Безкоштовна бібліотека підручників



Релігієзнавство

Релігія в епоху еллінізму


Сам по собі азіатський похід Олександра Македонського мав певне значення для розвитку світової цивілізації. Разом з військом в нові країни йшли філософи, історики, природознавці, жреці. Завойовані культури не знищувалися. Олександр не заперечував релігії завойованих країн, боав участь у їх культі, вів лінію на обожнення своєї особи в усіх культах. Він мріяв про створення греко-перської народності. Столицею нової держави він обрав Вавілон, там мав бути і головний храм нової держави. Але доля не дала часу Олександрові Макелонському на здійснення всіх його замислів: не склалася нова світова держава, не утворилася нова народність, не виникла нова релігія. Для таких процесів потрібні століття співпраці багатьох народів, потрібен особливий соціальний прошарок, якмй був би рушієм цих процесів. Але походи Олександра Македонського дали могутній поштовх процесам зближення культу і релігій античного світу і Близького Сходу.

Після Олександра Македонського почалася епоха еллінізму -1 це час від смерті Олександра Македонського до встановлення гегемонії Риму. В цей час відбувається занепад Греції, Македонії, Епіру, на Сході виникають держави Птоломеїв і Селевкідів, що несуть нові форми соціального прогресу.

В 3-ому ст. до н. е. на заході від Еллади починається формування нового міцного державного об´єднання — Римської республіки, яка веде активні загарбницькі і громадянські війни і яка напередодні своєї кризи 133 — 131 рр. до н. е. в 147 р. до н. е. перетворює Македонію в свою провінцію, згодом вся Греція переходить під владу Риму.

Елліністична епоха має свої особливості релігійної історії.

Перш за все — це період повсюдної гзелігійної терпимості. Культи східних божеств поширюються в Греції, грецькі боги одержують нових прихильників на Сході, грецька міфологія стає загальновизнаною, вона одержує національне забарвлення в Малій Азії, в Східному Середземномор´ї, в Єгипті і Двуріччі.

Відбувається також оживлення місцевих культів, місцеві боги одержують імена загальновідомих богів і місцевий епітет. Це свідчить про об´єктивну необхідність релігійного синкретизму в процесі зміцнення зв´язків між народами.

Історик релігії стародавності І.ССвінцицька зазначає, що в елліністичний період підсилилось поширення міфів про богів-рятів-ників, які позбавляють людей від тягаря смерті чи гарантують надію на потойбічне врятування. Такі риси набрали боги Осіріс, Діоніс, Arrie. І одночасно посилюється шанування богині Тіхе (Долі), що свідчило про соціальну нерівновагу, невизначеність.

Нарешті, слід сказати і про те, що в елліністичну епоху відчутно виявився зв´язок прогресу релігійної свідомості з іншими формами життя духовного суспільства.

Релігія стародавніх греків в значній мірі одержувала поштовх від розвитку старогрецької науки і мистецтва. Про такий зв´язок можна більш впевнено говорити, ніж про зв´язок науки і мистецтва у Дворіччі та Єгипті. "Начала" Евкліда і "Альмагест" Пто-ломея зробили всі попередні математичні та астрономічні досягнення здобутком історії і поклали початок нової епохи в науковому розвитку. А що до стародавньогрецького мистецтва, то про нього нічого і говорити в такому ж відношенні.



|
:
Релігієзнавство: конспект лекцій
Релігієзнавство
Релігієзнавство
Релігієзнавство