Об´єктивна необхідність державного програмування економіки зумовлена потребою глибоких і швидких структурних змін у національній економіці та недостатньою ефективністю ринкових механізмів. Основним завданням програмування як форми державного регулювання економіки є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісні зміни економіки та стимулювання її розвитку.

Мета державного програмування полягає в забезпеченні найбільш ефективного варіанта розвитку економіки.

Програмування як форма державного регулювання економіки є особливим способом втручання держави в економіку товаровиробника, який коригує її в потрібному у даний час напрямі; виступає як сучасний неадміністративний метод організації економіки, оскільки не управляє суб´єктами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує самостійність; основу програмування становить структурне регулювання з точки зору об´єкта програмування.

Отже, програмування - це процес орієнтації економіки з боку органів державного управління шляхом регулярного і комплексного впливу на її структуру відповідно до поставленої мети соціально-економічного розвитку на певний період.

Основу державного програмування становлять розробка і виконання державних програм економічного і соціального розвитку. Ці програми існують не як субординовані одна щодо іншої, а як співіснуючі і взаємодоповнюючі.

Державні програми включають комплексні програми розвитку національної економіки; спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів, територій. Прикладом комплексної програми в Україні є програма "Україна - 2010", а спеціальної - Державна програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Національна програма розвитку паливно-енергетичного комплексу, Програма конверсії військово-промислового і машинобудівного комплексу, Державна програма зайнятості населення, Державна програма соціального захисту населення, Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану, Державна програма приватизації, Державна програма підтримки підприємництва тощо.

Особливістю програмування є те, що функції розробки програм відділені від функцій їх реалізації. Виконання функцій перебуває в руках різних суб´єктів господарювання, що робить їх необов´язковими при виконанні як для самих суб´єктів господарювання, так і для органів державного управління. Програма розглядається як керівництво, орієнтир, який може коригуватися в часі.

Виняток становлять державні цільові комплексні програми (КЦП).

Комплексні цільові народногосподарські програми - це директивний, адресний плановий документ, в якому передбачений комплекс економічних, техніко-виробничих, організаційних, науково-дослідницьких та інших заходів, ресурси, терміни і виконавці, об´єднані метою розв´язання глобальної народногосподарської проблеми. В реалізації таких програм беруть участь декілька галузей, регіонів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. Координаторами комплексних цільових народногосподарських програм виступають органи державної влади.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на: соціально-економічні (спрямовані на підвищення добробуту населення, поліпшення умов праці та відпочинку тощо); виробничі (спрямовані на збільшення обсягів виробництва певних видів продукції, розвиток нових виробництв, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення ресурсовикористання тощо); науково-технічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, впровадження у виробництво нових видів техніки і технології); екологічні (спрямовані на здійснення природоохоронних проектів); регіональні (спрямовані на формування територіально-виробничих комплексів, удосконалення господарювання в окремих регіонах тощо); інституційні (орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами).

Цільова комплексна програма, як правило, включає такі основні елементи:

1. Цільовий (формуються головні і часткові завдання і програми, послідовність їх реалізації).

2. Структурний (передбачає перелік об´єктів народного господарства, об´єднаних за ознакою їх цільового призначення.

3. Техніко-економічний (містить комплекс заходів, які перебувають у компетенції відповідних державних відомств).

4. Ресурсний (характеризує обсяг і склад ресурсів, необхідних для реалізації намічених заходів).

5. Організаційний (в усіх елементах програми передбачаються джерела і терміни виділення ресурсів, відповідальні за виконання намічених заходів).

Показники цільових комплексних програм входять до складу індикативного плану. До таких показників належать: виробництво найважливіших видів продукції для потреб програм; державні замовлення (контракти) на виробництво (постачання) продукції для потреб виконання програм; перелік найважливіших об´єктів державного будівництва; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм; витрати валютних ресурсів тощо. Цільові комплексні програми фінансуються за рахунок коштів бюджету України. Однак у зв´язку з напруженістю бюджету можуть залучатися кошти державного кредиту, кошти підприємств. Механізм формування і реалізації коштів для фінансування цільових комплексних програм перебуває на особливому контролі.