У сучасній економічній літературі поняття механізму державного регулювання соціально-економічних відносин, на наш погляд, сформульоване не зовсім чітко й однозначно.

Для визначення ролі держави в економіці використовуються різні терміни: "державне втручання", "державне управління", "державна економічна політика", "державна регуляторна політика", "державне регулювання економіки". Всі вони взаємопов´язані і характеризують відносини держави з суспільством. Так, державне управління економікою - це організуючий і регулювальний процес впливу держави на економічну діяльність суб´єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності господарювання.

Державна економічна політика - стратегія цілеспрямованого впливу на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення та вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. Державне управління розглядається як інструмент реалізації економічної політики.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) - сфера діяльності органів державної влади щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб´єктів господарювання шляхом застосування різноманітних методів і засобів. Тобто, ДРЕ можна розглядати як функцію державного управління економікою, як інструмент реалізації економічної політики.

Деякі російські дослідники описують механізм державного регулювання як систему, яка об´єднує мету та інструменти економічної політики, але не дають його повного визначення.

Сутність механізму державного регулювання розкривається в працях А. Дьоміна. Вчений визначає його як систему технічних для певного способу виробництва форм, методів, важелів, інструментів впливу на економіку, на процес відтворення на основі властивих йому законів і згідно з правовими нормами суспільства. Таке визначення спрощує поняття механізму, бо обмежує коло елементів, що становлять його основу.

На думку В. Карсекіна, більш вичерпним є визначення: механізм державного регулювання діяльності суб´єктів ринку - це сукупність форм, методів, засобів впливу на економіку, що охоплюють економічні відносини, які склалися між суб´єктами та об´єктами регулювання в процесі визначення та реалізації мети.

Л. Дідківська, Л. Головко визначають державне регулювання економіки (ДРЕ), як систему заходів держави для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства. Таке визначення є повним, оскільки розкриває функції, цілі та об´єкти державного втручання в економіку і поведінку громадян. Державне регулювання економіки має здійснюватися лише в межах функціональних дій держави на основі системи управління для об´єднання волі всіх громадян країни. Ця система має забезпечити безпеку держави від свавілля окремих громадян і одночасно враховувати поведінку громадян, захищати їх права.

Дещо по-іншому підходить до визначення терміну С. Чистов, розглядаючи державне регулювання економіки з теоретичного і практичного погляду. З теоретичного погляду ДРЕ - це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів і засобів впливу держави на перебіг соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

З практичного погляду ДРЕ - це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб´єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.

Таке визначення є повним, чітким і всебічним.

Термін "регулювання" в зарубіжній економічній літературі має два значення. В широкому розумінні він ототожнюється з державним втручанням в економіку, в більш вузькому - з адміністративно-правовою регламентацією підприємницької діяльності. Регулювання (від лат. regulare) означає "підпорядковувати певному порядку". Отже, державне регулювання - це комплекс заходів держави, спрямованих на скерування поведінки товаровиробника в напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами державної влади цілей.

Потреба в державному регулюванні економіки теоретично обґрунтована Дж. М. Кейнсом. Мета державного втручання полягає в забезпеченні прибутковості капіталу, запобіганні соціальному вибуху, який може статися внаслідок безробіття, падіння рівня життя, інфляції та інших явищ. На думку Дж. М. Кейнса та його прихильників, держава повинна взяти на себе відповідальність не лише за стан виробництва, формування сукупного попиту, але и за ситуацію у сфері зайнятості, використання трудових ресурсів, регулювання доходів населення.

Історія розвитку країн з ринковою економікою характеризується неоднозначністю рішень щодо втручання держави в економіку. Однак у жодній країні держава не припинила діяльності щодо розвитку ринкової економіки. Навпаки, постійно ведеться пошук напрямів удосконалення взаємовідносин між державою та товаровиробниками, і залежно від багатьох факторів спостерігається послаблення або посилення державного втручання. В нинішніх умовах господарювання держава вже не тільки визначає загальні правила і рамки функціонування ринкової економіки, а й сама доповнює ринковий механізм.

Об´єктивними причинами необхідності державного регулювання в умовах сьогодення є:

-     наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;

-     недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;

-     повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків - робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;

-     забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;

-     сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища існування народів;

-     розв´язання питань міжнародної політики і співпраці.

Однак параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені його природою, оскільки ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під впливом зовнішнього середовища. Ринок як сукупність суб´єктів господарювання, крім спільних інтересів, включає інтереси окремого товаровиробника, які не завжди збігаються з інтересами держави. І товаровиробник реагує на них тільки тоді, коли вони лише коригують (а не ігнорують, протирічать) його мотиви. Світова практика показала недоліки надмірного втручання держави в економіку.

Саме тому основними принципами створення системи державного регулювання економіки в нашій країні є:

-     принцип розумної достатності (державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватись іншими ланками господарської системи внаслідок їх обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів);

-     принцип поступовості (командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними в міру створення об´єктивних умов - демонополізації, приватизації, стабілізації тощо);

-     принцип адекватності (система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку).

Функції державного регулювання економіки залежать від соціально-економічного і політичного рівня розвитку держави, компетенції органів державного регулювання, рівня розвитку ринкового господарства, моделі розвитку національної економіки.

Основними функціями державного регулювання економіки є:

-     регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

-     регулювання зовнішньоекономічних відносин;

-     розроблення і регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики;

-     захист внутрішнього товаровиробника і пріоритетних виробництв;

-     розроблення і регулювання регіональної політики;

-     соціальний захист населення;

-     захист особи, інтересів товаровиробника і держави;

-     утримання і забезпечення ефективної роботи органів державної влади.

У період становлення ринкових відносин до цих функцій долучаються додаткові:

-     формування інститутів державного регулювання економіки; створення умов та інфраструктури існування ринку; розвиток місцевого самоуправління;

-     здійснення програм роздержавлення і приватизації власності;

-     підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; здійснення цінової політики; - кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом.

Л. Дідківська виділяє такі функції ДРЕ:

1.  Цільову, яка полягає у визначенні цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку економіки.

2.  Стимулюючу, яка передбачає формування таких важелів і регуляторів, які здатні ефективно впливати на діяльність суб´єктів господарювання.

3.  Регламентуючу, здатну з допомогою нормативно-правової бази визначити певні правила діяльності для суб´єктів господарювання, сформувати відповідний правовий простір.

4.  Коригуючу, яка зводиться до внесення певних змін у хід реалізації економічної політики з метою усунення негативних екстремалій.

5.  Соціальну, яка передбачає регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів, соціальний захист і соціальні гарантії.

6.  Контролюючу, яка означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням нормативно-правових актів, норм і стандартів.

7.  Безпосереднє управління неринковим сектором економіки.

Цілі і пріоритети в соціально-економічному розвитку становлять основу об´єктів регулювання. Цілі економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів, інститут національних одиниць, груп населення. Вони мають бути конкретними, кількісно визначеними. Пріоритети - це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких спрямовується у певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів.

Об´єктом регулювання є господарство країни, регіонів, областей, міст і районів, а також соціально-економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс тощо.

Суб´єктом регулювання є держава в особі державних органів управління (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), яка для розв´язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування інтересів залучає наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Економічною основою державного регулювання є бюджетний фонд, а також майно держави (засоби виробництва, споруди, транспорт, що перебувають у власності держави).

На думку академіка І. Лукінова, одна з основних функцій держави в XXI ст. полягатиме у формуванні та здійсненні високоефективної науково-технічної, соціально-економічної, ринкової, правової політики, які в сукупності забезпечуватимуть сталий поступальний розвиток.