У системі літочислення старо давніх єгиптян не існувало ери. Відлік років єгиптяни починали староєгипетської історії заново після кожного перепису населення (він здійснювався раз у два роки) чи воцаріння нового фараона. До того ж до середини II тис. до н. е. вони вважали період з початку царювання фараона до наступного новорічного свята за повний рік. Фараони нерідко, ще за життя мали співправителів, тому протягом певного часу в державі володарювали одночасно два монархи, що ще більше заплутує хронологію. Одним словом, надійно датувати події староєгипетської історії — справа непроста.

Існує кілька методів складання абсолютної хронології староєгипетської історії. Найпростіший з них — використання царських списків. Ним користуються для періоду царювання IV—V династій, і полягає він в арифметичному додаванні років життя фараонів чи двірцевих чиновників, які змінювали один одного. Проте ці списки дійшли до нас із пропусками, до того ж одні з них містять особисті імена фараонів, інші — царські титули. Іноді єгиптологи дізнаються про те, коли жив той чи інший фараон, на основі його літератури чи особливості її написання. Вдаються єгиптологи також до синхронного методу — з’ясовують, хто з іноземних володарів був сучасником того чи іншого фараона. Протягом кількох останніх десятиліть вони широко використовують радіовуглецевий метод датування органічних рештків. Іноді на допомогу хронографам приходить особливість староєгипетського сонячного календаря. Річ у тім, що єгипетський календарний рік відставав від астрономічного на 1/4 доби. 3 цих часток доби впродовж 1460 років набігав додатковий рік. Це не залишилося, непоміченим єгиптянами, які звернули увагу, що раз у 1460 років початок їхнього календарного року збігався з появою на небосхилі яскравої зірки Сиріус (по-єгипетськи Сотіс). Такий збіг вони вперше зафіксували 20 липня 139 р. н. е. Користуючись цією датою, неважко підрахувати, що період Cуmica починався в 1321, 2781 та 4241 рр. до н. е. У староєгипетських текстах є згадки про те, за царювання якого фараона єгиптяни святкували схід Сотіса, тобто свій Новий рік. Єгиптологам вдалося вирахувати цю дату. Саме так було, зокрема, встановлено роки царювання Сенусерта III. Однак період Сотіса використовувався ними для складання хронологічних таблиць лише до епохи Середнього Царства, тобто до кінця III тис— початку II тис. до н. е.

Нині хронологічні таблиці для староєгипетської історії вже в основному складені, вчені працюють тепер над уточненням і деталізацією окремих дат.

На початку 90-х років група британських істориків запропонувала ущільнити на два з половиною століття ці хронологічні таблиці. Вони віднесли роки царювання Ехнатона до початку XI ст. до н. е., Троянську війну—до середини X ст. до н. е. Згідно із запропонованою ними хронологією, Ехнатон став сучасником єврейського царя Соломона, що дало змогу пояснити явний вплив ехнатонового "Гімну Атона" "Псалом Давида" та ще ряд загадок історії. Якщо розроблена британськими істориками схема хронології приживеться в історичній науці, всю античну історію доведеться переписувати заново.

Першу періодизацію староєгипетської історії склав жрець Манефон. Він поділив історію країни від появи першої династії фараонів до епохи Олександра Македонського на три великі періоди, назвавши їх Стародавнім, Середнім та Новим царствами, причому помістив у кожен з цих періодів по 10 династій фараонів. Такий рівномірний розподіл династій по періодах, звичайно, умовний. Умовні також і самі династії, бо в одних випадках єгипетський хронограф зараховував до однієї династії представників різних царських родин, в інших — представників однієї царської родини поміщав у різні династії. Все ж мане фонова періодизація відповідає основним етапам староєгипетської історії, тому в XIX ст. німецький єгиптолог К. Р. Лепсіус використав її для сучасної періодизації, яка з деякими уточненнями набула такого вигляду: