У XXIV ст. до н. е. посилився північний сусід шумерських міст-держав —- семітський Аккад, де царем став Саргон Аккадський (Древній, Великий).

Ім’я засновника Аккадської держави овіяне легендами. Одна з них розповідає, що до свого воцаріння Саргон був звичайним садівником і виночерпієм царя Кіша, а про його політичну кар’єру подбала богиня кохання Інанна-Іштар, хоча не вона, тобто не жерці її храму, а ніппурський Енліль (оракул його храму) "називав ім’я царя" в Месопотамії. Це, звичайно, насторожує істориків: чи праведними шляхами прийшов до влади Саргон? Підозра в узурпації ним влади зростає, якщо взяти до уваги, що ймення Саргон (по-аккадськи Шаррумкен) перекладається як "законний цар": навіщо знадобилося Саргону навіть своїм іменем підкреслювати легітимність свого воцаріння?

Своє царювання Саргон почав з військової реформи. Він створив постійне військо, ядром якого зробив загони легкоозброєних воїнів, мобільніші й ефективніші на полі бою, аніж фаланги важко озброєних шумерських ополченців. Є військо — треба його пустити в діло, знайшовши для цього пристойний привід (висловлюючись мовою дипломатів — казус беллі). Довго чекати не довелося. Саргон заочно спалахнув коханням до доньки Лугальзагессі, проте шумерійський цар не захотів породичатися з аккадським вискочкою, гарем якого, таким чином, залишився недоукомплектованим. Стерпіти таку образу було не в натурі Саргона — його військо рушило на Шумер.

Саргон явно сподівався здобути легку перемогу над розпорошеними військовими силами шумерських міст-держав, проте він жорстоко прорахувався, бо перед загрозою аккадської агресії всі шумерські лугалі й енсі (хоча в це важко повірити) об’єдналися. Саргон, що робить йому честь, виявився не з полохливих. Він дав бій військам грізної коаліції й здобув блискучу перемогу над ними. У полон потрапили всі царі шумерських міст-держав, у тому числі Лугальзагессі — всіх їх було принесено в жертву богам у Ніппурі. Вся Південна Месопотамія опинилася під владою аккадського володаря.

Підкоривши Шумер, Саргон завоював ряд багатих східно середземноморських міст і північно сирійських князівств, у тому числі Еблу, навіть спробував проникнути в Малу Азію. Він, таким чином, створив першу в історії "світову державу". Колишній "виночерпій і садівник" прибрав собі титул "володаря чотирьох сторін світу".

Історики здебільшого трактують війну між Аккадом і Шумером як зіткнення двох етносів. Проте висловлюється й інша думка, згідно з якою в цій війні не етнос протистояв етносові, а община общині, тобто це був конфлікт між різними соціально-економічними укладами.

Саргон зосередив у своїх руках необмежену владу, енсі перетворив на своїх чиновників, тому ряд дослідників саме від його царювання починають історію східної деспотії в Месопотамії. Він здійснив одержавлення всієї економіки країни, підпорядкувавши своїм чиновникам навіть храмові господарства, запровадив єдину систему мір і ваги. Але попри всі свої диктаторські замашки Саргон намагався не загострювати стосунки з місцевою знаттю. У підвладних йому містах-державах функції енсі, як і раніше, виконували представники місцевих династій, аккад ці в же на цю посаду цар призначав лише в тих випадках, коли ці династії переривалися. Така гнучка політика дала змогу Саргонові пропарювати довгі 55 років і померти без сторонньої "допомоги", хоч на старість він уже почав втрачати кермо влади, навіть допустив, щоб, за словами хроніста, "всі його країни збунтувалися проти нього і обложили його в Аккад і".

Після смерті Саргона царський трон в Аккад і перейшов до його синів і внуків, яких історики назвали Саргонідами. Першим звалив на свої плечі тягар влади Рімуш. Проти нього повстали майже всі шумерські міста-держави, які прагнули до незалежності. Рімуш придушив це, підтримане Еламом, повстання, завоював Елам і прибрав собі титул "царя Кіша й володаря Еламу". Однак на царському троні він довго не засидівся: про це подбали заколотники, які, не маючи можливості пронести в царський палац зброю, позбавили свого володаря життя глиняними печатками. Отож в історію Рімуш увійшов як найперша жертва канцелярщини.

Цього разу царська влада дісталася ще одному синові Саргона — Маніштусу, проти якого відразу ж повстали не лише всі шумерські, а й частина аккадських міських общин. На перших порах Маніштусу вдалося навести ладу своїй державі й навіть організувати успішний воєнний похід в Елам та північно-західні області Ірану, проте і його вбили змовники.

Після Маніштуса царем Аккалу став онук Саргона — Нарам-Суен. Початок царювання Нарам-Суена не був безхмарним: проти нього, за словами хроніста, повстали "всі чотири сторони світу", в тому числі впливове жрецтво Ніппура. Нарам-Суен потопив це повстання в крові, після чого проголосив себе земним богом і зажадав від жерців віддавати Йому божественні почесті, ніби спеціально для іронічного зауваження Бернарда Шоу: "Мистецтво володарювання полягає в організації ідолопоклонства". Ставши першим у Месопотамії прижиттєво обожненим царем, Нарам-Суен повелів, щоб його зображували рогатим — у розумінні належності його до сонму богів. Найвищі посади в державному апараті цар пороздавав своїм дітям і онукам. Він успішно воював із гірськими племенами, які нападали на Аккад, нав’язав мирний договір Еламу (перший відомий в історії міжнародний договір), проте, зрештою, загинув наприкінці XXIII ст. до н. е. в бою з кутіями — мабуть, далекими предками дагестанців.