Землероби та скотарі ще в V—ту тис. до н. е. обжили долини рік урата Аракс. У III тис. до н. е. на Вірменському нагір’ї та Закавказзі поширилася ранньобронзова культура — куро-аракська. Тодішнє населення вже мешкало в порівняно багатолюдних поселеннях, нерідко захищених муром, займалося вишиванням, скотарством (худобу випасали високо в горах), виробництвом знарядь праці, зброї та прикрас. Наприкінці II тис. до н. е. тамтешнє населення освоїло залізне виробництво. Відтоді бойові дружини племінних вождів оснащувалися залізною зброєю. Довкола озера Урмія (територія нинішнього Ірану) з’явилися невеликі міста-держави, населені, мабуть, хурритами (в цей регіон у першій половині II тис. до н. е. прибули також індоєвропейці). Поблизу озера Урмія, між західними та східними хурритами, заснували свої держави й мовно споріднені з ними урарти. Найсильнішими урартськими державами були Муцацір — центр вшанування бога неба Халді, у храмі якого урарти коронували на царство своїх володарів і зберігали державну скарбницю, й Тушпа (нині м. Ван) — культовий центр бога сонця Шівіні.

Ассирійські джерела XII ст. до н. е. засвідчують існування у "країнах" чи "країні" Наірі, тобто на території від східних кордонів Анатолії до центральної частини гір Західного Ірану, кількох десятків "царів" (племінних вождів) і "цариць" (жриць, які супроводжували вождів у походах), В XI ст. до н. е. із племінного союзу Наірі утворилися два племінних об’єднання: Урарту (містилося на території Вірменії, Туреччини та Ірану, місцеве населення називало його Біайнілі) та Муцацір. УIX ст. до н. е. із племінного об’єднання утворилася держава Урарту, першим царем якої був Арам (864—845 рр. до н. е.).

Урартський цар Сардурі І (835—825 рр. до н. е.), мабуть, зробив своєю столицею місто-фортецю Тушпа. Він титулував себе "царем царів, якому всі царі виплачують данину", тим самим кинувши виклик сусідній Ассирії. Свої володіння Сардурі І розширив до озера Урмія, об’єднавши в одну державу тамтешні дрібні князівства та Муцацір.

Володарі молодої (і, мабуть, через те досить агресивної) Урартської держави будували храми і палаци, організовували царські та храмові господарства для розведення овець, великої рогатої худоби та коней.

Щоб згуртувати урартські племена ідеологічно (в державі, крім урартів, проживали також лувійці, протовірмени, хуррити, протогрузини тощо), уряд здійснив певну централізацію культу — виділив із строкатого конгломерату богів трьох найважливіших: Халді, Шівіні та бога грому й дощу Тейшеба.

Організоване на ассирійський кшталт урартське військо кинуло виклик ассирійській військовій потузі — захопило землі південніше озера Урмія, намагаючись обійти Ассирію з флангу. Завойовані території урарти, звісно, грабували, проте, на відміну від ассирійців, дещо залишали й тубільному населенню, щоб мати в себе надійні тили. В Урарту гнали худобу та — голими, в шийних колодках — військовополонених — переважно жінок та хлопчиків (з останніх потім робили євнухів).