Скласти абсолютну хронологію давньокитайської історії було не просто, бо китайці впродовж тривалого часу не знали твердого літочислення, задовольнялися династичним відліком років. Надійно датувати історичні події вдається лише після 841р. до н. е. завдяки складеним Сима Цянем унікальним "Хронологічним таблицям", які займають 10 розділів у його "Історичних записках".

Загальновизнаних хронологічних меж стародавнього періоду китайської історії не існує, їхнім верхнім порогом історики вважають або XXIII ст. до н. е.— дату виникнення держави Ся, історичність якої ще не доведена, або XVIII ст. до н. е., коли в Китаї з’явилася держава Шан-Інь. Нижнім хронологічним порогом давньокитайської історії в радянській історіографії вважався 220 р. н. е.— дата загибелі Ханьської імперії. Нещодавно з’явилася пропозиція вважати кінцем стародавньої доби історії Китаю дату загибелі Ціньської імперії (кінець III ст. до н. е.), а період існування Ханьської династії, коли державною ідеологією Китаю стало конфуціанство, віднести до середніх віків.

Традиційна китайська історіографія, а слідом за нею і європейська поділяють історію Стародавнього Китаю (в основу цього поділу покладено династичний метод) на три періоди і ряд під періодів, а саме: період Трьох династій, який включає в себе династії Ся (XXIII—XVIII ст. до н. е.), Шан-Інь (ХУІІІ-ХІІ ст. до н. е.) і Чжоу (XII—III ст. до н. е.), причому історію Чжоуської династії поділяють окремо на Західне Чжоу (XII—VIII ст. до н. е.) і Східне Чжоу (VIII—III ст. до н. е.). У свою чергу, Східне Чжоу розбивають на під періоди Ле Го — "Багато царств" чи Чунь-цю — "Весна й осінь" (VIII—V ст. до н. е.) і Чжань Го — "Воюючі царства" (V—III ст. до н. е.); період імперії Цінь (221—206 рр. до н. е.) та період імперії Хань (206 р. до н. е.— 220 р. н. е.), що його поділяють на під періоди: Західна (Перша, Рання, Старша) Хань (206 р. до н. е.— 25 р. н. е.) і Східна (Друга, Пізня, Молодша) Хань (25—220 рр. н. е.).