Матеріальне виробництво базувалося у Стародавньому Єгипті на вкрай низькому технічному рівні — на ручній техніці, яка все ж давала змогу єгипетським майстрам створювати справжні професійні шедеври. Вже в епоху Стародавнього Царства вони використовували великий набір мідних і кам’яних інструментів, з допомогою яких обробляли не лише м’які кам’яні породи та дерево, а й тверді мінерали: граніт, базальт, діорит тощо. Самим куванням і перековуванням єгиптяни робили свій інструмент дуже твердим (це були ножі, пилки, шила, голки, пробійники, долота, тесла, мотики тощо). Користуючись таким інструментом та озброївшись неймовірною терплячістю, тодішні майстри налагодили масове виробництво з твердого (в кілька разів твердішого за залізо) каменю посуду, стінки якого не товщі за звичайний паперовий аркуш. Серед цього посуду були й тонкостінні глеки з вузькою шийкою. Яким чином єгиптяни навчилися робити порожнистою їхню діоритову заготовку, абсолютно не зрозуміло.

У глибоку давнину єгиптяни відмінно освоїли техніку кування й лиття металу. Вони так майстерно виковували з міді різні предмети, що вчені іноді не можуть визначити, ковані вони чи відлиті.

Простою, щоб не сказати примітивною, була технологія кам’яного будівництва. Зводячи храми-гіганти, єгиптяни обходилися не лише без підйомних механізмів, а й без риштування, замість якого використовували піщані насипи (коли будівництво храму завершувалося, пісок виносили корзинами). Кам’яні блоки, розміри яких іноді сягали ЗО м3, вони вирубували з масиву за допомогою важкого кам’яного молота, долота та дерев’яних клинів: їх забивали в скелю, а потім поливали водою, клини розбухали і відривали брилу по наміченій лінії. Вже транспортуючи до будівельної площадки, її шліфували за допомогою долота та піску, що слугував абразивом.

Спорудження пірамід було так само працезатрат ним і простим. Спершу на ретельно вирівняній площадці кам’яного плато закладали ядро майбутньої піраміди. Потім його щільно оточували стінами, що закінчувалися сходами-площадками. Кам’яні брили ядра вагою в 200 т кожна клали горизонтальними рядами, стіни ж — і це був геніальний винахід єгипетських майстрів-будівельників — зводили з невеликим ухилом усередину, щоб надати їм більшої стійкості й обійтися без отісування зовнішньої поверхні облицювальних плит. Щілини між стіною та ядром засипали щебенем. Оскільки скріплюю чого розчину не було, брили доводилось ідеально припасовувати одну до одної (навіть сьогодні стики між ними вилаються звичайними подряпинами). Брили піднімали на верхні ряди кладки не по одному похилому насипу з цегли і землі, як це вважалося раніше, а, скоріше всього, по зведених для кожної з сторін піраміди, використовуючи для цього мідні гаки і канати, а можливо, й дерев’яні качалки, що їх нахиляли й підпирали клином. Отож найбільші споруди давнини побудовані вручну, за допомогою простих технологічних прийомів, з плином часу забутих.

Рівень інженерної думки в Стародавньому Єгипті здатний вразити будь-кого. Єгипетські будівельники блискуче розв’язували складні інженерні завдання. Вони, зокрема, вміли прокладати в товщі піраміди галереї, переходи та камери з надміцним перекриттям, яке надійно витримувало страшний тиск кам’яної надбудови. Навіть більше, якимось незбагненним способом пробивали нові коридори й камери в уже збудованих пірамідах.

Нинішні інженери в захопленні від того, як грамотно спорудили єгипетські архітектори поховальну камеру в піраміді Хеопса, складену з 50—70-тонних кам’яних блоків. На стінах і підлозі цієї камери немає жодної тріщини, хоча над нею тяжіє кам’яне громаддя вагою у кілька мільйонів тонн. Не розплющилася камера лише тому, що єгипетські будівельники завбачливо помістили над нею п’ять розвантажувальних порожнин, верхня з яких має фальшиве перекриття з велетенських кам’яних брил.

Піраміду старанно проектували. Всі потрібні математичні обчислення при проектуванні виконувалися так ретельно, що відхилення північно-південної вісі пірамід від географічних полюсів або взагалі дорівнює нулю, або не перевищує 2е, а розбіжність вертикальних і горизонтальних ліній у 146-метровій Великій піраміді не перевищує 2 см.

Кожна піраміда лише зовні здається гранично простою спорудою, внутрішнє ж її планування вельми складне. Крім склепу для саркофага з мумією фараона, в ній, здебільшого, є система ходів, "вентиляційних каналів" і пасток для злодіїв. Лжекамери й фальшиві ходи, що закінчувалися тупиками, мали відвести грабіжників від поховальної камери, вхід до якої старанно маскувався й закривався багатотонними кам’яними брилами. Вражає надійність побудованих єгиптянами в гробницях "вовчих ям" та інших пасток для злодіїв.

Археолог так описує своє малоприємне знайомство з однією з таких пасток: "Я присів навпочіпки й уважно оглянув з ліхтарем у руці вкриту пилом підлогу; ніяких щілин не було. Та коли простягнув палицю далі і дужче вдарив у підлогу, частина її з легким шурхотом провалилася кудись униз. На мить розкрилася глибока чорна яма і звідти повіяло могильною вогкістю. Мало не втративши рівновагу, я відсахнувся, а плита майже безшумно стала на своє місце. І знову —ніякої щілини, й цю плиту неможливо відрізнити від інших.

Цій споруді минуло вже тридцять три століття, а пастка діяла бездоганно. Ще один крок — і я провалився б у яму і загинув би, як миша у мишоловці".

Технічна оснащеність єгипетського війська була незрівнянно убогішою, аніж ассирійського, так що єгипетським воїнам доводилося більше покладатися на свій вишкіл та ручну зброю (булави, списи, луки, бойові сокири із сегментоподібним чи напівкруглим лезом, пращі, що ними були озброєні переважно найманці-лівій ці та семіти, шкіряні щити, а з часів гіксоської навали — азіатські бронзові мечі із серповидним клинком, запозичені в сирійців пластинчасті панцирі та запряжені кіньми бойові колісниці). Отож не випадково єгиптяни неохоче штурмували ворожі укріплення, надаючи перевагу битві на відкритій місцевості.