Економічні методи державного регулювання економіки пов´язані зі створенням органами державного управління фінансових або матеріальних стимулів впливу на економічні інтереси суб´єктів господарювання та обумовлюють їхню поведінку, зберігаючи право на вільний вибір.

У країнах з розвиненою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку є грошово-кредитне регулювання. Саме грошово-кредитна система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються всі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Грошово-кредитне регулювання в Україні здійснює Національний банк, який впливає на формування попиту і кон´юнктури позичкового капіталу, здійснення емісії, контроль за грошово-кредитною системою, концентрацію тимчасово вільних резервів інших банків.

Основними засобами грошово-кредитного регулювання є: розміри банківських резервів, які комерційні банки зберігають у Національному банку; облікові ставки; операції на відкритому ринку; регулювання ліквідності комерційних банків.

Регулювання розмірів обов´язкових резервів Національний банк використовує у випадках, коли потрібно збільшувати або зменшувати платіжні засоби в країні. Якщо Національний банк підвищує норму обов´язкових резервів комерційних банків, то це призводить до збільшення в них кредитних активів. І навпаки, якщо норма обов´язкових резервів знижується, то обсяг кредитних ресурсів у комерційних банках зменшується.

Маніпулювання обліковими ставками ґрунтується на тому, що комерційні банки продають Національному банку цінні папери (переважно комерційні векселі). Якщо Національний банк ставить завдання стримати циклічний підйом, зменшити інфляцію, то він підвищує облікову ставку і тим самим змушує комерційні банки своєю чергою підвищувати кредитні ставки. У таких випадках починають утримуватися від кредитів, через що зменшуються інвестиції в народне господарство, скорочується попит.

Якщо Національний банк здійснює ліберальну грошово-кредитну політику, то все відбувається навпаки.

Втручання Національного банку в ринок цінних паперів полягає в тому, що він виставляє на ринок короткотермінові зобов´язання - облігації, сертифікати, векселі. Якщо банк продасть на ринку більшу кількість цінних паперів, то їхній курс почне неминуче знижуватися. Це зумовить зменшення доходу власників цінних паперів. Комерційні банки своєю чергою підвищать процентні ставки за надані кредити, що зумовить зниження ділової активності.

Оскільки ринок в Україні ще ефективно не працює, то грошово-кредитний механізм не налагоджений, й економіка регулюється в основному фінансово-бюджетними засобами.

Суть фінансово-бюджетних засобів регулювання полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони приводили економіку в стан рівноваги.

Використання засобів фінансово-бюджетного регулювання зводиться до: маніпулювання ставками податків запровадження багатоканального формування бюджету (різноманітні податки, збори, платежі, відрахування); координації державних витрат; амортизаційної політики.

Характеризуючи фінансово-бюджетну політику України за останні роки, зазначимо, що вона була недостатньо послідовною й адекватною до умов національного ринку. Багато недоліків мала податкова політика. Необґрунтованою була й політика видатків державного бюджету. Складними виявилися фінансові стосунки між державними і місцевими органами влади. Не відпрацьована політика асигнувань з бюджету.

Серед засобів економічного регулювання економіки важливе місце посідає цінова політика. У період функціонування адміністративно-командної системи управління держава здійснювала контроль за гуртовими та роздрібними цінами, забезпечувала їхню стабільність. У 1992 р. в Україні було оголошено цінову лібералізацію. В умовах товарного дефіциту та монополізму це призвело до різкого та необґрунтованого зростання цін.

При переході до ринкових відносин цінова політика держави спрямовується на ліквідацію цінових деформацій, забезпечення реального зближення національних і світових цін шляхом поетапної, контрольованої державою лібералізації цін, поступового переходу до вільного ціноутворення.

Цієї мети можна досягти методами прямого і непрямого впливу. Прямий державний контроль за цінами здійснюється в окремих випадках для захисту споживачів від монополістів, недобросовісної конкуренції, стимулювання випуску соціально значущих товарів (робіт, послуг). Це стосується цін на енергоносії, паливо, комунальні послуги, транспорт.

У ролі засобів непрямого впливу держави на ціноутворення виступають: встановлення граничних рівнів рентабельності на окремі види продукції (робіт, послуг), контроль за складом витрат на виготовлення продукції, валютна стабілізація, стимулювання особистих нагромаджень.

Важливими засобами економічного регулювання ринку є митні важелі та регулятори. Вони регулюють процес переміщення товарно-матеріальних цінностей та капіталів через митні кордони України, забезпечуючи при цьому захист національних інтересів та господарську рівновагу.

Специфічними засобами державного впливу на економіку виступає економічне прогнозування, програмування, планування, переконання, громадськості. Вони охоплюють заходи інформування, виховання, роз´яснення та популяризації цілей та завдань економічної політики держави, території, галузі. Ефективність засобів залежить від організації цих видів робіт та довіри до них громадськості.