У системі державного регулювання економіки важливу роль відіграє підтримка відповідного рівня цін і забезпечення цінової рівноваги в аграрному секторі.

Світова практика державного регулювання цього сектора економіки засвідчила існування різних форм державного впливу на виробника. Так, високорозвинуті країни, які традиційно експортують сільськогосподарську продукцію (США, Канада, Австралія) і прагнуть зберегти своє місце на ринку, посилюють підтримку вітчизняного фермерства. Країни, які традиційно імпортують значну частину продуктів харчування (Японія, Норвегія, Австрія та ін.) прагнуть зменшити залежність від країн-експортерів, підтримуючи власного товаровиробника. На різних етапах економічного розвитку держави змінюють рівень підтримки (посилюють або зменшують) власного сільського господарства.

У більшості країн світу система державного регулювання цін майже однакова і зводиться до запровадження нижніх і верхніх меж ціни, індикативних або умовних цін, які держава прагне підтримувати. Інструментом такого регулювання є політика скуповування або продажу продукції (товарна інтервенція). Така система цінового регулювання широко використовується у США на зернові культури, молоко, сир, масло та ін. Конгрес визначає рівень умовної ціни кожного виду сільськогосподарської продукції, і якщо ринкові ціни опускаються нижче від цього рівня, то продукти скуповує держава.

Особливість політики ціноутворення в аграрній сфері країн Європейського Союзу полягає у врахуванні умов кризи надвиробництва сільськогосподарської продукції, що зумовлює потребу підтримки національних товаровиробників. В країнах - членах ЄС широко використовується державне субсидування експорту деяких видів сільськогосподарської продукції, яке має не економічне, а соціальне навантаження. Це робиться з метою уникнення розорення нерентабельних і малорентабельних господарств.

Державне регулювання цін в Україні здійснюється в умовах порівняно високого попиту на сільськогосподарську продукцію, продукти харчування та спаду виробництва. Наявна система цін не відшкодовує високих витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Аналіз зміни структури цін за період 1990-1995 pp. показав різке зростання частки купованих матеріальних витрат з 33,6 до 67,9 %, у тому числі на нафтопродукти - з 2,5 до 21,1 % ; електроенергію - з 0,7 до 2,7 % . Водночас зменшилась частка оплати праці з 28,2 до 5,9 % , матеріальних ресурсів власного виробництва (кормів) з 19,1 до 9,8 %. Такі зміни спостерігаються за умови, коли в структурі витрат не відображається вартість землі - основного засобу виробництва в сільському господарстві.

Лібералізація цін в Україні розкрила міжгалузеві, структурні та цінові диспропорції в АПК, що складалися протягом тривалого періоду, і які не вдалося усунути в останні роки. Окрім того, в результаті руйнування традиційних відносин виникли нові проблеми, пов´язані із загальною ціновою нестабільністю і незбалансованістю; диспаритетом цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. Так, ціни на продукцію сільського господарства за період 1990-1997pp. зросли у 68,1 тис. разів, а на промислову - у 269,2 тис. разів. Темпи зростання цін на промислову продукцію, яку споживає сільське господарство, були у десять разів вищими від темпів зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

На думку фахівців, модель ціноутворення в Україні повинна передбачати три різні рівні цін. Перший рівень - гарантована, або інтервенційна ціна. Гарантована ціна визначається для основних видів сільськогосподарської продукції і виступає гарантією відшкодування виробничих витрат і стабілізації структури виробництва. Це нижня цінова межа, яка включає середній рівень витрат та мінімальний рівень прибутку. Другий рівень - еквівалентна ціна, яка забезпечує середню норму прибутку і включає рентний дохід. її визначають з урахуванням середньої норми прибутку основних галузей промисловості, пов´язаних з аграрною сферою (машинобудування, енергетика, хімічна, комбікормова та ін.). Третій рівень - стимулюючі виробництво ціни. Вони перевищують світові і враховують інтереси споживачів щодо високої якості товарів, купівельну спроможність і психологічний аспект.

Цінова політика в Україні поки що не має визначеної концепції. Існуюча система контролю за цінами неефективна і зводиться до виявлення динаміки фактичних цін та правильності їх визначення. Цінова ситуація в країні непрогнозована. Немає регіональних особливостей у цінових відносинах, незважаючи на відмінності в природно-кліматичних та економічних умовах господарювання.