Економічна кон´юнктура - це сукупність умов, в яких функціонує національна економіка, окремі галузі, регіони впродовж певного періоду. Економічна кон´юнктура може бути стабільною і нестабільною. На рівні народного господарства вона визначається динамікою виробництва, будівництва, станом внутрішньої і зовнішньої торгівлі, процентом за кредит, курсом цінних паперів, прибутками, рівнем безробіття, заробітної платні. На економічну кон´юнктуру, крім циклових факторів, впливають науково-технічний розвиток, концентрація виробництва і капіталу, мілітаризація економіки, стихійні лиха, соціальні і політичні конфлікти.

Економічна кон´юнктура визначається кон´юнктурою ринку.

Кон´юнктура ринку - це сукупність умов, які характеризують співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на товари і послуги.

Сукупний попит відображає готовність держави, підприємств і споживачів придбати певний обсяг національного продукту. За своєю структурою він охоплює споживчий та інвестиційний попит, на які, насамперед, впливає рівень цін. Його підвищення призводить до зменшення попиту, який стримує виробництво. І, навпаки, зменшення рівня цін підвищує попит і викликає збільшення обсягів виробництва. На сукупний попит, крім цінових факторів, впливають: на споживчий попит - рівень добробуту населення, податків, інфляції; на інвестиційний попит – величина процентної ставки, податки з підприємств, технології,, надлишкові потужності.

На сукупний попит діють зміни в державних витратах, обсягах експорту та імпорту. Кожний з перелічених факторів по-різному позначається на величині споживчого та інвестиційного попиту.

Можна стверджувати, що механізм ділових циклів і фактори кон´юнктури ринку взаємодіють в автоматичному режимі. Коли доходи зростають, збільшується споживання, зростає сукупний попит, а відповідно активізується виробництво і зростає сукупна пропозиція. Якщо сукупна пропозиція перевищує попит, то підприємства мають проблеми з реалізацією продукції, вони скорочують обсяги виробництва. Встановлюється рівновага попиту і пропозиції.

Однак ця рівновага не завжди гарантує повну зайнятість, а забезпечення повної зайнятості може призвести до збільшення попиту при обмежених природних, технічних ресурсах, що своєю чергою сприятиме зростанню цін та інфляційних процесів.

На кон´юнктуру ринку істотно впливають зовнішні фактори (зокрема стан зовнішньої торгівлі), які можуть порушити автоматизм циклу.

У країнах з невідпрацьованим ринковим механізмом дію механізму кон´юнктури стримують: обмежений доступ до кредитів; диференційований споживчий попит; нерозвиненість ринку цінних паперів; стримування рівня безробіття.

В умовах нестабільного розвитку держава повинна свідомо протидіяти коливанню кон´юнктури за допомогою відповідного механізму. Це, як правило, антициклічна політика - дії, протилежні напряму поточної економічної кон´юнктури. Антициклічну політику держави можна охарактеризувати як політику експансії, або стримування. В період спаду чи низької кон´юнктури держава здійснює політику експансії - збільшення державних витрат або зменшення податків. У період високої кон´юнктури втілюється політика стримування - підвищення податків, скорочення державних витрат.

До основних функцій держави в сфері кон´юнктурної політики належать: контроль за співвідношенням сукупного попиту і сукупної пропозиції; аналіз показників стану і зміни економічної кон’юнктури; оцінка і прогнозування стану економічної кон´юнктури; вироблення механізму стимулювання споживчого та інвестиційного попиту; вироблення механізму обмеження споживчого та інвестиційного попиту.

Нині в Україні відсутня система аналітичної статистики кон´юнктури, не сформовані методика і показники прогнозування та моделювання економічної кон´юнктури. Стосовно цього зарубіжні країни і міжнародні організації мають великий досвід. Зокрема, в щомісячному статистичному виданні ООН передбачається 60 стандартних статистичних таблиць, які відображають стан і динаміку економічної кон´юнктури; у щомісячному друкованому органі країн - членів Економічної комісії ООН для Європи передбачені 43 стандартні показники. Україна подає в цей орган 22 показники.

Визначальними показниками економічної кон´юнктури є:

— у сфері обігу - співвідношення попиту, пропозиції та платоспроможності всіх секторів економіки;

— у галузі фінансів - формування і використання бюджетних і кредитних ресурсів, функціонування ринку цінних паперів, показники грошового обігу;

— у системі цін - співвідношення цін виробників і споживачів, договірних, гуртових, закупівельних, роздрібних, зміни номінальних і реальних доходів населення, еквівалентності цін на промислові та сільськогосподарські товари;

— у галузі економічної діяльності - наявність та використання ресурсів, зміна витрат, продуктивності праці та ефективності виробництва.

Використовуючи систему перелічених груп показників, державні органи управління аналізують і визначають кон´юнктуру ринку, складають прогнози на перспективу. Це забезпечує поінформованість про ситуацію на ринку, його збалансованість, допомагає визначити напрями державного втручання і регулювання кон´юнктури, сприяє усуненню небажаних диспропорцій.

Зміна кон´юнктури ринку зумовлює потребу в прийнятті відповідних економічних рішень.

Загальний вигляд моделі прийняття економічного рішення такий:

Y_i=f(X_e,...,X_j;n_e,...,n_k), 

де Y_і: - цільова функція; Х_е - засоби досягнення мети або еко номічні інструменти; п_е,п_к- ринкові змінні.

Кожна модель прийняття економічного рішення ґрунтується на тому, що існує обрана мета, тобто параметри того, чого прагнуть досягнути. Отже, мета розглядається як задана величина. Метою в економічній політиці можуть бути: обсяг ВНП, темп інфляції, кількість грошей в обігу, величина дефіциту бюджету тощо.

Засобом є все, з допомогою чого досягають визначеної мети: грошова емісія, податкові ставки, державні інвестиції, проценти за кредит тощо.

Ринковими змінними називають ті процеси та явища, які перебувають між метою та засобами. Наприклад, для стримування інфляції як засіб вибрано обмеження грошової маси. Як ринкові змінні при цьому треба враховувати: обсяг ВНП, швидкість обертання грошей, діяльність банків, частку готівки в доходах населення та ін.

Жоден засіб не може вплинути на мету безпосередньо, оминувши ринкові змінні. Для прогнозування впливу засобів на мету потрібно враховувати таку опосередкованість, обчислюючи, насамперед, мультиплікатор, який показує ефект впливу засобу X на мету Y за умови, що мета і засіб мають кількісну визначеність.

Мультиплікатор має такий загальний вигляд:

 

Узагальнивши зарубіжний досвід і використавши моделі прийняття економічних рішень, можна визначити декілька засобів впливу держави на кон´юнктуру ринку. Якщо метою є активізація сукупного попиту, то як засоби можуть використовуватися:

1. Фіскальна політика розширення, суть якої полягає у збільшенні державних витрат і зменшенні податків. Мультиплікатор Державних витрат показує, що при їх збільшенні на одиницю ВНП збільшується на 2,8 одиниць.

Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на величину ВНП і показує, що при збільшенні загальної величини податків на одиницю ВНП зменшується на 4 одиниці.

Зростання державних витрат можна домогтися через розширення державного сектора, збільшення дотацій, тобто через підвищення купівельної спроможності.

2. Стимулювання інвестицій з допомогою зниження ставки процента за кредит, що робить кредит більш дешевим і сприяє зростанню сукупного попиту, збільшенню інвестицій, розширенню виробництва.

Мультиплікатор процентної ставки показує, що при збільшенні ставки процента на одиницю ВНП зменшиться на 1,15 одиниць.

3. Збільшення грошової маси шляхом розширення грошової кредитної емісії, збільшення обов´язкових резервів комерційних банків, зниження облікової ставки, за якою продаються цінні папери. Всі ці дії дають змогу збільшити платіжні спроможності в країні, а отже, і сукупний попит.

Грошовий мультиплікатор показує, що при збільшенні готівки на руках у населення та банківських резервів (готівкової маси) на одиницю грошова пропозиція зросте на 3,7 одиниць.

З метою стримування сукупного попиту держава може застосовувати протилежні від перелічених вище засобів.

Поряд із загальними методами регулювання кон´юнктури ринку органи державного управління застосовують часткові засоби зниження інфляції та безробіття.

Інфляція традиційно існує у двох видах: як інфляція попиту та як інфляція витрат. Інфляція попиту може бути ініційована зростанням якогось елемента сукупних витрат або зростанням грошової маси.

Інфляція витрат призводить до раптового підвищення цін на елементи виробничих витрат: сировину, енергоносії, працю, засоби виробництва. Інфляцію витрат називають "шоком пропозиції", бо у цьому випадку зростання цін поєднується із скороченням обсягів випуску.

Традиційними антиінфляційними заходами з боку держави є контроль над зарплатою та цінами, індексація доходів, політика податкового регулювання.

Безробіття, що формується під впливом різноманітних факторів на ринку праці, складається з двох частин: природного (нормального) та того, що перевищує природний.

Величина природного рівня змінюється і формується під впливом зовнішніх чинників - урядової економічної політики, рівня добробуту, технологій. Прийнято вважати, що природний рівень безробіття у 90-х pp. становив 5,0-5,5 % від загальної кількості працездатного населення.

Безробіття на рівні, що перевищує природний, спричиняється до певної втрати ВНП:

ВНП_втр. =ВНП _пот -ВНП_реал.,

ВНП_пот =0,945 Н_працД_рП_пр.,

де ВНП_втр - втрачений валовий національний продукт; ВНП_пот- потенційний валовий національний продукт; BHП_peaл - реальний валовий національний продукт; Н_прац - чисельність працездатного населення; Д_р - кількість робочих днів у році; П_пр. - середньоденна продуктивність праці.

Зв´язок між відхиленням рівня безробіття від природного та втратою ВНП відображений у законі Оукена, суть якого полягає в тому, що один відсоток відхилення безробіття від природного рівня означає відхилення реального ВНП від потенційного на 2,5 % . Наприклад, якщо безробіття встановилося на рівні 8%, тобто перевищило природний рівень на 3 % (8 % - 5 % =3 %), то реальний ВНП відхиляється від потенційного на 7,5 % (2,5 % • 3 = 7,5 %).

Якщо оцінити кон´юнктурну політику в Україні з огляду на вплив перелічених вище факторів, то вона виявиться неефективною. Однією з причин низької кон´юнктурної політики є неузгодженість між фінансовою (фіскальною) і монетарною політикою. Політика грошової стабілізації неефективна в умовах структурного розбалансування державних фінансів. Монетарні обмеження, спрямовані на зниження інфляції і не підтримані заходами бюджетної реструктуризації, призвели до кризи неплатежів, заборгованості із заробітної платні, зниження споживчого та інвестиційного попиту. Значні розміри податків та процентних ставок призвели до зростання цін при обмеженій купівельній спроможності, скорочення продажу та обсягів виробництва.

Виведення економіки України з економічної кризи, стабілізація економіки пов´язана з проведенням політики, спрямованої на піднесення економічної кон´юнктури, що вимагає здійснення заходів з активізації сукупного попиту і фінансово-грошової стабілізації. Стосовно цього здійснюється лібералізація системи оподаткування, зниження процентних ставок, поліпшення умов інвестування, поетапна компенсація втрат минулих заощаджень тощо.

Світовий досвід здійснення кон´юнктурної політики дає змогу зробити декілька найбільш загальних висновків, які доцільно врахувати і в Україні:

— фіскальна політика не повинна передбачати надмірного перерозподілу доходів через бюджет і не допускати податки, які гальмують підприємницьку діяльність, породжують тіньову економіку;

— монетарна політика ефективна за наявності ринку капіталів та відсутності дефіциту бюджету, який фінансується національним банком.