Історія археологічних пошуків у долині Тігру та Євфрату — це справжня гостросюжетна повість, сповнена пафосу блискучих відкриттів і гіркоти прикрих невдач.

Археологічні розвідки в Месопотамії почалися в першій половині XIX ст. На жаль, вони довго здійснювались хижацьким методом скарбошукацтва, проте саме вони пробудили в Європі неослабний інтерес до месопотамської цивілізації й уможливили її наукове дослідження.

Першим важливим археологічним відкриттям у долині Тігру та Євфрату стало виявлення французьким консулом Ботта у 1843 р. резиденції ассирійського царя Саргона II у Дур-Шаррукіні, руїни якого Ботта помилково вважав останньою ассирійською столицею Ніневією. У Дур-Шаррукіні було розкопано розкішний царський палац (вражений величчю цієї будівлі Ботта назвав її "Версалем ассирійських царів"), стіни якого прикрашали фризи, розписані сценами з придворного життя. На жаль, фризи Дур-Шаррукіна, які мали велике історико-культурне значення, майже відразу загинули, бо вчені тоді ще не вміли реставрувати подібні пам’ятки.

На початку 40-х років англійський офіцер Г. Лейярд виявив під пагорбом (арабською — тел лем) Німруд руїни іншої ассирійської столиці — Калаху (Кальху), де він розкопав кілька царських палаців, входи до яких стерегли десятки алебастрових монстрів — крилатих людино биків шеду. В 1849 р. Г. Лсйярд знайшов нарешті й руїни Ніневії, яка недобрим словом згадується в Біблії. Остання ассирійська столиця лежала під пагорбом (теллем) Куюнджик. У Ніневії заповзятливий англієць устиг розкопати палац царя Сінаххеріба. Невдовзі археолог Рассам, який замінив Г. Лейярда на цих розкопках, відкрив світові руїни палацу царя Ашшурбанапала, стіни якого прикрашали барельєфи величезної історико-художньої цінності. Серед руїн царського палацу було виявлено велику бібліотеку Ашшурбанапала, яка слугувала водночас і державним архівом. У ніневійській бібліотеці, яку спішно доправили в Лондон, налічувалося понад 25 тис. глиняних "книг" і документів. Поблизу Ніневії, у Балаваті, Рассам виявив кілька пам’яток новоассирійської доби, зокрема бронзові фризи, які колись прикрашали дерев’яні ворота царського палацу Салманасара 111. На фризах Блаватських воріт були зображені батальні сцени.

На початку 70-х років англієць Джордж Сміт виявив у Лондоні серед "книг" ніневійської бібліотеки пошкоджену табличку з вавилонським сюжетом про потоп. Ця знахідка справила в наукових колах приголомшливе враження, адже вона звинувачувала старозаповітні оповіді в літературній компіляції (месопотамська легенда про всесвітній потоп виникла на багато століть раніше старозаповітної). Смітові запропонували добратися до руїн Ніневії і серед них розшукати втрачені фрагменти таблички з інтригуючим сюжетом, щоб мати повний текст цієї легенди. Вченому ще раз неймовірно пощастило — він швидко знайшов те, що шукав, у цілій горі череп’я та будівельного сміття. Так було виявлено одну з 12-ти табличок із текстом месопотамського епосу про Пльгамеша. У долину Тігру та Євфрату відразу ж почалося паломництво археологів.

Упродовж останньої чверті XIX — перших десятиріч XX ст. археологи розкопали в Південній Месопотамії десятки стародавніх міст, відкрили світові шумерську цивілізацію. Так, у 1877 р. французькі археологи під керівництвом дипломата Е. д’Сарзека розкопали стародавній Лагаш — місто шумерів, про існування яких уже здогадувалися філологи. Найціннішою знахідкою в Лагаші був храмовий архів, який налічував понад 20 тис. клинописних табличок. У 80—90-х роках американські археологи відкрили руїни шумерського релігійного центру — Ніп-пура й серед них — величезний архів храму бога Енліля

Екура. На початку XX ст. археологи воскресили з мороку забуття стародавні міста Ашшур (нині в ньому завершуються реставраційні роботи), Шуруппак, Адабта ін.

Упродовж 1899—1914 рр. німецькі археологи під керівництвом Р. Кольдевея розкопували столицю Халдейського царства Вавилон. Це найбільше місто стародавнього Близького Сходу лежало за 100 км від сьогоднішнього Багдада під чотирма пагорбами. У Вавилоні Кольдевей розкопав парадний в’їзд у місто — Ворота богині Іштар, півкілометрову Проиесійну дорогу, одне з "семи чудес світу" — Висячі сади Семіраміди, два царські палаци Навуходоносора II, храм бога Мардука, залишки знаменитої Вавилонської вежі Й чимало інших споруд і могильників. Нині у Вавилоні здійснюються великомасштабні реставраційні роботи.

Новим етапом в археологічному вивченні Месопотамії стала плідна діяльність у 20—30-х роках об’єднаної англо-американської експедиції, керованої Л. Буллі. Ця експедиція вже не ганялася за престижними знахідками, а здійснювала широкомасштабні вичерпні розкопки. У стародавньому Урі було розкопано храм богині Нінгаль, міські вулиці, десятки господарських будівель, понад 1800 могильників, у тому числі 16 "царських". У найбагатших могильниках Ура археологи виявили дуже цінні історико-культурні пам’ятки. Зокрема, в одній із гробниць було знайдено золоту царську печатку, шолом царя Мескаламдуга з електруму, в Іншій — фігурку козла із золота, лазуриту й перламутру, а в могильнику Шубад (Пу-Аббі), ймовірно, верховної жриці — золотий і срібний посуд, двометрову арфу, резонатор якої інкрустований золотом і перламутром, прикрашений золотою голівкою бика. Череп Шубад проломився під тягарем розкішної гірлянди із золотого листя та напівкоштовного каменю. Цей головний убір було реставровано й виставлено на муляжі, виготовленому з черепа іншої шумерянки, а пізніше для його експонування було виготовлено дерев’яну модель жіночої голови. Найбагатші могильники Ура, в яких виявлено сліди масових людських жертвоприношень, вчені назвали "великими шахтами смерті".

Леонардо Вуллі так уявляв собі похоронний ритуал о Урі: "Яскраво зодягнена процесія урочисто сходила в прикрашену циновками яму. Золото й срібло блищали на тлі червоних тунік: Тут були не бідолашні раби, яких забивали, немов биків, а знатні люди в своїх найкращих, парадних убраннях, і йшли вони на жертву, скоріше всього, добровільно. В їхньому розумінні най моторошний ритуал був усьогонавсього переходом з одного світу в інший. Вони залишали цей світ слідом за своїм володарем, щоб служити Йому в іншому світі так само, як вони робили це на землі".

У 1922 р. Леонардо Вуллі розкопав поблизу Ура стародавнє поселення Ель-Убейд, убогі рештки якого деякі вчені пов’язують зі слідами до шумерської культури в Південній Месопотамії.

У 30-х роках голландські та французькі археологи відкрили руїни Ешнунни та Марі. Найцікавіші знахідки чекали їх у Марі, де було розкопано храм богині Іштар, просторий царський палац, у якому налічувалося понад 260 помешкань, багато скульптурних пам’яток, яскраві фрески, виконані в синтезованому шумеро-семітському стилі, й, що найбільше порадувало вчених,— великий царський архів (понад 25 тис. клинописних документів). Розкопки Марі тривають.

У 40-х роках учені розширити часовий і просторовий ареал археологічного дослідження Месопотамії. Вони почали розкопки на всій території країни та за її межами, виявили там сліди перебування найдавнішої людини. Так, було знайдено ряд палеолітичних, неолітичних та мезолітичних стоянок, серед яких однією з найцікавіших була палеолітична стоянка в печері Шанідар, виявлена американцем Р. С. Сблецькі. Англійці продовжили розкопки Німруда — пагорба, під яким, як уже згадувалося, лежали руїни ассирійської столиці Калах (Кальху). Там вони виявили царський "арсенал" ("Форт Салманасара") та художні шедеври зі слонової кістки. Наприкінці 80-х років у Німруді в одній із царських гробниць знайдено понад 200 речей хатнього вжитку та прикрас, у тому числі із золота й самоцвітів, а на північний схід від сирійського міста Хассаке — руїни Шабат Енліль — столиці ранньоассирійської держави.

Найцікавіші археологічні знахідки за післявоєнний період зроблено на суміжних з Месопотамією територіях — у Північній Сирії та Східній Аравії. Зокрема, в Північній Сирії італійські археологи віднайшли в 70-х роках руїни міста-держави Ебла, й серед них — великий архів (близько 15 тис. клинописних документів, здебільшого шумерського походження). Еблські документи середини III тис. до н. е. настільки важливі, що, за прогнозами вчених, після введення їх у науковий обіг стародавню історію Близького Сходу доведеться переписувати заново. Тоді ж датські археологи розкопали у Східній Аравії та на Бахрейні низку поселень убеїдського типу. Ця знахідка стосується проблеми етногенезу шумерів та виникнення шумерської цивілізації.

Доводиться з жалем констатувати, що великої, часом непоправної шкоди виявленню та збереженню для науки месопотамських старожитностей нині завдають розкрадання їх приватними колекціонерами та прадавня звичка тамтешніх селян удобрювати свої поля "сміттям" зі зруйнованих городищ.