Початок цивілізації на Апеннін-ському півострові зв´язують з започаткуванням Риму і навіть називають точну дату цієї події — 21 квітня 753 р. до н.е.

У VIII ст. до н. е. в північно — західній частині Аленнінського півострова утворилася держава, яка згодом дістала назву Стародавнього Риму. З 754—753 до 510—509 рр. до н. е. тривав царський період, під час якого відбувалось поступове злиття первісного населення цієї частини півострова.

В Стародавньому Римі суспільство складалося з трьох тріб (племен). Це були латиняни, сабіняни і етруски. В кожній трібі було десять курій, а в курії — 10 родів, роди складалися з родин. Кожна курія мала спільну землю, спільних божеств і спільні обряди. Члени курії збирались в "священному місці", де було вогнище, там приносили жертву своєму богові і здійснювали культову трапезу. Виконував релігійні церемонії куріон, він же був військовим керівником курії.

Родину очолював "патер фаміліас", він мав необмежену владу над життям і смертю будь-кого з родини. Члени родини, які приймали участь в куріальних зборах, звалися патриціями, вони були повноправними громадянами. Крім них в римському суспільстві були ще особисто вільні, але без політичних прав, плебеї. Можливо це були вихідці з сусідніх з Римом общин. Крім того існувала чисельна соціальна група — раби.

Вже тоді римляни почитали богів: Юпітера — бога неба, світла, володаря погоди і дощу, носія перемоги, Юнону — жінку Юпітера, Марса — бога війни, Мінерву — богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесел, медицини і мистецтва. Вони також вірили в чисельних дрібних божеств, духів, що населяють весь світ, в духів предків. У них були широко вживані ворожіння і всілякі магічні дії.

Поступово відбувалось злиття культів курій і тріб в більш-менш спільну релігію міста-держави.

Особлива заслуга в створенні початкової староримської релігії належить другому з семи царів Рима — Нумі Помпілієві. Вважають, що він саме і є засновником релігії стародавніх римлян.

Стародавній історик Тіт Лівій у творі "Історія від заснування Риму" повідомляє, що Нума Помлілій, коли одержав владу, вирішив у місті, що було започатковано силою зброї, встановити порядки, що спираються на право і закони. А авторитет права і законів мав існувати на основі страху перед богами, який є "найбільш дієвим засобом для неосвіченого і, відповідно тому часові, брутального натовпу".

Нума Помлілій встановив посаду верховного жерця бога Юпітера, зважаючи на те, що цареві, який теж був верховним жерцем, доводилось дуже часто залишати Рим, керуючи військами у походах, а без верховного жерця місту бути не годиться. Йому дав двох помічників, які були жерцями богів Марса і Квіріна, призначив дів, що служили богині Весті — весталок, встановив посаду понтіфака, якому доручив наглядати за усіма жертвоприношеннями, які сам розписав і призначив, зазначивши, з якими саме жертвами, в які дні і в яких храмах вони повинні здійснюватися. Отже, Нума Помлілій зробив перші кроки впорядкування релігійного культу, формальний бік якого потім набрав у стародавній римській релігії виключного значення.

Тіт Лівій пише, що всі свої дії по нормуванню релігійного культу Нума Помлілій пояснював тим, що він "ночами сходився з богинею Егерією; начебто за її намовлянням і встановлює він священнодійства, котрі богам більш до вподоби, призначає для кожного бога жерців". Це певний натяк на одкровення, але все ж Нума Помлілій більш керується логічними аргументами своєї релігієтворчості.

Так вже і повелося, що для римлян велике значення мало старанне дотримання всіх обрядових норм. Найменше порушення їх могло розсердити божество і вся церемонія втрачала дієвість. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були чітко нормовані: не менше — бо це зневага до бога, якому вклоняються, і не більше — бо це зневага до інших богів. Треба було також суворо дотримуватись встановленого календаря вклонінь. І що дуже складно — враховувати всі обставини вкло-ніння чи жертви, сприяють вони процесові чи ні? Всі ці складнощі вирішувалися утворенням чисельного жречества. Серед нього склалася спеціалізація. Жерці-фламіни обслуговували одного якогось бога. Жерці-авгури ворожили по характеру польоту птахів. Жерці-гарусники ворожили на нутрощах тварин. Жерці-весталки доглядали вогнище в храмі богині Вести. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, але була не без вигоди. І до того досить впливова.