Автори І ст. не згадують про християнство До нас дійшло багато творів іудейських письменників Иосифа Флавія і Філона Александрійського. Вони розробляли питання історії Палестини та іудаїзму і не могли б промовчати про нову релігію, якби в євангельському оповіданні про Ісуса Христа та в розповідях про його чудеса була хоча б крихітка історичної істини. Правда, в "чудейських древностях" Флавія говориться про Ісуса Христа як про Бога, про його чудеса, смерть і воскресіння. Але місце, як установлено наукою, є вставкою якогось благочестивого християнського переписувача. Воно не могло належати самому Флавію, бо він був правовірним іудеєм і не міг говорити про Ісуса як про Бога. До того ж увесь уривок аж ніяк не Пов´язаний ані з попереднім, ані з наступним оповіданням і є чисто механічною вставкою. Проте твори цих письменників мають велике значення для передісторії християнства. Автори новозавітних євангелій брали у Й. Флавія майже всі дані про історію Палестини в І ст. Докладно описана Флавієм чудейська війна 66-73 рр. проти римлян яка багато в чому визначила антиримську спрямованість автора "Одкровення Іоанна". Твори Філона використовувались авторами інших новозавітних писань. Так само стоїть справа і з римським філософом Сенекою, який помер у 65 р. І він жодним словом не згадує християн, але розвинуті ним філософські ідеї широко запозичалися отцями -церкви.

Таким чином, хоча письменники І ст. і не повідомляють нічого про нову релігію, проте дані, що містяться в їхніх творах, свідчать, як створювався фунт для виникнення і поширення християнства.

Зате греко-римські автори наступного століття (Пліній Молодший, Таціт, Светоній, Лукіан і, головним чином, Цельс) повідомляють чимало важливих, хоча й уривчастих, відомостей про християн і християнство. Місце в рукопису "Анналів" Таціта на відміну від вставки у творі Флавія не можна без застереження вважати вставкою, тому що тон щодо християн відзначається ворожістю, чого і слід чекати від представника староримської традиції. Тут йдеться про гоніння на християн в 64 р. в Римі і про Христа, страченого за Понтія Піла-та. Це місце, проте, сповнене суперечностей і не доводить історичності Ісуса. Відомості про Христа Таціт, мабуть, одержав від християн у Кільки, де він на початку II ст. був намісником.

Більш повні відомості про християн відображені в листуванні Плінія Молодшого з імператором Траяном (початок II ст.). Вони стосуються християнських общин у Віфінії (північно-західне узбережжя Малої Азії). Траян рекомендує Плінію карати осіб, викритих в тому, що вони християни, якщо вони не відмовляться від своєї віри.

Значно більше відомостей про християн у творах Лукіана і Цельса, датованих другою половиною II ст. Перший з них скептично ставився до всіх видів релігійних забобонів, як язичеських, так і християнських. У творі "Про кончину Перегріна" він описує життя одного пройдисвіта, котрий у своєму бурхливому житті був "і пророком, і главою громади, і керівником зібрань" у християн. Перегрій, за словами Лукіана, не тільки тлумачив "святі" книги християн, але й складав багато з них. Знущаючись над легковір´ям християн, Лукіан висловлює співчуття простакам, обдуреним Перегріном. Книга Цельса "Правдиве слово" присвячена критиці християнства. Цельс, як Пліній і Лукіан, вважав християнство марновірством, не гідним освіченої людини. Він зазначав, що упорядники Євангелія "три, чотири і багато разів переробляють перший запис Євангелія, щоб мати можливість заперечити викриття". Його обурює та обставина, що християни "не хочуть ні давати, ні прийняти пояснення про те, у що вірують. Вони відбуваються фразами: "не випробовуй, а віруй", "віра твоя спасе тебе". Працю Цельса було знищено церковниками, однак численні виписки з його книги збереглися у християнського автора III ст. Орігена, який написав твір "Проти Цельса".

Таким чином, із свідчень нехристиянських письменників випливає, що нова релігія почала поширюватися не раніше початку II ст., і лише в другій половині цього століття вона почала привертати увагу язичеських письменників. Мовчання про християнство у творах авторів І ст. не було випадковим. Християнські секти того часу були такі незначні, що письменники не знали про їх існування. Звідси випливає, що євангельське оповідання про чудеса, що їх робили і Ісус, і апостоли, було лише благочестивою вигадкою християнських письменників. Археологічні розкопки, що здійснювалися у всіх місцях, де можна було передбачити існування ранньохристиянських общин, від Риму до Палестини, не дали у І ст. ніяких слідів таких общин. У римських катакомбах найдавніші дані про християн належать до другої чверті II ст. Тим самим часом датуються найбільш ранні знахідки християнських папірусів у Єгипті.