Старомесопотамські писемні джерела "заговорили" з істориками лише в минулому столітті.

Ключ до дешифрування клинописного письма, на якому вони складені, віднайшов на початку XIX ст. вчитель німецького ліцею Георг Гротефенд. Шляхом логічних умовиводів та геніальних здогадок він зумів прочитати короткий напис, зроблений на колоні царського палацу в Персеполі трьома мовами: староперсидською, вавилонською (діалект аркадської) та еламською (копію цього напису доправив у Європу oе в XVII ст. італійський мандрівник П’єтро делла Балле). На персидській частині Персепольського напису Георг Гротефенд прочитав імена царів Дарія і Ксеркса та батька Дарія І — Гістаспа, правильно встановивши значення дев’яти клинописних знаків. У німецьких наукових колах винаходові Гротефенда не надали значення, навіть не надрукували його працю. Тому староперсидський клинопис був остаточно дешифрований лише в середині XIX ст. норвежцем X. Лассеном, французом . Бюрнуфом та англійцем Г. Роулінсоном. Ці вчені скористалися сенсаційною знахідкою Г. Роулінсона — великим (понад 1300 клинописних рядків) Бехістунським написом, складеним на тих самих системах письма, що й Персе-польський. Бехістунський текст було викарбовано на прямовисній Бехістунській скелі (від давньоперського Бага-стана — "місце бога") в іранській долині Керманшах за наказом царя Дарія І. Б ньому налічувалося понад дві сотні імен та географічних назв — слів, незамінних для дешифрування будь-якого письма. До кінця 50-х років

XIX ст., користуючись методом дешифрування староперсидського клинопису, вчені прочитали також вавилонську та еламську частини Бехістунського напису, а на початку XX ст. навчилися читати й шумерські тексти. Дешифрування клинописного письма було неймовірно

важкою, а на думку ряду авторитетних лінгвістів середини XIX ст.— взагалі неможливою справою. В успіх ассиріологів (так називали себе вчені, які вміли читати клинопис) у Європі повірили не всі. Тому в 1857 р. спеціальна комісія, створена в Лондоні при Академії наук, влаштувала ассиріологам Г. Роулінсону, Ф. Тальботу, Е. Хінксу та Ю. Опперту випробування. їм вручили нещодавно знайдений клинописний текст і запропонували перекласти і встановити його авторство. Жоден з екзаменованих навіть не здогадувався, що над цим текстом працюють також інші вчені. В призначений день усі четверо подали комісії результати своєї праці. Виявилося, що всі переклади збіглися майже дослівно, автором тексту одностайно було названо ассирійського царя Тіглатпаласара І. Відтоді в можливість читати й розуміти клинописні тексти повірили навіть най упертіші скептики, й 1857 р. став роком народження нової історичної науки — ассиріології. З перебігом часу від неї відокремилися як самостійні науки еламістика та шумерологія.