В Аравії виявлено низку палеолітичних стоянок. Отож вона

була зоною антропогенезу. Проте не пізніше XX тис. до н. е. клімат там став таким спекотним, що люди надовго полишили півострів. Лише з

VIII тис. до н. е., коли тамтешня природа знову змінила гнів на милість, люди заходилися обживати спершу прибережну смугу півострова, а згодом й центральні та південні Його регіони.

Не пізніше V тис. до н. е. уздовж східного узбережжя півострова спершу поселилися носії убещської культури (протошумерської? шумерської?), а згодом — і культури Джемдет-Наср (шумерської). Деякі історики припускають, що на східному узбережжі Аравії лежали згадувані в шумерських текстах країни Маган і Мелухха, а на південному — облюбована стародавніми єгиптянами країна Пунт. Десь наприкінці III — на початку II тис. до н. е. південну смугу півострова почали обживати семіти. Захожий люд селився окремими племенами чи родовими групами, започаткувавши ізольовані вогнища культури: Сабейське, Катабанське, Хадрамаутське та Маїнсське. Впродовж тривалого часу в Південній Аравії співіснували щонайменше чотири особливі семітські мови. В північно-західній частині півострова у II тис. до н. е. проживало семітське плем’я медіанітян.

Греки та римляни називали мешканців Аравії "арабами", тобто жителями пустині. З часів пророка Мухаммеда (VII ст. н. е.) так називали себе вже й самі аравійці, котрі, за оцінкою Страбона, "не були особливо хоробрими воїнами, а були скоріше торговцями й купцями...".