Успіх діяльності органів державного управління на всіх рівнях значною мірою залежить від того, наскільки достовірно вони знають або передбачають розвиток національної економіки за певних умов. У ринковій економіці, коли господарські зв´язки формуються горизонтально, а адміністративні методи впливу на товаровиробників мають обмежену дію, підвищується роль прогнозування.

Прогнозування - це вид діяльності органів державного управління, одна із функцій державного управління, суть якої полягає у виробленні науково обґрунтованого судження про можливий стан об´єкта у майбутньому. Результатом прогнозування є прогноз - документ, який становить собою складну соціально-економічну модель розвитку об´єкта в майбутньому.

Об´єкти прогнозування на макроекономічному рівні - національна економіка; на міжгалузевому рівні (макроструктурному) - економіка народногосподарських та інших комплексів (АПК, паливно-енергетичного, машинобудівного); на галузевому рівні - економіка окремих галузей народного господарства (вугільна, газова, нафтовидобувна тощо); на регіональному рівні - економіка окремих областей, регіонів, міст, районів тощо; на мікроекономічному рівні - економіка підприємств (юридичних осіб).

Суб´єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічних служб органів місцевого самоврядування, економічних підрозділів підприємств та організацій різних форм власності.

Прогнози за своїм змістом (те, на що спрямований прогноз) бувають різні - економічні, соціальні, демографічні, науково-технічні та ін.

Об´єктом нашого вивчення є соціально-економічне прогнозування. Процес розробки економічних прогнозів ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку різноманітних економічних явищ і процесів, виявленні найбільш ймовірних шляхів їх розвитку, виборі та обґрунтуванні економічної політики з урахуванням визначених закономірностей.

Об´єктом соціально-економічного прогнозування є економічний і соціальний потенціал України (галузі, регіону, підприємства), який включає: сукупність трудових ресурсів (трудовий потенціал), природних ресурсів, галузей матеріального виробництва (промислово-виробничий потенціал), галузей невиробничої сфери (соціальний потенціал), сферу науки і наукового обслуговування, передовий досвід (науково-технічний потенціал).

Місце соціально-економічних прогнозів у системі регулювання економіки визначається поетапною схемою макропланування, в якій виділяють такі стадії:

1.Прогнозна (аналітичні дослідження, визначення тенденцій та можливих варіантів розвитку економіки).

2.Формування концепції (визначення соціально-економічної мети на прогнозний період, перелік і порядок розробки програм).

3.Розробка довготермінових комплексних програм, які містять перелік заходів, способи їх реалізації.

4.Формування індикативного плану, визначення регуляторів ринку на певний період.

Соціально-економічне прогнозування ґрунтується на принципах системності, науковості, альтернативності, адекватності.

Згідно з принципом системності, народне господарство розглядається одночасно як єдине ціле (як система) і як сукупність окремих самостійних галузей та сфер.

Принцип науковості означає, що в усіх прогнозах повинні використовуватись обґрунтовані методи прогнозування, вимоги об´єктивних законів розвитку суспільства і природи.

Принцип альтернативності передбачає багатоваріантність прогнозів, оскільки соціальний та економічний розвиток може здійснюватися за різними сценаріями, що забезпечує альтернативність при розробці прогнозів.

Принцип адекватності вимагає, щоб методи і моделі прогнозування відповідали умовам того періоду, на який розробляється прогноз, та найбільш повно і точно імітували ситуацію.

Сучасні умови прогнозування вимагають максимального розширення сфер прогнозування, подальшого вдосконалення методології розроблення прогнозів. Чим вищий рівень прогнозування процесів суспільного розвитку, тим ефективнішим є планування, управління та регулювання економіки.

Процес прогнозування складається з ряду етапів, кожен з яких виконує свої функції:

—постановка задачі - уточнюється об´єкт прогнозування, формуються мета і завдання, визначається точність і час випередження прогнозу;

—формування об´єкта прогнозу відповідно до поставленої задачі - визначається структура об´єкта, виділяються його елементи, з´ясовується їх підпорядкованість, взаємозв´язок;

—збір ретроспективної інформації, про об´єкт - визначаються джерела інформації, розробляється методика обробки і подання інформації, встановлюються її обсяги;

—формалізація задачі - розробляється методика формалізованого подання інформації та здійснюється вибір класу моделей опису об´єкта прогнозування;

—вибір методів і алгоритмів - серед відомих вибирається найбільш придатний алгоритм і оцінюється точність прогнозу;

—моделювання на основі ретроспективних даних оцінки якості моделі;

—видача результатів прогнозу.

Залежно від ступеня конкретизації і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу, прогноз, план.

Гіпотеза - це судження, яке характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідною базою гіпотези є теорія і відкриті на її основі закономірності і зв´язки досліджуваних об´єктів. На рівні гіпотези дається якісна характеристика об´єктів.

Прогноз порівняно з гіпотезою має більшу визначеність, оскільки ґрунтується не лише на якісних, але й кількісних параметрах.

План визначає конкретну мету і передбачає конкретні події розвитку досліджуваного об´єкта. План є більш конкретним, визначеним і директивним.