У соціально-економічному прогнозуванні широко використовуються різні моделі. Моделювання - це спосіб прогнозування, що передбачає конструювання моделі реального процесу чи явища, які можуть відбутися у майбутньому. Процес моделювання включає попереднє вивчення об´єкта (явища), виділення його характеристик (ознак) та закономірностей розвитку, теоретичне та експериментальне конструювання моделі, порівняння результатів моделювання з фактичними даними про об´єкт, коригування й уточнення моделі.

Економіко-математична модель - система формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв´язки елементів, що утворюють економічну систему.

Моделі соціально-економічного прогнозування класифікуються залежно від критерію оптимізації найкращого чи очікуваного результату. Так, розрізняють економіко-математичні моделі, в яких мінімізуються витрати, і моделі, які забезпечують максимум продукції.

З урахуванням фактора часу моделі можуть бути:

—статичні - коли обмеження в моделі встановлюються для одного певного періоду і при цьому мінімізуються витрати або максимізується результат;

—динамічні - коли обмеження встановлюються для декількох періодів часу за тієї ж мінімізації чи максимізації результату за весь плановий період.

Залежно від номенклатури продукції та сировини розрізняють однопродуктові та багатопродуктові моделі. В однопродуктових моделях встановлюється одне обмеження щодо попиту на продукцію або на кількість сировини чи іншого ресурсу, що використовується на її виготовлення. У багатопродуктових моделях розглядаються два і більше обмеження щодо попиту на продукцію і на споживання матеріальних та інших ресурсів.

Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки того чи іншого показника від рівня і динаміки економічних показників-аргументів, що впливають на нього. Факторні моделі можуть включати різну кількість змінних величин і відповідних їм параметрів. Найпростішими видами факторних моделей є однофакторні, в яких фактором є часовий параметр. Багатофакторні моделі лінійного, нелінійного типу дозволяють одночасно враховувати вплив декількох факторів на рівень і динаміку прогнозованого показника. Це моделі, які описують макроекономічні виробничі функції, моделі попиту на окремі товари залежно від доходів населення, цін, норм споживання та ін.

Структурні моделі описують співвідношення, зв´язки між окремими елементами, що утворюють єдине ціле. Це моделі структурно-балансового типу, які мають матричну форму і застосовуються для аналізу і прогнозування міжгалузевих і міжрегіональних зв´язків. Найбільш поширеною формою структурно-балансової моделі є міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції.

Сучасні динамічні міжгалузеві моделі дозволяють прогнозувати перспективи розвитку економіки з урахуванням трьох груп основних факторів, які визначають темпи і пропорції розвитку:

—вхідного рівня економічного потенціалу (масштаби і структура накопичення на початок планового періоду основних виробничих фондів);

—перспективних тенденцій зміни показників ефективного використання трудових ресурсів;

—перспективна структура потреб суспільства.

Економіко-математичні моделі широко застосовуються при складанні економічних прогнозів на макроекономічному рівні. До таких моделей насамперед відносяться одно- та багатофакторні моделі економічного зростання, моделі розподілу національного доходу, структурні, міжгалузеві, галузеві, руху інвестиційних ресурсів, рівня життя і структури споживання, модель зростаючої економіки тощо.

Економіко-математичне моделювання соціально-економічних процесів здійснюється з використанням економетрії, яка забезпечує ряд переваг:

—кількісно виражає економічні зв´язки між багатьма перемінними, які впливають на економіку (доходом, грошовим обігом, державними витратами, зовнішньою торгівлею тощо);

—забезпечують стабільність і гнучкість у пристосуванні до перемінних умов завдяки однозначній оцінці змінних.

Моделювання економіки тісно пов´язане з практикою державного регулювання, яка ґрунтується на декількох підходах:

—неокейнсіанському - орієнтується на попит, одним з факторів якого є інвестиції;

—неокласичному - використовується поняття виробничої функції, тобто враховується капітал і праця;

—монетарному - зорієнтованому на прогнозування грошової маси, обертання грошей, валютні курси.

Лідером моделювання економіки є США. Найбільш відомою американською моделлю є ОВЕ, яка призначена для вибору заходів державної економічної політики для забезпечення рівноваги попиту та пропозиції. Критеріями ефективності цієї моделі є мінімальний рівень безробіття при максимально можливому рівні зростання ВНП.

Для довготермінового прогнозування (до 10 років) економіки використовується Уортонська модель (річна), Бруклінська модель. Для короткотермінового прогнозування економіки (3-5 кварталів) застосовують модель Фера.

Одним із батьків економіко-математичного моделювання вважають лауреата Нобелівської премії з економіки в 1969 р. Яна Тінбергена (Голландія). Він уперше створив математичну модель нідерландської економіки у вигляді системи із 27 рівнянь, а пізніше і модель американської економіки з 48 рівнянь. Основні праці вченого: "Економічна політика: принципи і модель" (1956), "Розподіл доходу: аналіз і політика" (1975).

Основи економіко-математичного моделювання закладав норвезький вчений Рагнар Антон Кіттіль Фріш - лауреат Нобелівської премії з економіки в 1969 р. Він ввів в обіг широко розповсюджені терміни "економетрика", "макроекономіка". Основні праці вченого: "Принципи лінійного програмування" (1954), "Теорія виробництва" (1965).

Василю Васильовичу Леонтьеву (США) присвоєно звання лауреата Нобелівської премії з економіки (1973) за розробку моделі міжгалузевого балансу "затрати - випуск". Основна праця вченого "Структура американської економіки, 1919-1929 pp." (1941).