Світова економічна наука виробила три способи регулювання ринку: ринкове саморегулювання, тотальне і часткове регулювання економіки. В останні роки з´явилися альтернативні концепції державного впливу на економіку.

Класична ринкова економіка характеризується механізмом ринкового саморегулювання. Він функціонує на основі взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. Економіка народного господарства при цьому регулюється "незримою рукою" і спрямовується до кращого результату, збалансування інтересів товаровиробника і держави. Взаємозалежність між попитом і пропозицією на товарному ринку зображена на рис. 1.

Рис. 1. Рівновага попиту і пропозиції

Якщо конкуренція серед товаровиробників зростає, то попит зменшується порівняно з пропозицією. В результаті діяльності великої кількості виробників зростає обсяг продукції (послуг), знижується їхня ринкова ціна, що призводить до зменшення кількості товаровиробників і продукції. І навпаки, якщо конкуренція незначна, то попит перевищує пропозицію, в результаті чого підвищується ринкова ціна, виробництво стає економічно доцільним і розширюється.

Місце перетину ліній пропозиції та попиту є точкою рівноваги, при якій ціна товару називається ціною рівноваги (Цр). Ціна рівноваги фіксує збалансованість попиту і пропозиції. Якщо ринкова ціна перевищує ціну рівноваги, то це посилює конкуренцію і збільшує пропозицію товарів (послуг). Якщо ринкова ціна нижча, ніж ціна рівноваги, то зростає попит, який перевищує пропозицію. Внаслідок цього ціна зростає, збільшується і збалансовується з попитом виробництво.

Суть тотального регулювання економіки полягає в тому, що Держава координує господарство в масштабах всієї країни через Державний план. Держава в обов´язковому порядку вказує кожному товаровиробникові програму дій - скільки і чого виробляти, скільки, де і за якою ціною реалізувати продукцію, в централізованому порядку забезпечує ресурсами, здійснює фінансову підтримку, якщо є потреба, не допускає ініціативи і самостійності. В основі цього способу регулювання економіки лежить абсолютизація державної форми власності, специфічна концепція державного управління, необґрунтовано підвищена економічна роль держави, недопущення конкуренції.

Такий спосіб регулювання економіки був характерний для колишнього СРСР і більшості країн Східної Європи. На перший погляд система господарювання за єдиним народногосподарським планом повинна була бути зручною і забезпечувати ефективність суспільного виробництва. Однак практика господарювання за більш ніж 70-річний період показала недосконалість цього способу регулювання економіки. Недосконалість виявлялася передусім у жорсткому плануванні, яке не передбачало оперативного реагування на суспільні потреби, не сприяло пошукові нових видів продукції і саморозвитку. До того ж механізм директивного планування через великі масштаби виробництва та недостатню методологічну обґрунтованість перетворився у механізм відтворення диспропорцій, що призвело до зростання запасів товарно-матеріальних цінностей, активної частини фондів, зменшення фондовіддачі, дефіциту товарів і послуг.

Перехід України до ринкових відносин передбачав скасування директивного централізованого планування, створення системи часткового державного регулювання ринку. Однак уже в перші роки незалежності в Україні не були враховані специфічні умови ринкової трансформації економіки, дія окремих законів враховувала умови класичного ринку, які ще не були створені, і суспільство виявилося неготовим користуватися можливостями вільного підприємництва.

Саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було характерне для періоду вільної конкуренції. У зв´язку з появою монополій і посиленням процесів усуспільнення капіталістичного виробництва, зрощенням промислового і банківського капіталів з´явилася потреба у втручанні держави у формування структури і пропорцій відтворення. Це було викликане необхідністю запобігання економічним кризам, обмеження зростання безробіття, стримування монополістичних тенденцій, розвитку конкуренції, поліпшення соціальних наслідків стихії ринку, обмеження кількості банкрутств.

Класична вільна ринкова економіка вичерпала себе в період економічної кризи 30-х pp., коли стала очевидною потреба в пошуку додаткових регуляторів ринку, управління якими повинна здійснювати держава.

Англійський економіст Дж. М. Кейнс найбільш глибоко і всебічно обґрунтував необхідність державного втручання в економіку. В науковій праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) він розкрив суперечності між виробництвом і споживанням, що мали місце в країнах з ринковою економікою.

Суть часткового, м´якого регулювання економіки, характерного нині для більшості країн світу, полягає в тому, що держава шляхом застосування правових, адміністративних та економічних важелів регулює поведінку товаровиробника, визначає перспективи розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу роль щодо реалізації довготривалих програм розвитку. При цьому вона може впливати на товаровиробника прямо, видаючи вказівки і розпорядження, та опосередковано - шляхом певної податкової, кредитної, інвестиційної, цінової політик тощо.