Аналіз тексту Біблії свідчить про використання у ній різних літературних жанрів. І це не дивно, адже її писали в різні історичні епохи різні люди. В Святому писанні ми маємо елементи міфології, героїчного епосу, приповістей та байок, новел та філософських есе. Це розмаїття літературних жанрів позитивно вплинуло на розвиток як релігійної, так і світської літератури. Більше того, сюжетно-жанрові лінії Біблії і зараз впливають на митців пензля та пера, надихаючи їх на створення нових творів мистецтва. Які ж ми зможемо знайти в Біблії літературні жанри?

Міфологія (грецька оповідь, переказ, вчення) — це спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття первісного суспільства, викладені в системі міфів. Міф, як історично перша форма духовного життя первісної людини, був водночас засобом розвитку людської духовності. Через міфи, обряди та ритуали здійснювалося засвоєння людиною форм суспільної життєдіяльності, гуманізація людини та навколишнього світу. Міфологічна свідомість практично поставила всі основні світоглядні питання: про походження космосу і людини, її місце та призначення в світі, шляхи й засоби виникнення найважливіших явищ природи і суспільного життя, культури та ін.

Космогонічні міфи — це міфи, які відображають уявлення стародавніх людей про виникнення світу, Землі.

"На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: "Хай станеться світло!" — І сталося світло... І сказав Бог: "Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою"... І сказав Бог: "Нехай збереться вона з-попід неба до місця одного і нехай судохід стане видний". І сталося так... І сказав Бог: "Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею". І сталося так... І сказав Бог: "Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю"... І скінчив Бог дня сьомого працю свою, яку він чинив. І він відпочив у дні сьомім від усієї праці своєї..." (Буг. 1:1— 25). Як бачимо, Біблія стверджує, що світ створений Богом з нічого протягом шести днів.

Тривалий час церква вимагала від віруючих буквально розуміти біблійну розповідь про створення світу. Нині богослови заявляють, що треба розуміти її як алегорію: мова йде не про шість днів у звичайному розумінні, а про цілі геологічні епохи.

Біблійний міф про створення світу — це лише один із етапів на шляху пізнання людиною світу, етап, який відобразив рівень знань наших далеких предків.

А ось як, наприклад, розповідається в Біблії про походження людини: "І сказав Бог: "Створімо людину за образом нашим, за подобою нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує на землі". — І Бог на свій образ людину створив, на образ Божий її він створив, як чоловіка і жінку створив їх". (Буг. 1:26—27).

Велику групу біблійних сюжетів становлять так звані етіологічні міфи (грецьк. етіос — причина), у яких в образній, часто уособленій формі пояснювалось походження явищ природи або суспільного життя. До них можна віднести, зокрема, міф про гріхопадіння Адама й Єви, який повинен був дати відповідь на питання, чому люди страждають, чому вони смертні. Посилаючись на цей міф, богослови твердили, що причиною всіх бід є людська гріховність, гріх, що його вчинили Адам і Єва.

Доля людства зображується в Біблії трагічною: нащадки Адама і Єви вели гріховне життя, і за це Бог вирішив покарати їх всесвітнім потопом. Він врятував від потопу лише праведного Ноя, якому наказав зробити величезний ковчег з дерева і взяти на нього по двоє з усього живого(Буг.6:14—19).

Сто п´ятдесят днів земля була вкрита водою, а потім вода почала спадати, і Ноїв ковчег пристав до гори Арарат, вершина якої показалася з води. Тут ковчег простояв ще сорок сім днів, після чого Ной випустив голубку, і голубка повернулась до нього, тримаючи у дзьобі оливковий лист. Так довідався Ной, що спала вода з-над землі (Бут. 8:11 — 12).

Цей міф іноді сприймають буквально, як розповідь про грандіозні катастрофи в історії землі, та вчені довели, що таке його сприйняття невірне. Водночас у міфі відобразились реальні події: в минулому столітті англійський археолог Леонард Віллі під час розкопок у старовинному шумерському місті Урі знайшов сліди прадавньої, дошумерської цивілізації: під культурним шаром він виявив шар мулу товщиною до трьох метрів, а під ним — ще один культурний шар невідомої цивілізації. Отже, "потопи" в давній Месопотамії насправді відбувалися, проте вони мали не всесвітній, а локальний характер.

Епос (грец. — слово, розповідь) — один з трьох основних видів художньої літератури поряд з лірикою і драмою. Головними особливостями епічного твору є сюжетно-описова форма зображення життя, розкриття характерів через дії і вчинки, широке, багатогранне відтворення дійсності. У вужчому значенні епос — народні героїчні пісні, історичні думи, билини, міфи, казки, легенди. Епічні поеми, створені народом, відображають героїчні сторінки історії, боротьбу народу проти зовнішніх ворогів.

Втіленням героїчних якостей у Біблії виступає богатир Самсон, розповіді про подвиги якого передавалися з покоління в покоління, а в VI ст. до н.е. були записані в книзі Суддів, що увійшла до складу Старого завіту.

Сюжет цього епічного твору такий. У однієї жінки довго не було дітей, і ось нарешті ангел повідомив, що у неї народиться син. Сину своєму жінка дала ім´я Самсон — "сонечко". Самсон був наділений надзвичайною силою, він ріс швидше за своїх однолітків. Юний богатир закохався в дівчину з ворожого племені філістимлян. Одного разу, коли він йшов на побачення до коханої, на стежині йому зустрівся лев. Самсон "розірвав того левчука, як розривають ягня, а в руці його не було нічого". Коли через певний час Самсон знову повертався цією дорогою, він побачив, що бджоли відклали в пащі лева мед.

Невдовзі Самсон одержав від батька дозвіл на одруження з своєю коханою. На весільному бенкеті він сказав тридцятьом гостям-філістимлянам, які підсміювались з нього: "Я загадаю вам загадку. Якщо справді розгадаєте її мені за сім день прийняття, то я дам вам тридцять льняних сорочок та тридцять змін одежі. А якщо не зможете розгадати мені, то ви мені дасте тридцять льняних сорочок та тридцять змін одежі". І вони сказали йому: "Загадуй загадку свою, а ми послухаємо її". І він сказав їм:

"З ідячого вийшло їстівне, а з сильного вийшло солодке".

І не могли вони розгадати за три дні". (Суд. 14:12—14).

Тоді гості сказали Самсоновій дружині, що вони спалять садибу батька, якщо вона не підкаже їм відповіді. Жінка дізналась від Самсона відповідь і "розгадала ту загадку синам свого народу".

"І сказали йому (Самсону — авт.) люди того міста сьомого дня, поки зайшло сонце:

"Що солодше від меду, і що сильніше від лева?" (Суд. 14:18).

Розгніваний Самсон залишив дружину, яка зрадила його таємницю, у її батьків, пішов за місто, вбив на великій дорозі тридцять філістимлян, віддав весільним гостям одяг, який він зняв з забитих, і повернувся додому. Через якийсь час Самсон вирішив помиритись з дружиною, та виявилось, що її вже віддали заміж за іншого. Розгніваний Самсон вирішив помститись підступним філістимлянам, оселився в горах і звідти почав нападати на своїх ворогів. Філістимляни звернулися до родичів Самсона з вимогою видати його. Однак коли зв´язаний силач потрапив до їхніх рук, він розірвав пута і знову втік у гори.

Тоді філістимляни вирішили скористатись тим, що Самсон закохався в жінку на ймення Деліла, і сказали їй: "Намов його та й побач, у чому його велика сила і чим переможемо його та зв´яжемо його, щоб упокорити його? А ми кожен дамо тобі тисячу й сто шекелів срібла". І сказала Деліла до Самсона: "Відкрий мені, у чому твоя велика сила і чим можна зв´язати, щоб упокорити тебе?" І сказав їй Самсон: "Якшо зв´яжуть мене сімома мокрими шнурами, що ще не висушені, то ослабну та й стану, як кожен із людей" (Суд. 16:5—7). Однак коли Деліла, зв´язавши його мокрими шнурами, крикнула: "Філістимляни на тебе, Самсоне!" — він розірвав пута. Деліла продовжувала допитуватися про таємницю його сили, а Самсон сказав, що він безсилий проти нових суканих шнурів, які ще не були вживані, але й це виявилось неправдою. Потім він сказав, що втратить силу, якщо Деліла утче на ткацькому верстаті сім кучерів з голови його з основою.

Переконавшись, що Самсон знову підманув її, Деліла сказала: "Як ти говориш: кохаю тебе, а серце твоє не зі мною? Оце тричі обманив ти мене і не розповів мені, у чому твоя велика сила". І сталосяколи вона докучала йому своїми словами та напирала на нього, то знетерпеливилася душа його на смерть. І виклав він їй усе серце своє та й сказав: "Бритва не торкалась моєї голови. Якщо я буду оголений, то відступить від мене сила моя і я ослабну та й стану, як кожна людина..." А вона приспала його на колінах своїх і покликала чоловіка та й наказала оголити сім кучерів його голови. І став він слабнути, і відступила від нього сила його... І взяли його філістимляни, та й вибрали очі йому і вони вели його до Гази, і зв´язали його мідяними ланцюгами, і він молов у домі ув´язнених" (Суд. 16:15—21).

Під час свята бога Дагона філістимляни вирішили привести на учту Самсона, щоб він посмішив їх. Сліпий Самсон сказав, щоб його підвели до стовпів, на яких трималась вся будівля, і сказав Самсон: "Нехай помру я разом із філістимлянами!" І він з великою силою сперся на стовпи — і впав той дім на володарів та на ввесь той народ, що в ньому... І були ті померлі, що він повбивав їх при своїй смерті, численніші за тих, що повбивав їх за свого життя" (Суд. 16:30).

Роман — жанр епічної літератури, значний за обсягом і складний за будовою розповідний твір, у якому широко охоплено події і докладно розкрито життєві долі кількох, а іноді багатьох людей протягом тривалого часу. Роман глибоко і всебічно відтворює життєві конфлікти, показує процес формування характерів, соціальне оточення. Цьому жанру властиві багатолінійність сюжету, докладні описи.

Один з таких романів ми знаходимо в Біблії — це історія Йосипа. Йосип, якому виповнилося сімнадцять літ, був улюбленим сином Якова. Йосип користувався цим, ріс пихатим і самолюбним. Він любив розповідати батькам і одинадцятьом своїм братам сни, які нібито пророкували йому велике майбутнє. Ці "віщі" сни надзвичайно дратували братів, котрі були ображені тим, що батько виділяв Йосипа — звільнив від тяжкої праці, купив йому кольоровий святковий одяг, в якому хлопець ходив і в будень. І ось одного разу, коли брати пасли худобу далеко від дому, батько послав Йосипа відвідати їх. Скориставшись цією нагодою, брати вирішили вбити Йосипа. Коли вони, зірвавши з Йосипа квітчастий одяг, кинули його до ями, до них наблизився караван купців, і брати продали Йосипа в рабство. Так він опинився далеко від рідного краю — в Єгипті.

Йосип став рабом начальника охорони фараона Потіфара, який полюбив Йосипа і зробив своїм домоправителем. Та недовго тривало спокійне життя Йосипа — в нього закохалася друхсина Потіфара. Доброчесний юнак не відповів їй взаємністю. Одного разу, коли Йосип проходив повз її покої, вона його стала тягнути до себе, та Йосип вирвався від неї і втік, залишивши в її руках свого плаща. І тоді жінка стала галасувати, що він намагався збесчестити її, і їй довелося захищатися, і на доказ своїх звинувачень показала Йосипового плаща. Розлючений Потіфар кинув Йосипа до в´язниці.

Тут Йосип опинився в товаристві двох слуг самого фараона, які попросили сказати, що чекає їх в майбутньому. Йосип провіщав, що одного з них фараон стратить, а другому поверне свою прихильність. Щасливий слуга, якого фараон згодом дійсно повернув до свого палацу, пообіцяв Йосипу, що допоможе йому вирватися з в´язниці, однак на волі одразу забув свою обіцянку. Згадав він про віщуна-Йосипа лише тоді, коли фараону приснився дивний сон, що його ніхто не зміг розгадати: він побачив сім худих корів, яких з´їли сім корів вгодованих, сім пустих колосків, що виросли біля семи повних колосків. Йосипа привели до фараона, і він пояснив, що ці сни означають: найближчі сім років у Єгипті будуть роками врожайними, а потім прийдуть сім голодних років. Йосип порадив фараонові підготуватися до цього нещастя — протягом семи врожайних років зробити необхідні запаси.

Фараону сподобався розумний порадник, і він зробив Йосипа правителем Єгипту. Коли минули врожайні роки і почались роки голодні, Яков послав за хлібом до Єгипту своїх синів. І ось, залишивши вдома найменшого брата Веніаміна, десятеро братів прибули до столиці, вклонилися Йосипові, якого вони не впізнали, і смиренно попросили продати їм хліба. Йосип же впізнав їх одразу, однак не відкрився їм. Він розпитав їх про батька і найменшого брата, якого пам´ятав зовсім маленьким, продав їм хліба і відпустив додому, залишивши одного з них заложником до того часу, поки інші не приведуть до нього в гості Веніаміна. Слугам своїм Йосип наказав підкинути в мішки братів срібло, яким вони заплатили за хліб, — він хотів випробувати їх.

Повернувшись до батька, брати розповіли йому про свої пригоди і несподівано знайшли у своїх мішках вузлики із сріблом. Брати вирішили повернути срібло і виконати свою обіцянку — привести до Йосипа найменшого брата. Через якийсь час вони з шедрими дарунками прибули до Єгипту. Йосип милостиво зустрів їх, побачивши, що вони дотримали свого слова і привели Веніаміна. Брати повернули Йосипу срібло і вручили свої дари. На їх честь Йосип влаштував пишну зустріч. І знову перед тим, ж відпустити братів, Йосип наказав своїм слугам підкинути в їхні мішки срібло, а в мішок Веніаміна ше й коштовну чару.

Коли брати розкрили свої мішки, вони несподівано для себе побачили і срібло, і чару. Слуги Йосипа привели їх до свого господаря. Опинившись перед ним, брати гірко заридали і сказали, що ця незрозуміла пригода, очевидно, є карою за їхній давній таємний злочин — вбивство брата Йосипа. Розчулений їх каяттям, Йосип відкрився братам. Брати злякалися і вирішили, що їх чекає помста за вчинене колись зло, та Йосип промовив: "Поспішіть, ідіть до батька мого та скажіть йому: "Отак казав син твій Йосип: Бог зробив мене володарем усього Єгипту. Зійди ж до мене, не гайся. І осядь у землі Гошен, і будеш близький до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх..." (Бут.45:9—11).

Розповідь про прекрасного й мудрого Йосипа, як бачимо, містить багато казкових деталей. Однак крім цього, можна побачити в ній спробу осмислити історію ізраїльського племінного союзу. Дванадцать синів Якова-Ізраїля вважаються родоначальниками дванадцяти колін Ізраїлевих — племен, що стали ядром давньоєврейської держави. Розповідь про Йосипа, який був проданий у рабство в Єгипет, а потім перевіз туди всю свою родину, повинна була дати пояснення, як євреї опинилися в Єгипті, а також обгрунтувати їх права на завоювання Ханаану, яким вони нібито володіли до того, як нещастя привело їх до Єгипту. Саме цей сюжет надихнув Т.Манна до написання роману "Йосип та його брати".

Байка — один із різновидів ліро-епічного жанру. Невелике, здебільшого віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають звірі, люди, рослини чи предмети.

Схожий сюжет знаходимо і у Старому завіті, де розповідається, як до жителів Сихему прийшов син Єруббаалів Авімелех, щоб зібрати в цьому місті військо і з його допомогою встановити свою владу над усім Ізраїлем. Він не зупинився перед вбивством семидесяти своїх братів, у яких вбачав суперників. З усіх братів живим лишився лише наймолодший — Йотам, який звернувся до жителів Сихему з попередженням про ту сваволю, на якій базується влада царя. Він розповів їм байку:

Пішли були раз дерева, щоб помазати царя над собою. І сказали вони до оливки: "Царюй ти над нами!" — А оливка сказала до них: "Чи я забула свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити піду над деревами?" — І сказали дерева до фіги: "Іди ти, та й над нами царюй!" — І сказала їм фіга: "Чи я загубила свої солодощі та свій добрий врожай і сторожити піду над деревами?" — І дерева промовили до винограду: "Іди ти, та й над нами царюй!" І промовив до них виноград: "Чи я загубив свого сока, щоб Бога й людей веселити, і сторожити піду над деревами?" - Тоді всі дерева сказали тернині: "Іди ти, та й над нами царюй!" А тернина сказала деревам: Якщо справді мене за царя над собою помазуєте — підійдіть, поховайтеся в тіні моїй! А як ні — то ось вийде вогонь із тернини та кедри ливанські поїсть!" (Суд.9:8-15).

Новела (італ. букв. — новина) — невеликий за обсягом твір художньої прози, різновид оповідання. У новелі розповідається про незвичайну життєву подію з несподіваною розв´язкою.

Ось про що розповідає невелика за своїм обсягом книга "Рут". Рятуючись від голоду, ізраїльтянин Елімелех з дружиною Но-омінь та двома синами переселився до сусідньої країни Моав. Тут його сини одружились на жінках моавітянських Рут і Орт. Невдовзі Елімелех і його сини померли, і Ноомінь вирішила повернутися на батьківщину, запропонувавши невісткам залишитися у їхніх батьків. Орта вирішила прислухатися до її поради, а Рут сказала свекрусі так: "Не силуй мене, щоб я покинула, щоб я вернулася від тебе, куди підеш ти, туди піду й я, де житимеш ти, там житиму і я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог. Де помреш ти, там помру і я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою". (Рут 1:16—17). Ноомінь і Рут після смерті чоловіків жили в злиднях, і тому Рут вирішила скористатися стародавнім звичаєм, за яким вона мала право під час жнив збирати колосся, що залишилося на полі багатого родича. Вона прийшла на поле Боаза, який належав до роду Елімелеха. Боаз наказав своїм слугам не перешкоджати їй, а коли вона, здивувавшись запитала: "Чому знайшла я милість в очах твоїх, що ти прихилився до мене, хоч я чужа?" — у відповідь почула, що він чув про те, що вона залишила свою батьківщину, аби не залишати самітньою свою свекруху.

Коли Рут розповіла свекрусі про своє перебування у Боаза і про їхню розмову, Ноомінь порадила їй скористатися старовинним законом левірату, за яким член роду мав право одружитися на вдові свого родича, щоб не загинуло його ім´я. Боаз дав на це згоду. Він викупив наділ Елімелеха і проголосив, звертаючись до старійшини та всього народу: "Ви свідки, що набув усе, що Елі-мелехове, і все, що Кілйонове та Махлонове (синів Елімелеха — авт.) з руки Ноомінь. А також маовітянку Рут, Махлонову жінку, набув я собі за жінку, щоб поставити ім´я померлому між братами його" (Рут 4:9—10).

Коли у Рут народився син, вона, за звичаєм, принесла його до Ноомінь, щоб та визнала його своїм" і жінки раділи радості старої: "Він буде тобі потішителем душі та на виживлення твоєї сивини, бо породила його твоя невістка, що любить тебе, що ліпша тобі за сімох синів" (Рут 4:15).

Розповідь про щиросердну, добру, працьовиту Рут сприймається як свого роду моральне повчання про те, що добро завжди торжествує, що чесність одержує заслужену винагороду. Та в цій розповіді є й більш глибокий зміст, зрозуміти який можна лише звернувшись до історії. Книгу "Рут" дослідники датують IV ст. до н.е. Це був час після вавілонського полону, коли релігійний реформатор, один з редакторів Тори жрець Ездра проголосив: "Ми споневірилися нашому Богові, бо взяли ми чужинок із народів цього краю (імперії Артаксеркса — авт.) за жінок... А тепер складемо заповіт нашому Богові, що випровадимо від себе всіх жінок та народжене від них" (Езд.10:2—3). Всі, хто не виконував цієї настанови, прирікались на конфіскацію маєтку та на вигнання з громади. Книга "Рут" протистоїть безжалісним законам жреців. її автор навмисне переносить описувані ним події в XI ст. до н.е., щоб згадати про канонізованого іудаїзмом царя Давида, який походив від маовітянки. Цим він підкреслює безпідставність проповідуваної жрецями погорди до інших народів.

Есе (франц. — спроба, нарис) — літературно-науковий, публіцистичний жанр, твір, що відзначається довільним, невимушеним трактуванням теми. У Біблії зустрічається багато саме філософських есе. Вона бере на озброєння філософські теми і тлумачить їх згідно з своїм змістом. Найцікавішим філософським есе і є, на наш погляд, книга Еклезіястова (грец. — проповідник) із Старого завіту. її автор обрав форму монолога, що дозволяє повніше проникнути у внутрішній світ героя — мудреця, котрий шукає відповіді на запитання: що таке людина, для чого вона живе на світі? Підкреслюючи, що проповідник був "сином Давидовим, царя в Єрусалимі", автор нібито дає йому слово для розповіді про самого себе. І ось звучать слова людини, пресиче-ної всіма можливими життєвими благами: "Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе посадив виноградники, запровадив для себе садки та гаї і понасаджував в них усіляких дерев овочевих. Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали" (Екл.2:4).

Приповісті — один з видів усної народної творчості, стислий влучний образний вислів. Відзначається великою смисловою завершеністю, повчальністю і відносною самостійністю, часто дво-плановістю композиції. Приповісті, як правило, побудовані за принципом антиномії — протиставлення добра і зла, радості й смутку тощо. Приповісті — поширений жанр у біблійному тексті, не кажучи про книгу приповістей соломонових, де сама назва підкреслює зміст. Ось, наприклад, що приповісті говорять про працю, як основу людського існування:

— "Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж марницею гониться, той позбавлений розуму" (Пр.12:11).

— "Роботяща рука пануватиме, а лінива даниною стане" (Пр. 12:24).

— "Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудруй: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовляє літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу. Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, — і прийде, немов волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!" (Пр.6:6—11).

Приповісті стверджують перемогу добра й справедливості над злом і неправдою:

— "Хліб з неправди солодкий людині, та піском потім будуть наповнені уста її" (Пр.20:17).

— "Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді" (Пр.21:23).

— "Хто сіє кривду, той жатиме лихо" (Пр.22:8).

— "Хто яму копає, той в неї впаде, а хто котить каміння — на нього воно повертається" (Пр.26:27).

Велику увагу книга приповістей приділяє проблемам моралі. Вона говорить про необхідність зберігати чистоту серця й думок, володіти своїми пристрастями:

— "Хто стереже свої уста й свого язика, той душу свою зберігає від лиха" (Пр.21:23).

— "Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста" (Пр. 16:32).

— "Ліпший черствий кусок зі спокоєм, ніж дім, повний учти м´ясної з сваркою" (Пр. 17:1).

Мудра людина, говорить книга, опікає юність, шанує старість, поважає батьків, говорить про основу міцної сім´ї:

—- "Окраса юнацтва — його сила, а пишність старих — сивина" (Пр.20:29).

— "Корона для старших — онуки, а пишнота дітей — їхні батьки" (Пр.17:6).

— "Хто кляне свого батька та матір свою — погасне світильник йому серед темряви" (Пр.20:20).

— "Ліпше жити в куті на даху, ніж з сварливою жінкою в спільному домі" (Пр.21—9).

— "Хто жінку чеснотну знайшов, знайшов той добро". (Пр.18:22).

Отже, як бачимо, книга приповістей відобразила мудрість, набуту досвідом поколінь. Однак ця пам´ятка несе на собі відбиток не лише пошуків вічних моральних істин, а й відбиток того часу, коли вона створювалась. Звичайно, такий поділ Біблії за жанрами можливий лише через ретроспективний погляд. Ми знаємо, що процес становлення жанрів був дуже складним і тривалим, але елементи цих жанрів знаходимо у Святому Письмі. Тому й не дивно, що саме воно надихало багатьох письменників, які брали за основу своїх творів не тільки сюжетну, а й жанрову лінії Біблії.