Це один із численних східних культів, що поширилися на Заході останнім часом. Слід вказати на такі причини зацікавлення орієнтальною містикою, як піклування про здоров´я, бажання засвоїти і використати рекомендації щодо дихання, фізичних вправ, методів психологічного контролю і психотерапевтичних процедур, пошуки надійних духовних і моральних цінностей, відповідей на питання про смисл людського існування також зумовлюють інтерес до нетрадиційних східних трактувань. Щоб показати невипадковість звернення до релігійного досвіду Сходу, можна стисло розповісти про дзен-буддизм, привабливий для західного обивателя як суміш елементів аскези (помірності, аскетизму), мистецтва, поезії, чайної церемонії і своєрідної філософії. Це специфічне релігійно-містичне вчення виникло в результаті трансформації буддизму на терені середньовічного Китаю. Прибічники дзен-буддизму мало цікавляться теоретичними філософськими питаннями. Головне для них — медитація, що розглядається як розумова дія, яка приводить психіку людини в стан глибокої зосередженості, що знімає емоційні стани, уповільнює реакцію, позбавляє того, хто мєдитує, негативних переживань. Прибічники цього культу повинні засвоїти своєрідну техніку медитації, що складається з кількох стадій. Першочергова роль відведена тут духовному лідеру, який разом з учнями живе в комуні і контролює суворе дотримання регламентації життя, проводить медитативні сеанси. Члени общини разом харчуються, спілкуються, тут проголошено рівність статей, утверджується цінність сім´ї, але на першому місці стоять общинні інтереси на противагу індивідуалізму, егоїзму, роз´єднаності членів суспільства. Дзен-буддисти не мають метою перебудову існуючого суспільства, але прагнуть шляхом масового впровадження містичного медитування змінити свідомість людей. Дзен-буддизм — приклад відходу особи від світу, невизнання соціальних перетворень, а тому, незважаючи на пасивну критику буржуазного суспільства, є явищем, вигідним для пануючого класу цього суспільства.

Аналіз Руху Харе Крішна можна розпочати з показу його цілковитої незвичайності для західної культури з погляду не тільки ідеології, а й зовнішніх проявів. Наприкінці 60-х років на вулицях американських міст з´явилися групи людей в екзотичному одязі, що співали ритуальні пісні й пританцьовували під звуки флейти, цимбал і бубнів. Чоловіки з виголеними головами, з косичкою ззаду, одягнуті в дхоті, жінки — в довгастих хустках і сарі. Це були прихильники Міжнародного товариства свідомості Крішни Рух Харе Крішна, заснованого в 1966 році у Нью-Йорку вихідцем з Індії Абхай Ширан Де (1896—1977). Він народився в Калькутті, вивчав у місцевому університеті англійську мову, філософію й економіку. Потім працював у хімічній фірмі, займався торгівлею. У 1954 р. він залишив дружину і п´ятьох дітей, став монахом і присвятив себе служінню Крішни. Під чернечим ім´ям Бхактиведанта Свамі Прабхупада в 1966 р. прибув до США, маючи сім долларів і власний переклад "священного писання крішнаїтів". 1977 року він помер дуже багатою людиною. Очевидно, його вчення впало на підготовлений фунт. І передусім внаслідок соціальних причин ідеологія крішнаїзму дістала серед західної молоді поширення: це — невпевненість у завтрашньому дні, пошук альтернатив буржуазним соціальним теоріям і офіційним релігійним вченням.

Протиставивши свої погляди західним цінностям і способу життя, Бхактиведанта Свамі Прабхупада здобув дуже багато прихильників серед молодих американців середнього класу, які становлять в общинах крішнаїтів більшість. Доцільно розглянути ідеологію крішнаїзму, щоб пояснити його популярність.

Віровчення і культ Руху Харе Крішна грунтуються на індуїзмі і буддизмі. Рядовий крішнаїт, як правило, далекий від філософсько-релігійних ідей індуїзму, від нього вимагають лише не вживати наркотиків, алкоголю і тютюну, бути вегетаріанцем і промовляти антри (молитви) і гімни. Крішнаїтська свідомість ніби існує всередині кожної людини, її треба збудити. Нечисленні прихильники крішнаїзму в нашій країні часто не дотримуються зовнішніх ознак і атрибутики крішнаїтів, їх приваблює становище однієї з найстаріших релігійно-філософських систем індуїзму. Опираються крішнаїти на "Бхагавадгіту" ("Пісня бога"), яка є частиною давньоіндійського епосу "Махабхарата" і вважається складеною з висловлювань Крішни на філософські теми. В ній стверджується, що все існуюче — лише видимість, в тому числі і наслідки праці людини, які належать Крішні. Людина повинна виконувати свій обов´язок, але бути байдужою до його кінцевого результату, тоді вона перебуватиме в єдності з волею Крішни. Це рятує послідовника віри від сансари і приводить до злиття з божеством. Спеціальне поклоніння Крішні ввів гуру Чайтанья у XV— XVI ст., який твердив, що треба багаторазово повторювати ім´я бога і тоді він дасть спасіння. Було запроваджено мантру, що складалася з повторення в різному порядку трьох слів: "харе", "крішна", "рама". Цю мантру крішнаїт повинен щоденно повторити як мінімум 1728 разів, на що потрібно близько шести з половиною годин. Багаторазове повторення мантри ніби приводить людину до екстазу, що вважається звільненням від тіла і поринанням у чистий дух. Посвячений повинен постійно виговорювати, співати, вібрувати священне ім´я Бога. Свій дім він повинен перетворити в дім Крішни, мати в ньому його зображення, освячене духовним учителем, постійно молитися йому всією сім´єю. Послідовник учення "свідомості Крішни" повинен відмовитися від усіх світських інтересів, суспільних обов´язків. Половину свого прибутку він повинен віддавати служінню Крішні і його підданим. Категорично забороняється їсти і спати більше, ніж необхідно. Прагнення до накопичення, навіть розмова про матеріальні предмети, світські інтереси, спілкування з людьми, які не цікавляться "свідомістю Крішни", сприймаються як серйозне порушення відданого служіння Насправді керівники секти ніколи не відмовляються від володіння мерзенним металом. Щодо Міжнародного товариства свідомості Крішни, то воно є одним з найбільш багатих центрів нетрадиційних культів. Виручка від продажу книг і перекладів Прабху-пади, журналу "Назад до божественності" становить щорічно понад 20 млн. доларів. Великий прибуток приносять рядові крішнаї-ти, які цілими днями жебрачать на вулицях міст.

Число членів товариства швидко зростає. У 1973 р. воно становило близько трьох тис, а в 1982 р. — вже 12 тис. віруючих, що проживають у релігійних общинах, не рахуючи великої кількості парафіян, що мешкають поза комуною, але щоденно беруть участь у її заходах. Рух Харе Крішна має дієтичні магазини і ресторани, велику кількість процвітаючих підприємств, на яких працюють члени товариства. На шести сільськогосподарських фермах, площею від 100 до 1500 акрів також експлуатується праця рядових крішнаїтів. Товариство має будівлі в Лос-Анджелесі, 14-поверховий "храм" у центрі Нью-Йорка.

Значну фінансову підтримку крішнаїтам подає великий капітал, зацікавлений у пропаганді релігійної ідеології серед широких мас. Багаті пожертвування надходять і від всіляких богошукачів і містиків, розчарованих у традиційних віруваннях. Приміром Харісон, в минулому учасник ансамблю "Бітлз", подарував Товариству Крішни свій маєток поблизу Лондона і вніс 100 тис. доларів на спорудження палацу в США.

З метою збереження і зміцнення Міжнародного товариства свідомості Крішни престарілий Прабхупада встановив адміністративну Раду з гуру, які управляють крішнаїтами в різних регіонах світу. Всі керівники — американці або європейці, серед них — жодного уродженця Індії. Головою американських крішнаїтів став колишній докторант — історик Колумбійського університету Кіртананда Свамі.

В крішнаїтських ашрамах (общинах) панує специфічний деспотизм, не тільки фізичний (зовнішній), але й духовний (внутрішній). Віруючий зобов´язаний без роздумів підкорятися духовному наставникові. Вільного часу протягом лоби у нього немає ані хвилини, він постійно зайнятий декламацією мантр, випрошуванням пожертвувань для общини, різними господарськими справами. Щоб у людини не виникало сторонніх думок, що відвертають від спілкування з богом, її ні на хвилину не залишають саму. Просту вегетаріанську їжу дають двічі на день, для сну відводиться не більш як 4—5 годин на добу. Головна турбота громадськості, рідних і друзів новообернених крішнаїтів стосується фізичного і психічного стану. За час перебування в ашрамах вони стають цілком невпізнанними: апатичними, покірними, байдужими до всього на світі. Часто поселенці аш-рамів насильно ізолюються від своїх родин, потай переміщуються з одного храму в другий, щоб родичі не могли виявити їхнє місцеперебування. Відомо чимало випадків приховання малолітніх дітей від батьків, які, розлучившись, вийшли з "товариства". Слід підкреслити, що культ Крішни зумовлений специфікою духовного життя суспільства капіталістичних країн, являючи собою антигуманний засіб духовної компенсації соціально-економічного відчуження.