Для характеристики зовнішньоекономічної діяльності країни застосовуються різні показники і звітні документи, найважливішим з яких є платіжний баланс.

Платіжний баланс - це статистичний звіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період, який містить систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з нерезидентами і характеризує співвідношення між валютними надходженнями в країну та платежами за її межами. Він складається в національній або іноземній валюті.

Типова структура платіжного балансу наведена в табл. 39. Вона рекомендована МВФ і передбачає надходження (кредит), платежі країни (дебет) і сальдо.

Таблиця 39. Платіжний баланс країни

При складанні платіжного балансу розрізняють реальні та фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних благ і нефінансових активів називають реальними потоками. Рух вимог і зобов´язань називають фінансовими потоками.

Згідно з методикою МВФ у платіжному балансі виокремлюють дві статті: поточний рахунок та рахунок капіталу і фінансів. Поточний рахунок відображає рух реальних ресурсів - товарів, послуг, доходів. Рахунок капіталу і фінансів відображає рух коштів, зобов´язань, вимог, що виникають між резидентами різних країн при взаємних розрахунках за товари, послуги, позиках грошей, погашенні боргів, інвестицій за кордоном.

Відповідно до принципів побудови платіжного балансу він завжди збалансований. Поняття активного (додатне сальдо) і пасивного (від´ємне сальдо) застосовуються лише до окремих статей балансу.

Найважливішою складовою платіжного балансу є баланс торгівлі товарами і послугами. Від´ємне сальдо торговельного балансу країни зумовлюється різними причинами - низькою конкурентоспроможністю товарів і послуг, невідповідністю товарів міжнародним стандартам тощо, що спричиняє хронічний дефіцит балансу; реструктуризацією економіки, інституційними змінами тощо, що викликає тимчасовий дефіцит балансу.

Для забезпечення рівноваги пасивного платіжного балансу використовуються різні засоби: адміністративні шляхом,регламентації імпорту, обмеження або заборони переказів за кордон, обмеження втечі капіталу через експортно-імпортні операції; зміна обмінного курсу національної валюти; регулювання обсягів валютних резервів; залучення іноземних кредитів, регулювання зовнішнього боргу, стимулювання експортного виробництва тощо.