Священною книгою іудаїзму є Талмуд, буддизму — Трипітака, індуїзму — Веди, зороастризму — Авеста.

Талмуд (давньоєвр., від ламейд — вивчення) — багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, етичних і побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків — з IV ст. до н.е. до V ст. н.е. Структурними складовими Талмуда є Мішна та Гемара. Мішна — об´ємний коментар до Вітхого завіту. Вона поділяється на 63 трактати, які утворюють 6 розділів. Гемара — збірник тлумачень до трактатів Мішни. Завдяки тому, що коментування Мішни здійснювалося у Палестині й Вавілоні, розрізняють два Талмуди: палестинський (Т.Єру-шалмі) і вавілонський (Т.Бавлі). Перший було оброблено у III ст., другий — у V ст. Спочатку зміст Талмуда передавався усно з покоління в покоління. Тому на відміну від Вітхого завіту — писаного закону — Талмуд називався усним законом. Пристосовуючи Біблію до історичних умов, талмудисти розробили безліч правил, настанов та заборон, розрахованих на посилення національної замкненості й релігійного відособлення єврейських народних мас. Догматика Талмуда в наш час є основою іудаїзму.

Талмуд вмішує різні відомості та роздуми про культ, догматику, мораль і різноманітні релігійні приписи, а також елементарні дані з первісної медицини, математики, географії, притчі й прислів´я, казки і легенди, міфи. Він зберіг і деякі дані історичного характеру: про виникнення релігійних партій і угруповань в Іудеї (книжники, ессени, салдукеї, фарисеї), трансформацію релігійних уявлень стародавніх євреїв з часу завершення Вітхого завіту. Через весь Талмуд проводяться реакційні ідеї залежності людини від Бога, непорушності рабовласницьких, експлуататорських порядків, а також проповідь покірності та упокорення, з одного боку, і презирство до соціальних низів — з другого. Заперечуючи науку і філософію, Талмуд утверджує середньовічну теологію. У руках рабинів Талмуд є способом затемнення свідомості трудящих.