Економіка ніколи не перебуває в стані спокою: розквіт, активність змінюються панікою, кризою. При цьому зменшується національний дохід, зайнятість населення, обсяг виробництва. Це триває деякий час, досягає нижнього рівня, після чого розпочинається пожвавлення, яке може бути повільним або швидким. При цьому зростає попит, нарощуються обсяги виробництва, зростають ціни, добробут населення. І триває така ситуація певний час, після чого розпочинається черговий спад.

Така загальна картина економічного циклу. Хоча жоден цикл не подібний на інший, між ними є багато спільного, що виявляється у фазах циклу: вершина, спад, дно, пожвавлення (піднесення). Економічний цикл характеризується підйомами і спадами економічного зростання, ділової активності впродовж декількох років (рис. 14). Вершина (1) циклу характеризується повною зайнятістю, високими темпами виробництва. У цій фазі ціни мають тенденцію до підвищення. В таких умовах важко реалізувати продукцію, що призводить до зменшення ділової активності.

За вершиною починається фаза спаду (1-2). Виробництво й зайнятість скорочуються, але ціни залишаються на високому рівні.

Найнижча точка спаду - дно (2) характеризується тим, що виробництво та зайнятість досягли найнижчого рівня, який викликає паніку в суспільстві, після чого починає зростати активність населення.

Наступає фаза піднесення (2-3) - виробництво зростає, поступово збільшується зайнятість. Такий розвиток упродовж деякого часу забезпечує найвищі темпи економічного зростання - вершину розвитку (3), при якому забезпечується найбільша зайнятість і найвища ділова активність.

Рис. 14. Умовний діловий цикл

Нині визнано, що не кожний період активності сприяє і забезпечує повну зайнятість, і творить діловий цикл. Існують сезонні коливання, зумовлені природними умовами виробництва, збуту, традиціями суспільства. В теорії економічних циклів виділяють великі і малі цикли. Доведено, що в одному великому циклі може бути декілька малих.

Так, економічна історія США засвідчує, що великі економічні цикли в середньому охоплюють період понад вісім років. У 1795- 1937 pp. спостерігалося 17 циклів з середньою тривалістю 8,35 року. За 130-річний період (1807-1937 pp.) відбулося 37 малих циклів з середньою тривалістю 3,51 року.

Привертає увагу відсутність стійкої періодичності спадів: між одними спадами інтервали сягають декількох років, між іншими - десятиліття. Ці обставини спричинилися до того, що в економічній науці XX ст. розпочався перегляд традиційних уявлень про економічні цикли. Внаслідок цього сформувалося декілька різних підходів до пояснення причин коливань, а саме: 1) великий обсяг інвестицій у певний період, які спричиняють збільшення потужностей, зростання виробництва, що зумовлює подальший спад; 2) технічні новинки, які періодично активізують ділову активність; 3) війни та інші зовнішні фактори; 4) монетарні засоби впливу, які збільшують або зменшують грошову масу, активізують попит.

Автор теорії нововведень (інновацій) Й. Шумпетер та його послідовники тлумачать цикл періодичним впровадженням технологічних нововведень. Існують дві фази, які віддаляють економіку від рівноваги - вершина і дно, та дві фази, що повертають її до рівноваги - спад і піднесення. Кожне нововведення порушує рівновагу.

Спочатку ті, що першими освоїли нову техніку і технологію, отримують відносні переваги: збільшуються прибутки, підвищуються ціни, розширюється кредит. Інші товаровиробники намагаються і собі запровадити нововведення, завдяки чому зростають капіталовкладення, збільшуються обсяги виробництва, знижуються витрати і ціни. Починається криза, яка повертає економіку до стану, близького до рівноваги.

Грошова теорія Р. Хоутрі, Ф. Хаєка та інших пояснює економічний цикл рухом кредиту. За теорією Р. Хоутрі, причиною криз стає зменшення грошової пропозиції емісійними банками, які підвищують процентну ставку для захисту касової готівки або з метою підтримання курсу національної валюти. За Ф. Хаєком, економіка без грошей більше тяжіла б до стійкої рівноваги. Розширення кредиту провокує диспропорції в зміні цін (ціни на предмети споживання зростають швидше, ніж на засоби виробництва). Це сприяє зменшенню інвестування, започатковує депресію.

Теорія недоспоживання (Дж. Гобсон, Е. Прайзер) пояснює цикл значною часткою в сукупних доходах заможних прошарків суспільства. За теорією Дж. Гобсона, величина заощаджень має тенденцію до перевищення обсягу інвестицій, оскільки переваги прогресу привласнюються багатими, їх схильність до інвестування спадає. Е. Прайзер наголошував на тому, що надмірно високі прибутки періоду підйомів призводять до відносного відставання зарплати від інвестицій.

Деякі дослідники (У. Мітчел, М. Туган-Барановський, Дж. Кларк та ін.) пояснювали цикл відсутністю синхронності в розвитку різних сфер. М. Туган-Барановський пов´язував циклічний характер економічного розвитку з інноваціями в галузі, що виробляють засоби виробництва, а причину коливань вбачав у диспропорціях між рухом заощаджень та інвестицій у цих галузях. Появу диспропорцій він пояснював недосконалістю дії ринкових механізмів, їх неспроможністю пропорційно розподілити капітал між різними сферами.

Деякі сучасні вчені заперечують існування коливань економічного циклу як відхилення від стану рівноваги (П. Самуельсон, Я. Тінберген та ін.). На їхню думку, поняття рівноваги - штучне, ідеальне уявлення. Реальна економіка - це постійний рух. Тому потрібно розробляти моделі коливань, виходячи з внутрішніх залежностей та зовнішніх чинників, досліджувати їх посилення та затухання.

Пол Ентоні Самюельсон (США) - Нобелівська премія 1970 р. вручена за підручник "Економікс" з офіційним формулюванням: "за внесок у підвищення рівня наукового аналізу в економічних науках". У 1947 р. учений видав книгу "Основи економічного аналізу", яка дає всі підстави вважати його батьком аналітичної економіки.

Фрідріх Август фон Хайєк (Великобританія) і Гуннар Карл Мюрдаль (Швеція) удостоєні Нобелівської премії у 1974 р. за роботи в галузі теорії грошей, кон´юнктурних коливань та аналізу взаємозалежності економічних, соціальних і структурних явищ.

Основні праці Ф. Хайєка: "Свобода і економічна система", "Дорога в рабство", "Індивідуалізм і економічний порядок".

Основні праці Г. Мюрдаля: "Світова економіка. Проблеми і перспективи" (1958), "Швеція і Західна Європа" (1964), "Сучасні проблеми "третього світу"(1972).

Незважаючи на багатоманітність думок, більшість економістів вважає, що фактором, який визначає рівні виробництва і зайнятості, виступає рівень сукупних витрат (споживання). В ринковій економіці товаровиробник виробляє стільки товарів і послуг, скільки можна вигідно реалізувати. Якщо сукупні витрати невеликі, то товаровиробникам не вигідно виробляти товари і послуги у великих обсягах, що призводить до падіння рівня виробництва, зайнятості, доходів, спаду та застою в економіці.

Усі теорії коливань ділової активності прийнято поділяти на дві групи: екстернальні та інтернальні. Екстернальні теорії пояснюють причини економічних коливань військовими діями, політичними процесами, міграцією робочої сили, нововведеннями тощо. Інтернальні теорії пояснюють коливання ділової активності елементами самої економічної системи - інвестиціями, цінами, грішми тощо. Загалом, наукові дискусії щодо природи коливань ділової активності ще далекі від завершення.

З метою запобігання економічних криз та усунення їх наслідків формується антициклічна політика держави. Вона полягає в підтриманні певних стабільних темпів економічного зростання, регулюванні макроекономічної кон´юнктури.

Циклічні фактори впливають на економічну та ринкову кон´юнктуру.