Стародавні єгиптяни, споряджаючи небіжчиків у потойбічний світ, наділяли їх безліччю потрібних речей, зокрема їхніми улюбленими літературними творами, тому в стародавніх гробницях виявлено чимало пам’яток староєгипетської художньої словесності, й наші знання про неї досить повні.

Найдавніші літературні пам’ятки Єгипту збереглися ще від епохи Стародавнього Царства. Це "Тексти пірамід", які містять "біографії" вельмож — складені в прозовій і почасти римованій формі твори, що мають не лише історико-пізнавальне, а й художнє значення. "Біографії" настільки зрілі художньо, що на той час, поза всяким сумнівом, уже пройшли тривалий період свого розвитку. Отож староєгипетська література зародилася ще задовго до появи писемності, у формі усної народної творчості. "Біографії" вельмож, наприклад, виникли з обрядових пісень-плачів, у яких спеціальні плакальники й плакальниці не лише демонстрували горе з приводу смерті аристократа, а й прославляли його діяння.

В епоху Стародавнього Царства розвивався також дидактичний жанр. Авторство найдавніших єгипетських повчань традиція приписує вельможам Кагемні та Птахотепу. Пробували свій літературний хист у цьому жанрі також окремі фараони. За своїм характером староєгипетські повчання дуже різні. Деякі з них, наприклад, цинічно пропагують голий практицизм, безпринципність і холуйство, інші ж узагальнюють життєвий досвід з високоморальних позицій, сіють "розумне, добре, вічне".

Класичною добою розвитку староєгипетської літератури стало Середнє Царство, в якому поряд із традиційними жанрами художньої словесності виникали й здобували популярність у читача нові. Так, на основі колишніх інтимних біографій з’явилися белетристичні твори, розраховані на масового читача. Вони багато разів переписувалися ("Розповідь Сінухета" дійшла до нас у 25 примірниках). Здебільшого це були описи подорожей — зародкова форма пізнішого пригодницького жанру. В них подибуємо напівреальний напівфантастичний опис Сирії, Палестини, Фінікії, Ефіопії та деяких інших сусідів Єгипту. Щоб досягти ефекту правдивості, стародавні автори щедро постачали текст побутовими реаліями (що, до речі, збільшує історико-пізнавальну цінність цих літературних пам’яток). Вони апелювали до патріотичних почуттів читача, зворушливо передаючи нудьгу мандрівника за рідною оселею, його непідробну радість від щасливого повернення додому.

Іншим популярним жанром були казки папірусу Вест-кар (кінець Середнього Царства), які й до сьогодні не втратили своєї художньої привабливості. В староєгипетських казках, які дуже схожі на міфи, хоча й не є ними, як і в європейських, вимисел подається вперемішку з життєвими реаліями. Через них незмінно проходить ідея про неминучість перемоги добра над злом (вона особливо яскраво виражена в "Казні про двох братів"), у них нерідко звучить іще один сакраментальний мотив: усі біди на світі — від жінок. У "Казці про красномовного селянина" наявні соціально-викривальні мотиви, подані в руслі офіційної догми про втілення в особі фараона гаранта соціальної справедливості. Так, селянин, над яким позбиткувався вельможа, кидає в лице своєму кривдникові такі гіркі слова: "Дивись! Правду прогнали з свого місця, вона пригноблена тобою. Вельможі говорять лихе; справедливість стала упередженою... Той, хто повинен наставляти в законності, наказує грабувати... Той, хто має усувати несправедливість, сам чинить несправедливо". Управу на вельможуздирцю селянин знаходить при дворі фараона.

Видатною літературною пам’яткою доби Середнього Царства є "Бесіда розчарованого зі своєю душею" — філософського ґатунку твір, у якому, ймовірно, відображено Діалог двох супротивних напрямів тодішньої громадської думки: консервативного ("розчарований") та новаторського ("душа"). Тоді ж з’явилися "Речення Іпусера" та "Пророцтво Неферті" — публіцистичні твори, складені, найімовірніше, під свіжим враженням від руйнівного соціального вибуху в Єгипті або внаслідок його гострого передчуття.

Література доби Нового Царства багатша й різноманітніша навіть за літературу Середнього Царства. На її розвиток істотно вплинули перетворення Єгипту в обширну, могутню імперію, подолання ним колишньої певної ізоляції від зовнішнього світу, ускладнення його соціальної структури та політичного устрою, зростання ролі релігійного фактора в політичному житті держави. Саме тоді в окремий літературний жанр виділилася релігійна поезія, одним із шедеврів якої вважається "Гімн богу Атону", складений, імовірно, автором сонцепоклонницької реформи Ехнатоном. Гімн цей написаний простою, загальнодоступною мовою. Новим літературним жанром стали також історичні повісті, в яких знайшли своє відображення визвольна боротьба єгиптян проти гіксосів ("Казка про Секененра та Апопі"), війни Рамзеса II з хет тами ("Поема Пентаура"), поневіряння у Фінікії єгипетського посла ("Подорож Уну-Амона до Бібла") та інші історичні події, висвітлені, ясна річ, у дусі офіційної ідеології. Складалися гімни та оди фараонам, рядки яких буквально прогинаються під тягарем славослів’я на адресу коронованих осіб.

В епоху Рамесидів окремим літературним жанром стала також сатира, поява якої свідчила про загострення соціальної обстановки та внутріполітичної боротьби в державі. В сатиричній формі зображувалися, зокрема, воєнні невдачі фараонів.

Найвидатнішою літературною пам’яткою доби Пізнього Царства вважається повість про царевича XIX династії Сатні-Хемуасе, який з плином часу перетворився на літературного героя. У цьому творі переважає дидактична основа (стародавні єгиптяни взагалі були схильні до м орал ізаторства).

Складалися в Стародавньому Єгипті також прості за змістом і літературною формою робочі пісні, в яких трударі нерідко скаржилися на свою долю. Популярними були зворушливі пісні про кохання, що вражають своєю простотою й безпосередністю. Не залишили після себе єгиптяни лише епічних творів, бо, як зауважував Геродот, не мали звички вшановувати героїв.

Староєгипетська література помітно вплинула на художню словесність інших стародавніх народів, передусім — греків, євреїв, а через літературу коптів — Й арабів. Так, існує чимало разючих відповідностей у "Повчаннях царя Аменемхета" й ветхозавітних "Притчах Соломонових". Єгипетською літературною традицією явно навіяний біблійний сюжет про перебування в Єгипті св. Йосипа, її впливу зазнала біблійна "Книга Екклезіаст", а 103-й псалом Біблії — явне відлуння єгипетського "Гімну Атону". Через греків і римлян староєгипетська література вплинула на середньовічну й навіть нову європейську літературу. Наприклад, веселу історію про фараона Рампсініта і спритного злодія використав Г. Гейне в поетичному збірнику "Романсеро", староєгипетські сюжети присутні у творчості Лесі Українки, Б. Пруса, В. Брюсова, О. Мандельштама та ін.