Абат — титул настоятеля монастиря в католицькій релігії, який займає місце за єпископом. Інколи А. добивається незалежності від єпископів і підкоряється безпосередньо папі. У деяких випадках А. — загальна назва священиків і вищого духовенства в католицькій церкві. Римський папа вбачає в численній армії абатів свою вірну опору серед католиків.

Алілуа — хвалебний приспів в християнському богослужінні, звернений до всіх іпостасей трійці. Запозичений у древніх євреїв.

Аллах (від араб, "ілах" — божество) — ім´я Бога в мусульманській релігії. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий в доісламській Мецці. В ісламі прийнятий догмат про те, що А. єдиний Бог, визнання якого є першою вимогою мусульманського віровчення.

Амвон — місце в церкві навпроти престолу (перед так званими царськими вратами), з якого читаються Євангелія, виголошуються проповіді та єктенії.

Амінь — використовується як закінчення молитви. Ввійшло у християнство із богослужіння древніх євреїв і за походженням має характер чаклунського заклинання.

Аналой — спеціальний високий столик з похилою верхньою дошкою, на який в православній церкві кладуться богослужебні книги при їх читанні, а також ікони та хрест під час богослужіння.

Анафема — прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення із громади віруючих, вища церковна кара в християнстві.

Ангел — в іудаїзмі, християнстві, ісламі — небесний служитель Бога, надприродні безплотні істоти, посередники між Богом та людьми. Культ А. є асимільованим та пристосованим до монотеїзму культом добрих і злих "духів", який був широко поширений в первісних релігіях.

Антихрист — у християнському віровченні супутник Христа, посланець сатани, який ніби прийде незадовго до другого пришестя Христа і буде вести боротьбу з християнською церквою, але кінець кінцем він буде переможений Христом. Уявлення про А. — це релігійна персоніфікація злого начала, на протилежність Богу як доброму началу. Християнські церкви на протязі всієї сео£Ї історії використовували цей образ у своїх політичних та ідеологічних інтересах.

Алохрифи — твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно пов´язані з творами канонічної літератури, які, однак, давали тлумачення подій, відмінне від офіційного церковного віровчення. А. відображали боротьбу різних течій у християнстві до виникнення церкви.

Архієрей — загальна назва вищих сановників (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріархів) в православній церкві.

Архімандрит — вищий (до єпископа) чернечий чин в православній церкві.

Беатифікація — зарахування до "лику блаженних" в католицькій церкві.

Богородиця — жіноче божество в багатьох релігіях. Божа мати, Богиня, яка народжує Бога чи богів. До числа богородиць належали вавілонська Іштар, фінікійська Астарта і малоазійська Кібела. Близька до них і грецька Деметра. Культ Б. тісно пов´язаний з основним заняттям населення — землеробством. Б. шанувалась як богиня родючості. У християнстві цей культ жіночого божества зазнав змін. Тут Б. — діва, яка народила Ісуса Христа, сина божого. З розповсюдженням християнства культ Б. зливається з місцевими віруваннями і залежно від соціальних умов набуває різного характеру: у Західній Європі в умовах феодалізму він перетворився в культ мадонни, на Русі злився з язичеським культом богині землі і родючості і поступово його витіснив. Пригноблений та безправний стан жінок сприяв широкому розповсюдженню культу Б., діви-матері, заступниці перед Богом.

Божественні книги — книги, які містять правила та опис порядку богослужінь, а також тексти для них. У православ´ї для треб (хрещення, вінчання, похоронної відправи тощо) використовується "требник", для проведення літургії та інших церковних служб використовується "служебник", "часослов", "чиновник", "тріодь" та інші Б.к.

Богослужіння — здійснення певних релігійних обрядів. Б. поділяються на, так звані, суспільні, чи власне Б., і приватні (треби) — на замовлення окремих віруючих. Має на меті естетичний та психологічний вплив на віруючих за допомогою спеціально організованих інсценівок, співу проповідей і т.ін.

Богохульство — образа імені Бога, діви Марії, святих, предметів культу, яка карається церквою і світськими властями тих держав, де церква є державною. Покарання за Б. були одним із засобів боротьби проти вільнодумства, свободи совісті. Згідно з законами царської Росії, за Б. була передбачена кара від 6 до 15 років каторги. Нерідко людей карали за атеїстичні погляди, хоча тут елементів власне Б. в наявності не було. У такому випадку Б. оголошувався сам факт невіри в Бога.

Брахма — вищий Бог у пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Б., як творця і охоронця загального порядку, припадає на пізньоведичний період (перша половина І тис. до н.е.), коли виникло класове суспільство, виділились і набули величезного впливу жреці-брахмани. Брахмани висунули і розвинули ідею про божественну трійцю — "тримурті", в якій Б. виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Б. був надто абстрактним образом і значно поширилося поклоніння двом іншим богам трійці — Вішну та Шіві.

Брахман (неточно — брамін, браман) — жрець, представник вищої касти в Індії. З уведенням культу Брахми та ускладненням релігійного ритуалу обов´язки жерця стали спадковою професією і Б. утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їх мову (ведичний санскрит) священною мовою, користуватись якою могли тільки Б., і стверджували, ніби вони могли впливати на богів. В наш час Б. займаються не тільки культовим служінням, але й іншими видами діяльності. Проте багато із них живуть за рахунок віруючих.

Брахманізм — стародавня індійська релігія, яка виникла на початку І тис. до н.е. як дальший розвиток ведичної релігії. Зародження Б. знаменувало вироблення єдиного релігійного канону. Б., як релігія класового суспільства, освячувала царську владу, соціальну нерівність, поділ суспільства на варни і касти, які проголошувалися божественним установленням.

Будда — в буддизмі назва віровчителів, які вказують людям "істинний шлях спасіння". Згідно з ученням буддизму, кожен раз, коли людство відхиляється від цього шляху, приходить новий Б., щоб вказати людям істину. Інколи ім´ям Б. називають того, хто самостійно досяг "святості" і ввійшов в нірвану. У буддійських релігійних книгах вказується різна кількість Б., дається різна їх класифікація. Не виключено, що в основі традиційної біографії Б. лежить життя одного із перших буддійських віровчителів. Якщо в ранній період Б. зображався людиною, яка першою увійшла в нірвану, то пізніше він був обожнений. На його честь почали споруджувати храми, утвердився складний культ, інколи в формі ідолопоклонства.

Вакханалії — нічні свята на честь Вакха (Діоніса), які мали характер оргій і користувалися особливою популярністю в Італії з початку 11 ст. до н.е. У В. брали участь вільні та раби незалежно від статі, віку і належності до тієї чи іншої народності. Жрецькі функції виконувалися переважно жінками. Вакханки в священному вбранні розривали на частини живого бика і поїдали сире м´ясо заради прилучення до "божественного начала". З цим обрядом пов´язане християнське причастя.

Варфоломіївська ніч, "криваве весілля" — масове побиття гугенотів католиками у 1572 р. в Парижі в ніч перед святом св.Варфоломія (24 серпня). Різня відбулася і в провінціях. За три дні побоїща було вбито близько ЗО тис. чоловік. В.н. була організована королевою-католичкою Катериною Медичі і Гізами — керівниками католицької партії, які скористалися приїздом гугенотського дворянства в столицю з нагоди весілля глави гугенотів Генріха Наварського і сестри короля Маргарити Валуа. Мета В.н. — ослабити та обезглавити протестантський рух.

Вівтар — східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три сходинки. У православних церквах В. відгороджений від решти приміщення іконостасом. Тут знаходиться престол. У В. готується для причастя хліб і вино, прийняття котрих у християнстві замінює жертвоприношення. Слово "В." використовується також у значенні символів святині, релігійної віри, церкви. Згідно з православними канонами, вхід до В. неосвяченим особам та жінкам заборонений.

Відлучення — релігійне покарання, засіб впливу на віруючих шляхом рішення вищої церковної інстанції, яке полягає у виключенні із церкви чи релігійної громади. Служить засобом залякування віруючих погрозою неминучого попадання відлученого після смерті в пекло. В. завжди застосовувалися для боротьби з передовою суспільною думкою, прогресивними демократичними рухами.

Відспівування (похоронна відправа) — церковна служба над померлим, яка ніби сприяє полегшенню його становища "на тому світі". Обряд засвоєний християнством, ісламом, іудаїзмом та іншими релігіями. Деякими сучасними сектами не здійснюється.

Відьма — згідно з марновірними уявленнями, одержаними в спадщину від дохристиянських вірувань і підтриманими середньовічними християнськими богословами, зла чарівниця, служителька диявола, "нечистої сили". Повір´я приписували В. чаклунство, надприродні дії на шкоду людям, а також нічні оргії-шабаші на горах, тобто в місцях стародавніх язичеських культів. Церква, підтримуючи віру в існування В., прагнула принизити жінку, укорінити недовіру до людської природи і зміцнити владу церкви над людьми. Католицька церква навіть вказувала ряд методів "викриття" В., стверджувала в дусі женоненависництва, ніби жінки стають відьмами через свою "природну розбещеність" і заради перетворення у В. продають душу дияволу і живуть разом з ним. У кінці XV ст. був виданий порадник для "розпізнавання" В. і суду над ними — книга "Молот відьом", енциклопедія найчорнішого мракобісся. Тисячі жінок, підозрюваних у чаклунстві, спалювали на вогнищах інквізиції, а пізніше — і про-тенстантськими церковниками. Віра у В. була поширена і на Русі, інколи породжуючи дикі розправи над людьми. Ганебні процеси над жінками, звинуваченими у чаклунстві, в більшості країн Європи були припинені у XVII ст., але випадки розправи забобонних людей з уявними В. мали місце і у XX ст.

Вікарій — намісник, заступник духовної особи. У католицькій церкві папа іменується "вікарієм Христа". Свої В. є у єпископів, нерідко у абатів монастирів і священиків великих парафій. У протестантській церкві В. зустрічаються у ролі помічника священика. В православній церкві інститут В. (з 1865р.) був уведений в усіх єпархіях.

Віфлеєм — місто в Палестині, поблизу Єрусалима. Згідно із Старим завітом, В. — місце народження Давида і прийдешнього месії. Виходячи з цієї старозавітної вказівки, християнство проголосило В. місцем народження Христа. В. вважається священним місцем і у християн, і у іудеїв.

Вішну — один із основних богів індуїстського пантеону. У наш час поклоніння В. та його аватарам (втіленням) — найбільш розповсюджена форма релігійного культу в Індії. Із аватар В. найбільш популярні Крішна і Рама, до їх числа індуїзм відносить також Будду.

Всеношна — богослужіння в православній церкві напередодні неділі або великого релігійного свята. В.,або нічне бдіння, починається після заходу сонця і нерідко закінчується по півночі.

Всесвітня рада церков — керівний орган екуменічного руху, який об´єднує протестантські та деякі православні церкви. Має резиденцію в Женеві. В.р.ц. підзвітна асамблеї, яка скликається кожні 5—6 років і обирається нею. У складі В.р.ц. є президія, центральний комітет, призначений ним виконком, а також секретаріат. Генеральний секретар — фактичний керівник В.р.ц.

Глосолалія — "говоріння різними мовами", викрикування, позбавлені всякого змісту, які спостерігаються в стані релігійного екстазу (напр., у п´ятидесятників). Г. — результат психічного перевантаження, яке викликається так званим хрещеним духом, тобто дією "божественного духу" на віруючого (у баптистів, молокан та п´ятидесятників).

Говіння — один із обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнства причастя. Людина, яка говіє, зобов´язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не їсти м´яса, молока, тваринних жирів тощо.

Гріх — одна з основних християнських морально-етичних категорій, яка означає порушення волі Бога, падіння Адама і Єви, які, згідно Біблії, покуштували плід забороненого дерева пізнання добра і зла. Г. — поняття, за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, які суперечать божим заповідям. Під гріхом релігія також розуміє стан душі, який виникає під дією порушення заповідей релігійної моралі.

Гугеноти — прибічники протестантсько-кальвіністської церкви у Франції, які були піддані побиттю і масовим вбивствам під час Варфоломіївської ночі (24.08.1572 р.).

Гурії — фанатичні діви, які існують, згідно вчення ісламу, для усолоджування праведників у раю. У Корані Г. визначаються як "чисті жінки", котрих не торкались ні люди, ні джини.

Далай-лама — титул глави ламаїстської церкви в Тібеті, якого шанують віруючі як "живого бога" (бодисатву) в образі людини. Титул Д.-л. встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада Д.-л. не спадкова (як і всі лами він зв´язаний обітницею безшлюбності). Його спадкоємець, за релігійними правилами, вибирається спеціальною групою вищих лам, які ніби визначають, у кого із хлопчиків, народжених незабаром після смерті Д.-л., "перевтілився" попередній Д.-л.

Дацан — ламаїстський храм, монастир.

Декан — помічник абата в католицькому монастирі; старший священик в католицькій та англіканській церквах, який завідує справами кількох парафій, а також старший кардинал-єпископ.

Десятина — відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви. В наш час зберігається у адвентистів та інших сектах як примусовий збір. В ісламі різновидом Д. є закят.

Диякон — третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і священика під час богослужінь в православній, католицькій, англіканській і протестантській церквах, в ряді сект (в останніх він не є священнослужителем). Протодиякон — перший, або старший Д., перодиякон — Д. із монахів.

Догмат — основне положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, що має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання Д., сліпого прийняття їх на віру — одна з головних вимог християнської церкви. Догматика — систематичний виклад основних догматів.

Домініканці — католицький жебрущий чернечий орден. Заснований на початку XIII ст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. З 1232 р. Д. керували інквізицією, одержали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Із рядів Д.вийшли відомі схоласти (Альберт Болыитедт, Фома Аквінський) і містики (Мейстер Екхарт, Сейс, Таулер). Всіляко допомагали папству подавляти антикатолицькі та антифеодальні виступи. Зараз один із найвпливовіших орденів.

Друге пришестя — у християнському віровченні, яке знайшло своє відображення в "символі віри", очікувана друга поява Христа на землі для посоромлення "нечестивців" і дарування "блаженства" віруючим. Віра в Д.п. поширилася серед християн в міру формування євангельського міфа про земне життя Христа. Вчення про Д.п. широко використовується церковниками і сектантськими проповідниками для зміцнення релігійної віри.

Дух — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людське мислення, свідомість, психічні здібності. В гзелітійному та ідеалістичному світогляді Д. розглядається як первинний по відношенню до природи. У релігіях під Д. розуміється особливе, нематеріальне начало, розумне і самодостатнє, тобто, кінець кінцем, просто божество. Звідси походить і пункт християнського віровчення про третю Іпостась св. трійці — Д. святий.

Духовенство — служителі культу, які вважаються посередниками між Богом та людьми і здійснюють культові дії — таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії.

Дячок — церковний служитель, котрий допомагає диякону та священику в церковних справах, по-іншому — причетник (паламар). Д. в православній церкві звуться псаломщики, тому що їм найбільше доводиться читати псалтир в храмах.

Едем — за біблійською легендою, земний рай, місце перебування людини до гріхопадіння, із якого перші люди були вигнані за гріхопадіння.

Екзарх — 1. У Стародавній Греції глава жреців, які перебували при храмі. 2. У Візантійській імперії правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі. 3. У сучасному православ´ї глава церковного округу, який охоплює адміністративно-територіальну область, що має свої особливості.

Ектенія — в православній церкві молитва, що входить до складу богослужінь, яка проголошується звичайно дияконом і містить просьби, звертання до Бога. Види Е., згідно розміру та характеру прохань, — велика, прохальна, особлива і мала. За допомогою Е. у свідомість віруючих вселяється думка про те, що церква избито здатна допомогти нещастям народу і всі надії слід покладати на Бога.

Екцекліка— послання римських пап духовенству та віруючим, присвячені найважливішим соціально-політичним, релігійним і морвльним питанням Е. надається особливого значення тому, що вони значною мірою покликані визначати особливості формування суспільної думки з основних політичних і соціальних проблем сучасності.

Епітимія — в православній та католицькій церквах морально-виправна міра у формі посту, тривалої молитви, земних поклонів, ходіння на прощу до "святих" місць чи "святинь" і т.ін., яка добровільно виконувалася віруючими, що розкаялися у своїх гріхах за завданням духівника. Е. призначається найчастіше під час сповіді.

Епїтрахіль — частина обов´язкового для богослужіння облачения священиків усіх трьох ступенів православної ієрархії, що має вигляд фартуха з хрестами, зшитого із двох широких стрічок, який одягається на шию і опускається до землі. Крім цих основних частин одягу священнослужителів кожному ступеню ієрархії належить ряд інших елементів облачения: чим вищий ступінь, тим їх більше і вони складніші. Деякі речі служать духовенству нагородами (подвійний орар, набедреник, палиця митра).

Ешибот — іудейська школа, яка готує рабинів. Навчання в Е. здійснюється за надзвичайною схоластичною системою Основні предмети богословського вивчення — Біблія і Талмуд. У багатьох країнах існують і зараз.

Єзуїти — члени чернечого католицького ордену "Товариство Ісуса", створеного в 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойлою для боротьби з народними рухами, передовою думкою, для зміцнення авторитету католицької церкви.

Єпархія — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом). Зараз межі єпархій відповідають приблизно адміністративному поділу кол. СРСР на області, республіки. Є. ділиться на "благочинні округи", які очолюються благочинними (ст. священиками) і об´єднують кілька парафій.

Єпископ (інакше — архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати в диякони, священики і єпископи (останнє — разом з іншими єпископами). Є. призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і т. ін., йому підпорядковані всі церковні установи, які перебувають у межах його єпископату (або єпархії), монастирі, духовні семінарії тощо, крім тих, що знаходяться в безпосередньому віданні церковного центру. В Руській православній церкві Є. обов´язково повинен бути монахом, в грузинській — безшлюбним, але чернецтво не обов´язкове. Нагородні почесні звання для Є. — архієпископ та митрополит. У церкві є три основні ступені священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ.

Єресь — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

Єретик — у вустах представників церкви слово, вживане для характеристики супротивників офіційної церковної доктрини. Прибічник так званої єресі.

Жертвоприношення — один із стародавніх релігійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тошо. Ж. з´явилося в епоху первісного суспільства, коли мисливці крашу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків чи духів-покровителів. Ж. приймало часом дикі, бузувірські форми. У тій чи іншій формі Ж. збереглося в усіх релігіях і до нашого часу — запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання батьків на могилах, причастя, обітниці, мордування себе в бузувірських сектах.

Життя святих — життєписи мучеників, аскетів, князів і т.ін., проголошених церквою святими. Ж.с. складалися у вигляді біографій з чітко вираженою церковною тенденцією, включенням в них молитов і повчань.

Закон божий — навчальний предмет в початкових та середніх школах царської Росії, який включав у себе вивчення молитов, катехізису. При царизмі викладання З.б. використовувалося для релігійного навчання дітей та юнацтва. Виховання вірнопідданих почуттів до царя та пануючих класів.

Замова — словесні формули, заклинання, магічні молитви, які ніби мають чудодійні властивості визначати сприятливий збіг обставин у житті людей, відвертати нещастя, захищати від ворогів та спокусників. За своєю суттю 3. — невід´ємний елемент первісної магії. В сучасних релігіях 3. існує у формі молитов і проклять, з якими віруючі та служителі культу звертаються до Бога з проханням врятувати від життєвих неприємностей або ж покарати грішників та відступників від віри.

Заповіді — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які ніби власноручно написані богом Ягве на кам´яних плитах і вручені Мойсею на горі Сінай. З виникненням християнства ці 3. були доповнені так званими заповідями блаженства, проголошеними Христом у нагорній проповіді і включені до християнського віросповідного арсеналу. Відбір заповідей із безлічі побутових, моральних та ін. правил поведінки значною мірою здійснювався іудейськими, а потім християнськими священиками в інтересах панівних класів, і тому вони включають заклики до псхірмссті, смирення, самоприниження перед можновладцями.

Зороастризм — релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії, Азербайджану, засновником якої вважається міфічний пророк Заратуштра. 3. як релігія складається в 1 тис. до н.е. Вчення 3. викладене у книзі Зенд-Авести. Для цієї релігії характерні: дуалізм (уявлення про наявність у світі двох божественних начал — добра і зла, які ведуть між собою непримиренну боротьбу), поклоніння вогню, осудження жертвоприношень, віра в прихід месії, страшний суд, загробне життя. Багато із ідей 3. вплинули на формування іудаїзму та християнства.

Ігумен — настоятель православного монастиря.

Ідол — предмет, що зображає божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство, пережиток тотемізму та фетишизму, зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, "священним" книгам, мощам "святих" тощо.

Ієрархія — сукупність церковних чинів знизу до верху, в порядку їх підпорядкованості.

Ієрей — найменування священика, запозичене християнами із грецької культової термінології.

Імам — духовна особа в ісламі: 1. Верховний глава шиїтського напряму ісламу. 2. Основоположник кожного із чотирьох напрямів сунізму. 3. Верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади. 4. Керівник богослужіння в мечеті. 5. Духовний керівник, наставник мусульман.

Індекс заборонених книг — перелік книг і журналів, котрі католицька церква забороняє католикам читати, видавати, розповсюджувати без особливого дозволу. Вперше був підготовлений та виданий за вказівкою папи Павла IV у 1559 р. До Із к. входять праці природознавців, філософів, істориків, письменників, читання яких, на думку католицької ієрархії, може загрожувати вірі в Бога. Він іноді переглядається і доповнюється.

Індульгенція — папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за здійснений гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за здійснені, але й авансом за незроблені гріхи. Торгівля І. повсюдно викликала обурення в усіх прошарках суспільства, і вимога її припинення була одним із головних гасел Реформації.

Ініціації — обряди прийняття підлітків, молоді в повноправні члени племені. Обряди І. полягали у суворих, іноді жорстоких фізичних випробуваннях; робилися надрізи на шкірі, вибивання зубів, вищіпування, обрізання, обпалювання вогнем тощо. Старійшини і чаклуни племен розкривали юнакам зміст звичаїв, священних переказів та вірувань племені.

Інквізиція — судова установа католицької церкви, створена у XIII ст. для боротьби з єретиками. Протягом усієї історії І. виступала душителем і катом передової суспільної думки. Проте вона не могла зупинити науковий соціальний прогрес. У більшості країн Західної Європи І. була скасована у XVIII ст.

Іпостась — сутність кожного із трьох осіб християнської трійці — Бога-отця, Бога-сина, Бога-святого духа (три І. єдиного Бога).

Кзаба — мечеть мусульман-сунітів в м.Мекка, яка є місцем паломництва мільйонів жителів арабського Сходу.

каббала — середньовічне релігійно-містичне вчення, поширене серед найбільш фанатичних прибічників іудаїзму. К. представляла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам та числам надавалося містичного значення. Деякий вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

Кагал — іудейська самоврядна громада в країнах Східної Європи. Побудований на основі теократичного принципу, на чолі з рабином. К. мав право судити, карати і відлучати. Кошти, необхідні для утримання адміністративного кагального апарату, одержувалися за рахунок податків з трудящих євреїв. К. керував економічним і політичним життям євреїв і був знаряддям імущих над трудящими євреями.

Кадило — посудина для куріння фіміаму під час християнського богослужіння. Представляє собою круглу металеву чашечку, підвішену на трьох ланцюжках, з´єднаних у верхній частині. В К. кладуться жаринки і на них насипається ароматична смола-ладан або інші запашні речовини.

Канон — встановлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці і сумнівам і повинно сприйматися як "бого-духновенна" істина

Канонізація — прилучення церквою до лику святих і введення культу нового святого.

Капела — у католицькій та англіканській церкві невелика культова споруда для проведення приватних богослужінь і молитов, а також для зберігання релігійних реліквій.

Капелан — католицький свяшеник, який перебуває при капелі, а також помічник парафіяльного священика; в лютеранській церкві помічник проповідника, в англіканській — священик при домашній церкві. Інститут К. введений також в арміях багатьох капіталістичних країн для проведення богослужінь у військових частинах, нагляду за моральною поведінкою солдатів.

Каплиця — невелика молитовна споруда без вівтаря. К. ставилися на перехресті доріг, біля джерел води, на кладовищах тощо.

Кардинал — вищий духовний сан в католицькій церкві. Право зведення в кардинальський сан належить тільки папі римському. К. — найближчі помічники папи, їх зібранням (конклавом) і з їх же середовища обирається папа. К. носить одіяння червоного кольору.

Катехізис — керівництво для елементарного навчання християнській вірі. Викладається переважно у формі запитань та відповідей і містить положення, визнання яких є обов´язковим для кожного віруючого.

Католікос — титул верховних ієрархів вірмено-григоріанської та грузинської православної церкви. Місцезнаходження вірменського К. — місто Ечміадзін.

Кірха — лютеранський храм.

Клерикали — фанатичні у вірі і найбільш консервативні у практичному житті церковники та богослови. К. розробили свою богословську систему, яка набуває все більшого значення, К. мають політичні партії (яким в деяких країнах Заходу належить влада), молодіжні, профспілкові, кооперативні та інші організації.

Клерикалізм — використання релігії в політичних цілях.

Каїр — сукупність священнослужителів та церковнослужителів однієї церковної парафії.

Клобук — головний убір православних монахів, чорного кольору, який складається із камилавки — циліндричної шапки, розширеної вгорі, без крисів і надітої на неї міцної тканини, яка закінчується позаду трьома довгими кінцями. Митрополити та патріарх носять білі К.

Коген — іудейський жрець-священик, згідно з біблійними сказаннями, нащадок міфічного первосвященика Аарона, який обслуговував храм Ягве в Єрусалимі.

Коляда — цикл стародавніх слов´янських новорічних язичеських свят, присвячених аграрному культу, які супроводжувались веселими звичаями: перерядженням, іграми, танцями, ворожінням, бенкетами, відвідуванням домівок, побажанням господарям щастя та благополуччя, обдаруванням колядників і т.ін. З розповсюдженням християнства К. за часом частково співпала із святом Різдва. Багато із обрядів К. церква з´єднала з християнськими культовими діями.

Конгрегації — органи управління Ватикану, як центру всесвітньої католицької церкви. К. мають широко розгалужений апарат, який перебуває безпосередньо при папі та римській курії, а також функціонує в багатьох країнах світу. К. є провідниками політики Ватикану, контролюють і направляють діяльність установ та відомств католицької церкви.

Конклав — зібрання кардиналів для виборів нового папи, а також назва залу Сикстинської капели у Ватикані, де відбувається це зібрання. Вхідні двері до капели замуровуються і не розкриваються, доки не буде обраний папа із числа кардиналів.

Конкордат — договір між папою римським та урядом тієї чи іншої країни, згідно з яким визначається становище та привілеї католицької церкви в даній країні.

Конфірмація — католицьке таїнство, яке здійснюється над дітьми у віці 7—12 років і відповідає православному таїнству миропомазання. Ціль К. — релігійний вплив на світосприймання дітей. Цей обряд здійснюється в більшості випадків єпископом в урочистій церковній обстановці в присутності батьків та рідних дитини. У протестантів К. — навчання вірі, сповідання віри і перше причастя молодих людей у віці 14—16 років.

Крилас — місце для півчих, читців та причетників у православному храмі, розташоване перед іконостасом праворуч і ліворуч від амвона.

Ксьондз — духовна особа в Польщі в сані священика, як із білого духовенства, так і з ченців.

Курія — назва сукупності центральних установ Ватикану для управління католицькою церквою. К. видає папські грамоти і булли, завідує фінансами, "відпущенням гріхів", шлюборозвід-ними процесами, розглядає апеляції, вирішує питання канонізації святих, заснування орденів. К. є провідником міжнародної політики Ватикану.

Кущі — іудейське свято, відмічається восени в пам´ять про сорок років мандрів євреїв у пустелі на шляху із Єгипту в Хана-ан. Свято триває дев´ять днів і включає магічні обряди, звичаї, котрі використовують служителі культу для підтримки релігійних настроїв віруючих. В останній день свята починається річне коло читання Тори в синагозі.

Кюре — католицький парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах.

Лавра — назва великих православних чоловічих монастирів, найбільш значних центрів розповсюдження релігійної ідеології та паломництва віруючих. У руському православ´ї їх було чотири: Києво-Печерський (з 1598 p.), Троїце-Сергіїв (з 1744 p.), Олександро-Невський (з 1797 р.) та Почаївський (з 1833 p.). До 1917 р. мали великі земельні володіння. Настоятелями їх були місцеві єпархіальні архієреї, а керували ними намісники, як правило, в сані архімандрита. В наш час ченці залишилися в Трої-це-Сергієвій та Почаївській Л., їм передана і частина колишньої Києво-Печерської Л. На території Олександро-Невської Л знаходиться духовна академія, семінарія та резиденція Санкт-Пе-тербурзького митрополита.

Лама — буддистський монах у Тібеті та Монголії, яки" вважається посередником між Богом і людьми та виконує функції не тільки служителя культу, а й учителя, юриста, лікаря, психолога, наставника і навіть пророка.

Легат — особа, яка виконує особливе доручення папи римського в країнах, з якими Ватикан, як правило, не мас офіційних дипломатичних відносин.

Лісовик — лісовий дух, господар лісу в стародавній слов´янській міфології та фольклорі.

Магія — сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов´язаних з вірою у надприродну силу, яка нібито здатна чудодійно впливати на хід подій в житті людей, зумовлювати збіг сприятливих чи несприятливих обставин в їх життєдіяльності. М. поширилася серед усіх народів земної кулі у різних формах: виробнича, лікувальна та ін. Магічні уявлення та дії відзначаються сильною живучістю, збереглись у формі побутових забобонів ло наших днів.

Мара — бог смерті в буддизмі, який царствує в цьому світі і прирікає все живе на смерть. Згідно з буддійською ролик ю. шлях звільнення з-під влади М. пролягає через неухильне виконання повчань Будди.

Мартиролог — збірник оповідей про мучеників перших сточіть християнства, які зазнавали гонінь у боротьбі за віру з язичеством. В епоху середньовіччя було відомо кілька подібних збірників. Пізніше М. ввійшли в святці, в яких розповіді про мученики" чергувалися з життєписами "святих".

Масорети — іудейські автори, які переписували, редагували, зберігали та передавали із покоління в покоління стародавні тексти: єврейські та арамейські, Старого завіту. М. встановили правопис біблійних текстів, упорядкували богословські примітки до старозавітних оповідань. Відредагований М. текст дістав нашу масоретського.

Махді — ісламський месія, уявлення про якого виникло в шиїзмі, а потім було прийняте сунітами. Вчення про міфічного М. використовувалося служителями культу для насаджування серед мусульман лсевдооптимістичних поглядів на майбутнє та відвертання трудящих мас від боротьби за краше майбутнє.

Маца — пасхальні тонкі коржі із неквашеного тіста, які іудеї витикають в пам´ять про мандри євреїв у пустелі. Насправді випічка М. запозичена із стародавнього східного магічного обряду приготування хліба із продуктів нового урожаю.

Медресе — релігійна ісламська школа, розташована в мечеті або спеціальному приміщенні при ній. В М. готують мусульманських мулл, суддів шаріатських судів, викладачів, а іноді і службовців державного апарату.

Мечеть — ісламський храм. До М. звичайно прилягає відкритий двір з криницею, фонтаном чи басейном для ритуального обмивання. Над М. здіймаються одна або кілька чотирикутних, круглих або в нижній частині чотирикутних, а у верхній циліндричних башт — мінаретів, з балконів яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви. Митра — головний убір вищого духовенства в православ´ї. Митрополит — єпископ митрополії спершу у Візантії, потім головного міста області чи провінції. На Русі М. до введення патріархату (1589) були главами руської православної церкви. їх резиденцією був Київ (до XII ст.), потім Володимир, а з XVI ст. — Москва. В наш час М. — глави великих єпархій і, як правило, входять до складу священного синоду на правах його постійних членів.

Монастир — основна форма організації християнського чернецтва, яке об´єднане в громади з єдиним статусом життя, спільно володіє жилими та богослужебними приміщеннями й іншою власністю.

Монах — особа, яка прийняла обряд постригання в чернецтво і дала обітницю вести аскетичне життя в монастирі згідно з монастирським статутом. Вища церковна ієрархія — єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кардинали, патріархи, попи, як правило, вихідці із чернецтва.

Мулла — служитель культу в ісламі.

Муфтій — духовна особа в ісламі, яка має право виносити свої рішення з релігійних та релігійно-юридичних питань. У країнах поширення ісламу М. обіймають офіційні посади, на котрі вони призначаються урядом. В нашій країні вони очолюють духовні управління мусульман.

Намаз — п´ятиразова щоденна молитва у мусульман, звернена до Бога. Включає читання сури "Фагіха" та уривків з інших сур Корану, які прославляють Аллаха, його доброту та велич, супроводжується поклонами, простиранням долілиць та іншими діями. Кожній молитві повинно передувати обмивання. Н. дозволяється здійснювати, у будь-якому чистому місці, вставши на молитовний килимок чи розстелений верхній одяг. У п´ятницю шаріат рекомендує здійснити полудневу молитву у мечеті. Мета Н. — виховання у віруючих покірності, залежності від Бога.

Наставник — виборний керівник старообрядницької безпопів-ської громади.

Начотник — у православ´ї, особливо в старообрядництві, людина, яка знає церковні книги, церковний читець, головним чином із парафіян. У старообрядців — знавець богословських догм і керівник громади.

Нечестивий — релігійна оцінка інакомислячих атеїстів, усіх, хто виступає проти релігії та духовенства.

Нунцій — постійний дипломатичний представник папи римського в країнах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини. Н. поєднує дипломатичне представництво з наглядом за католицькою церквою в даній країні.

Обідня (літургія) — християнське богослужіння, обідня в православ´ї, меса — в католицизмі і лютеранстві, під час якої здійснюється таїнство причастя, тобто вживання віруючими хліба та вина, які нібито представляють тіло і кров Ісуса Христа. На думку церковників, О. сприяє духовному відродженню людини, єднає її з Богом. Вона є одним із ефективних засобів релігійного впливу на віруючих. Відома з II ст. н.е.

Обрізання — релігійно-магічний обряд відсікання крайньої плоті чоловічого статевого органу, поширений в іудейському (здійснюється над новонародженими) і мусульманському (здійснюється над хлопчиками 7—10 років) культах, а також у багатьох народів Австралії, Америки, Океанії та Африки. Обряд обрізання виник у первісному суспільстві, ним супроводжувався акт посвячення юнаків у дорослий стан. Пізніше жреці стали тлумачити його як акт належності до "істинної" релігії Ягве.

Освячення — магічні слова і дії, які здійснюються служителем культу з метою надання "святості" тому або іншому предмету (наприклад, освячення води, житла і т.ін.). У більш загальному плані О. — підтримка чого-небудь авторитетом церкви і релігійним обгрунтуванням: О. влади, звичаїв тощо.

Панагія — у православ´ї невелика кругла або овальна ікона із зображенням богородиці, трійці чи Христа, яка звичайно прикрашена дорогоцінностями і є необхідним компонентом обла-чення єпископа як знак архієрейського сану. П. — відображення своєрідного обожнення богоматері в православ´ї.

Паламар — нижчий церковнослужитель у православній церкві.

Панахида — православна заупокійна відправа. Під час гонінь на ранніх християн здійснювалась уночі, тому одержала назву

"всеношна". На відміну од відспівування, з яким у неї спільне походження і релігійне призначення, може проводитися через значний відрізок часу після смерті того, кому вона присвячується. Існують також так звані вселенські П: на пам´ять про всіх померлих достойною християнською смертю, на пам´ять про всіх померлих наглою смертю, без церковного напуття.

Панікадило — люстра або свічник у православній церкві для установлення більше 12 свічок чи лампад, які стоять перед іконами.

Паперть — ґанок або крита площадка перед входом до православного храму, яка інколи переходить у галерею.

Паранджа — жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домом. При одяганні П. обличчя та груди закривають густою сіткою із чорного кінського волосся. За покроєм П. — вид халата з несправжніми рукавами, нижні частини яких закріплені на спині, включає капюшон, який покриває жінку від голови до ніг. Звичай носіння П. пов´язаний із затворництвом жінки, відстороненням ЇЇ від суспільного життя, крім того він завдає не тільки великої моральної, а й фізичної шкоди.

Парафія — нижчий самоврядний церковний округ, який має свою церкву з причетом для проведення богослужінь, а також громада віруючих, на утриманні якої перебуває церква та причт.

Паства — віруючі (християни), які складають одну церковну парафію. Назва пов´язана із церковним уподібненням віруючих вівцям, а духовенства — пастухам, яким церква доручила турботу про "спасіння" овець — віруючих, нібито не здатних самостійно знайти "істинний шлях" у житті. Засіб виховання людей у сумирності, беззаперечності та покорі.

Пастор — священик у протестантській церкві. Оскільки протестантизм відкидає таїнство священства, він не вважає священиків володарями "Божої благодаті", на відміну від православ´я та католицизму. П. майже не має особливого убрання і веде звичайний для мирян спосіб життя. Проте, як підкреслює сама назва, церква вважає його пастухом, поставленим над віруючими для керівництва ними.

Пасхалії — зібрання правил і таблиць для визначення дня святкування великодня.

Патер — священик у католицькій церкві. Називаючи священика П. — "отцем", церква прагне, як і в багатьох інших випадках, примусити віруючих ставитися до неї з певним послухом.

Патристика — християнська релігійна філософія И—VIII ст., створена так званими отцями церкви. Філософія П. зводиться до спроб доведення необхідності панування релігії над наукою, віри над знанням, підпорядкування науки завданню обгрунтування християнських догматів, перетворення філософії в служницю богослов´я. Соціальні ідеали П. — проповідь теократичного панування християнства, споконвічної соціальної нерівності. П. служила духовним знаряддям боротьби церкви проти науки, культури, соціального прогресу. Церква, особливо православна, приписує незаперечний авторитет патричній ("святоотчеській") літературі.

Патріарх — титул глави деяких з церков, у тому числі Руської православної, та єпархій в католицизмі. Патріархат існував в Руській православній церкві з 1589 р. За Петра 1 в 1721 р. П. був скасований і замінений державним управлінням церквами — священним Синодом на чолі з обер-прокурором. Патріархат був відновлений православним помісним собором при радянській владі в 1917-1918 рр.

Патрологія — розділ християнського богослов´я, присвячений творам і біографіям так званих отців церкви; ряд зведень творів "отців церкви".

Піст — релігійна заборона на їжу взагалі або м´ясну, рибну, молочну, яка встановлюється церквою на певний час. Згідно з релігійним віровченням, пости сприяють підготовці віруючих до психологічного та розумового сприймання істин і церковних повчань.

Подвижник — людина, яка з релігійних мотивів піддає себе всіляким нестаткам та стражданням (пустельництво, відмова від усяких зручностей земного життя); згідно з християнськими уявленнями, він здійснює релігійно-моральний подвиг особливого служіння Богу і підносить себе до релігійної досконалості, рівно-ангельської свідомості. Багатьох П. канонізовано католицизмом і православ´ям як святих.

Помазаник — пророк, першосвященик чи монарх, помазаний миром в знак одержання влади нібито від Бога. Стародавній єврейський звичай помазання, зафіксований в Біблії і відновлений православними монархами, щоб звеличити і освятити свою владу.

Послання — ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам, приватним особам чи усім християнам, написані подвижниками раннього християнства. За церковною традицією, вони звичайно приписуються апостолам.

Послушник — людина, яка, прислуговуючи в монастирі або якій-небудь духовній особі, готується стати монахом. В монастирях П. виконували різні обов´язки під час церковної відправи та у веденні монастирського господарства, що символізувало їх

послух.

Постриг — церковний обряд у християнстві, який здійснюється при посвяченні у чернецтво, запозичений християнством в Стародавній Греції та Стародавньому Римі звичай, що полягає у постриганні волосся на знак зречення власної волі і повної згоди пшкорюватись волі Бога.

Праведник — згідно церковним уявленням людина, що виконує всі вимоги релігії, не грішить. Така людина, як вчить релігія, після смерті одержує особливу небесну нагороду, а при житті є обранцем небесної благодаті і завдяки їй нібито має силу "виганяти бісів", лікувати хвороби і т.ін.

Прелат — високопоставлена духовна особа в католицькій та лютеранській церквах.

Пресвітер — в ранньохристиянській громаді особа, яка виконує адміністративні функції; в протестантських церквах і християнських сектах — керівник громади, який обирається із числа активних віруючих і затверджується вищими органами церкви. Б православ´ї використовується як урочиста назва священнослужителя.

Престол — в православній церкві столик в олтарі храму, призначений для здійснення під час літургії релігійних таїнств, на якому розмішено хрест, Євангеліє та інші предмети культу.

Примас — в католицькій та англіканській церквах — головний із єпископів, який має вищу владу відносно духовенства даної країни. Наприклад, у титулі папи римського значиться, що він примас Італії.

Притвор — передня західна частина (сіни) православної церкви яка прилягає до паперті або сама паперть. Призначена для тих, хто кається в гріхах, іновірців, які бажають прийняти християнство, а також для читання сорокаденної очищувальної молитви

Причетник — те саме, що і паламар, і дячок, — нижчий служитель православної церкви, який допомагає свяшенику у проведенні церковної відправи та обрядів. На відміну від священно- служителів (священика, диякона), причетник відноситься до так званих церковнослужителів.

Прівр — 1 Настоятель невеликого католицького чоловічого иря, в період раннього середньовіччя — помічник абата, другий після великого магістра вищий сановник у військово-чернечих орденах.

Провидіння, промисел — цілеспрямована дія божества. Згідно з релігійним ученням, недоступна людському розумові воля, діяльність "всемогутнього Бога", спрямована нібито до найбільшого блага творення взагалі, а людини особливо. Вчення про П. має на меті виховати у людини невір´я у свої сили, марність боротьби за досягнення будь-якої мети. Іменем Бога воно виправдовує соціальну несправедливість і привчає людину до пасивності, сковує її творчу активність.

Прозеліт — людина, яка прийняла нову віру, неофіт.

Проскомідія — перша частина християнської літургії, під час якої готується хліб та вино для освячення. Дія обряду П. має символічне значення, зображує воскресіння Ісуса Христа. Хліб та вино божественною силою "перетворюється" на кров і тіло Христа. Поїдаючи їх під час причастя, віруючі нібито об´єднуються з богом тілесно і одночасно приносять йому жертву за живих та мертвих. Обряд П. має свій початок в уявленнях стародавніх релігій про помираючих та воскресаючих богів.

Псалом — релігійний гімн, пісня, яка прославляє Бога. П. короткі і не дуже складні за формою вірші, написані від першої особи. В них домінує ідея смирення та звеличення божества, його праведних рішень, добра і совісті. Тому християнське духовенство пропонує їх віруючим для спасенного читання. У минулому П. використовувалися для навчання людей із народу грамоті.

Псаломщик — те ж, що і причетник, паламар, дячок, — нижчий служитель у православній церкві.

Псалтир (книга псалмів) — збірник із 150 релігійних пісень, одна із книг Біблії (Старого завіту).

Пустинь — у православ´ї відлюдний монастир (може бути і чернеча келія), часто розташований у віддалених та важкодоступ-них місцях (лісах, горах, степах).

Рабин — служитель культу в іудейській релігії, керівник іудейської громади: він і законоучитель, і суддя в усіх релігійних та нерелігійних питаннях.

Реквієм — заупокійна меса в католицькій церкві. Р. може бути також вокальний чи вокально-інструментальний траурний твір.

Ризниця — в християнських церквах та монастирях приміщення, де зберігається культовий одяг церковників.

Ритуал — сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу, які передбачають безумовне виконання певних правіш здійснення молитви віруючими та інші елементи. Ритуал, являючись зовнішнім проявом релігійного акту (богослужіння, весілля та ін.), ніби дає можливість вступити в контакт з духами, богами тошо. Р. має магічне значення, притаманний усім релігійним культам.

Розп´яття — зображення засновника християнства Ісуса Христа на хресті. Хрест із зображенням Христа є предметом поклоніння, особливо в католицизмі, як ікона в православ´ї. Р. — це ще один із стародавніх способів страти непокірних рабів, який, за християнськими джерелами, був застосований щодо Христа.

Ряса — верхній повсякденний одяг православного духовенства, довгий, майже до землі, із стоячим коміром, з довгими і широкими рукавами, звичайно чорний або темного кольору. До XVII ст. Р. носили тільки монахи.

Саваоф — одна із назв Бога-отця в християнстві. Згідно з біблійними легендами, С. жив у Єрусалимі в особливому ковчезі (скрині), який стародавні євреї возили з собою у військових походах. На іконах зображується у вигляді бородатого старця. С. — один із багатьох прикладів політеїзму стародавніх євреїв, затушованого в Біблії шляхом перетворення імені цього Бога на одне з імен Ягве.

Сатана, диявол, шайтан — згідно віровченню іудаїзму, християнства, ісламу — злий дух, супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла.

Свічки церковні — відгомін стародавнього вогнепоклонства в християнстві, коли вогню надавали магічного значення. Про це свідчать такі християнські звичаї, як кадити ладаном в нових будинках для вигнання бісів, ставити вогнем свічки хрест на одвірках дверей, запалювання її під час грози і пожежі. Та й сам християнський Бог-отець безпосередньо пов´язаний із магічним шануванням вогню та диму: у вогні неспалимого куша являється він Мойсею, вогнем та димом він являється Іллі.

Свята — в православ´ї період між святами Різдва і Хрещення (від 25 грудня до 6 січня за ст.ст.). Святкування С. супроводжувалось співом колядок, ворожінням, рядженими і різноманітними обрядами, які являли собою суміш язичеських та християнських обрядів.

Святенництво (святенність) — показне благочестя, удавана релігійність, яка маскує аморальність та розбещеність; різновид лицемірства, що проявляється в строго педантичному і показному слідуванні зовнішньому боку релігійної моралі чи віровчення внутрішньої переконаності в їх правильності.

Святці - збірник православно-церковних пісень, молитов та інших текстів. Тут же міститься календар церковних свят. С. включають перелік святих (спочатку чоловіки, потім жінки) за днями їх поминання.

Священик — у християнстві сан служителя культу, котрий має право здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Друга назва: ієрей (старший священик — протоієрей). / Секта — замкнута група, що відкололася від основної течії релігії в даній країні; також віросповідання, котрого дотримується, порівняно з основним напрямом, незначна кількість віруючих. Породжена суспільними протиріччями,.С. може виступати в ролі організації, яка є виразником протесту соціальних груп незадоволених своїм становищем. Для С. характерна претензія на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей та настанов.

Симфонія — своєрідний "предметний покажчик" до Біблії чи її частин, в якому в алфавітному порядку наводяться слова і окремі висловлювання Біблії із зазначенням, в якій книзі, главі, вірші слід шукати дане слово чи вислів.

Синагога — молитовний дім в іудейській релігії, а також громада віруючих. Виникла близько IV ст. до н.е. і була не тільки приміщенням для богослужінь, але й школою, готелем для приїжджих, центром суспільно-політичного і духовного життя єврейської громади. С. регламентує життя віруючих згідно з настановами Тори і Талмуда.

Синедріон — вища ієрократична установа в стародавній Іудеї із судовими, релігійними та політичними функціями в III—І ст. до н.е. Поряд із жрецтвом в С. засідали представники світської аристократії та законовчителі Іудеї.

Синкретизм — злиття вірувань та обрядів різних релігій. Наприклад, християнство з самого початку мало синкретичний характер, поєднуючи елементи іудаїзму, стоїцизму Сенеки й античних культів. Такий же характер має іслам, іудаїзм, сектантські віровчення та культ. С. свідчить про спільність і земний характер причин, які породжують релігію.

Синод — вищий орган управління в Руській православній церкві, заснований у 1721 р. Петром І замість ліквідованого патріархату. При синодальному управлінні руська православна церква перетворилася на одну із урядових установ, які здійснювали політику правлячих класів. Після 1917 р. С. став дорадчим органом при патріархові. В інших православних церквах С. виконують різні функції. У протестантських церквах С. називають зібрання духовних та світських осіб країни, які скликаються для вирішення релігійних справ.

Сим — частина Єрусалима (гора, пагорб), де, згідно Біблії, розташовувався цар Давид і храм Ягве. В Біблії неодноразово відмічається, що на С. "живе Бог". Тут знайшло своє відображення поширене серед стародавніх народів вірування, що гори є житлом богів. З часом слово "сіон" стало в іудаїзмі символом "вірності" Богові, в цьому ж значенні воно перейшло до християнства і одержало широке розповсюдження в християнському сектантстві.

Скит — невеликий старообрядницький монастир в глухому місці, де віруючі ведуть самітнє життя. В православ´ї — філіал монастиря, який розташовувався звичайно в пустинному, безлюдному місці.

Спокута (спокутування) — один із догматів християнства. Суть його полягає у тому, що Бог-отець ніби приніс у жертву свого сина для С. гріхів людей, які тягарем лежали на них з часу міфічного гріхопадіння Адама і Єви. Легенда про С. використовується служителями культу для навіювання віруючим ідеї покірності і терпіння в ім´я блаженства у потойбічному світі.

Сповідь (каяття) — таїнство в православ´ї та католицизмі, під час якого віруючий розповідає священику про скоєні ним гріхи, а священик нібито від імені Бога дарує йому відпущення їх з изучениям або із застосуванням покарання — піст, молитва із поклонами і т.ін. С. в руках духовенства завжди була сильним засобом для зміцнення влади над віруючими.

Стихар — довгий одяг з широкими рукавами, який одягається православним духовенством під час богослужіння.

Страждання — почуття, пов´язане з перенесенням болю, не-статків, тягот. Згідно з релігійними уявленнями, С. — звичайний стан людини в земному світі. Індуїзм та буддизм стверджують, що страждання взагалі є основною рисою буття. Згідно з іудейським, християнським та мусульманським віровченнями, С було дане Богом як кара людству за гріхопадіння. Разом з тим релігійні ідеологи видають С. за "випробування" Богом людей на вірність релігії, за допомогою якої купується блаженство в "загробному світі". Завуальовуючи подібною містикою реальні причини С. в суспільстві, релігія схиляє людей до покірного перенесення усіх соціальних несправедливостей.

Ступа, дагоба — вид буддійських пам´ятних споруд, які призначалися для збереження реліквій чи позначення "священних місць". Має вигляд пагорбовидного могильного насипу. Уже в стародавні часи почали будуватись із каменю, на фундаменті, з верхівками у вигляді парасольок у кілька ярусів і прикрашатися статуями Будди. С. перетворені на об´єкт поклоніння і паломництва.

Схизма — вид церковного розколу, відокремлення від раніше єдиної церкви частини, яка все ж зберігає вірність церковній догматиці.

Схима — вищий чернечий ступінь, що вимагає від посвячуваного в нього виконання особливо суворих аскетичних правил.

Табу — релігійна заборона у первісних народів на речі чи дії, вимовляння певних слів, на їжу, відвідування певних місць у храмі, святилищ та ін., за порушення якої загрожує "надприродна" кара, хвороба або смерть. Система Т. була особливо розвинена у Полінезії, де вона частково замінювала державні закони. В релігіях, що виникли пізніше, поняттю Т. приблизно відповідає ідея гріха.

Таїнства — у християнстві магічні культові обряди, здійснення яких, згідно церковному віровченню, надає віруючим надприродну силу, "божу благодать", як необхідну умову для спасіння "гріховної душі" людини, сприяє вилікуванню хворих, зміцненню шлюбу тощо. Католики та православні визнають сім таїнств: причастя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь, мас-лосвяття і шлюб. Протестанти дали Т. раціоналістичне тлумачення, яке фактично веде до їх заперечення.

Тіара папська — потрійна корона папи римського з хрестом угорі, прикрашена дорогоцінним камінням. Символ його потрійної влади — "намісника Христа на землі", католицького первосвященика і монарха папської держави (нині — Ватикану).

Тонзура — вибрите місце на маківці, знак належності до духовенства в католицизмі.

Тропар — молитовний урочистий спів на честь якого-небудь свята чи святого.

Улеми — мусульманські законознавці та богослови.

Упир, вампир — фантастичний персонаж в релігійних повір´ях: мертвець, який ніби встає вночі із могили і смокче кров у сплячих людей. Уявлення про У. навіяні страхом перед покійником.

Уставних — старший півчий на одному із криласів православної церкви, в безпоповщині замінює свяшеника.

Факір — мусульманський монах, жебрак, дервіш В Індії Ф. називаються також бродячі монахи-індуїсти, які виманюють гроші у населення за демонстрацію фокусів і дресированих тварин, за пророкування майбутнього, тлумачення снів і лікування заклинаннями та гіпнозом.

Факіх — мусульманський спеціаліст з релігійного права, вправний в казуїстиці. Ф мали великий вплив в середньовічних мусульманських державах. Іноді це слово використовувалось як синонім слова "алім" — знаючий, вчений.

Фаталізм — віра у визначену наперед, невідворотну долю, рок і "Божу волю", прирікає людей на пасивність та покору.

Фатіха — назва першої сури Корану. Ф. складається із семи віршів і є однією з найбільш ранніх сур; найчастіше виголошувана молитва у мусульман.

Фатум — стародавнє римське поняття про волю богів, нібито відкриту комусь Юпітером або взагалі одним із богів. Ф уявляв-ся невідворотним — злий він чи добрий.

Хадж — паломництво мусульман у Мекку до храму Кааби або в Медіну до труни Мухаммеда, яке вважається подвигом благочестя. Один із п´яти основних обов´язків мусульманина. Хаджі — мусульманин, який вперше здійснив X.

Хадис — коротка розповідь про приписувані Мухаммедові та його прибічникам окремі вчинки або про вислови Мухаммеда.

Хасидизм — одна із течій в іудаїзмі, що виникла серед сільського населення Волині та Поділля. Спочатку X. відображав протест трудящих мас проти верхівки єврейських громад та рабинів. Хасиди вчили, що людина повинна прагнути до повного злиття з Богом не шляхом поглиблення у "священні книги", як того вимагали рабини, а щирою молитвою та благочестям. Цадики (святі, проповідники), як посередники між віруючими та Богом, відігравали велику роль в первісному хасидизмі. Вони скористалися своїм особливим положенням і перетворили хасидські громади в джерело особистого збагачення.

Хедер — початкова релігійна школа в єврейській громаді. Навчання в X. зводиться до зубріння Біблії і Талмуда, призводить до національного відособлення єврейської молоді.

Херем — прокляття, відлучення від синагоги тих, хто порушив настанови і правила єврейської громади, бере під сумнів Тору і Талмуд.

Ходжа — титул мусульман, які ведуть своє походження (як правило, фальсифіковане) від одного із чотирьох "праведних" арабських халіфів. Назву X. мають також прибічники ісмаїліт-ської секти, очолюваної ага-ханами.

Храм — культова споруда, призначена для здійснення богослужінь і проведення релігійних обрядів. У православ´ї X. іменуються церквами, в католицизмі — костьолами, в ісламі — мечетями, в іудаїзмі — синагогами.

Цаган-сара-хурал — богослужіння, що здійснюється ламами з нагоди нового року ("білий місяць" — назва першого весняного місяця року за місячним календарем).

Цалик — обожнюваний "судотворець" у хасидів, віра в могутність Ц доходила до твердження: "Ц. може відмінити навіть присуд Бога". Свій вплив вони використовували для насаджування релігійного фанатизму.

Целібат — безшлюбність, обітниця, яку приймають католицькі священики, введена в XI ст., в православ´ї обітниця безшлюбності пов´язана із прийняттям чернецтва.

Цензура духовна — перегляд церковниками друкованих видань з правом заборони їх випуску.

Чадра — вид покривала, яке, згідно з настановами шаріату, зобов´язані носити жінки-мусульманки. Ч. підкреслює принижене, підкорене становище жінки.

Чалма — головний убір, який складається із полотниша тканини, що обгортається звичайно поверх іншого головного убору — фески, тюбетейки тощо, рідше — просто навколо голови.

Часослов — православна церковна книга, яка містить тексти для богослужінь та молитов.

Чаклун (волхв, маг, чарівник) — згідно з марновірними уявленнями, запозиченими із язичества, особа яка нібито володіє здатністю за допомогою магічних обрядів впливати на сили природи і суспільства. В історичному плані Ч. були попередниками жрецтва, а також сучасного духовенства. Культивували різноманітні забобони та містику.

Четьі-мінеї — збірники "життєписів святих", повчань та інших релігійних текстів на кожен день і місяць, за службами, які встановлені в православній церкві.

Чистилище — католицьке віровчення про те, що в загробному світі, крім раю і пекла, є і Ч., де душі померлих проходять очищення, перш ніж вступати до раю. Очищення душ здійснюється шляхом різних випробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі. Доля душі померлого, таким чином, залежить не тільки від поведінки людини в земному житті, а й від старанності та матеріальних можливостей рідних і близьких покійного.

Шаманство — форма релігії, культ головним чином злих духів, які викликають хвороби. Особливо поширеним було у народів Північної Азії (чукчів, бурятів та ін.). Для Ш. характерний особливий релігійний ритуал — камлання, до якого віруючі звертаються з метою лікування хвороб, забезпечення успіху в промислі тощо. Під час камлання шаман викликає у себе нервово-психічний припадок, який призводить нібито до того, що духи входять в його тіло або його душа відправляється у світ духів.

Шаріат — звід законів, складених на основі Корану і Суни в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, настанови про хадж і газават, регламентує молитву, піст і т.ін. Ш. відстоював інтереси пануючих класів феодального суспільства і духовенства.