Східне Середземномор´я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна. Це підштовхнуло розвиток землеробства і тваринництва, а також різних ремесел. Трудолюбиві народи Східного Середземномор´я домагалися розвитку технології виробництва, спеціалізації, зростання продуктивності праці. В зв´язку з цим змінювалась приватна власність, поглиблювався розвиток суспільної організації. В двох державах, що виникли в цьому регіоні, — Сирії і Фінікії, активно йшли духовні процеси, зокрема розвиток культури і релігії.

Існувала там і третя значна держава — Палестина, але про неї мова буде йти при висвітленні історії іудаїзму.

На півночі Сирійської пустелі, на захід від Ассирії аж до східного узбережжя Середземного моря в другій половині З тис. до н. е. — 2 тис. до н. е. проживали племена хананеїв, аморесв (аморитів і амареєв). Вони створили ряд дрібних міст — держав: Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Вже з 3 тис. до н. е, ці території намагались підкорити держави Двуріччя (Аккад, Ур) і вони не змогли зберегти свою незалежність. В 2 тис. до н. е. їх захопили гіксоси, які вдерлись аж в Єгипет. Потім ці міста-держави побували під владою Стародавнього Єгипту, Мітанні, Хеттського царства. В 14 ст. до н. е. в Сирійську пустелю вторглися кочові арамейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку 1 тис. до н. е. дрібні держави утворили союзи, але і вони були неспроможні зберегти незалежність і були підвладні Ассирії, Вавілонській державі, персам, потім входили в державу Олександра Македонського, Селевкидів, Риму, Візантії. Інакше кажучи, сирійські землі майже весь час були об´єктом загарбання. Зрозуміло, що це відчувала на собі сирійська культура.

В умовах розширення арабського халіфату в 7 ст. н. е. Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск — його столицею. Тепер сирійці є арабами, розмовляють на сирійському діалекті арабської мови.

За ці часи буремної історії стародавні сирійці разом з фінікійцями створювали, не дивлячись на завоювання їх, стійке семантичне етничне утворення. Вони зручно влаштувались на східному узбережжі Середземного моря і мали спільну культуру і споріднені релігійні культури. Тепер скажемо про Фінікію і фінікіян.

Фінікія — це неширока смуга землі між Середземним морем і Ліванським хребтом. Вона шедро обдарована природою і була заселена в найстародавніші часи. На цій смузі східного узбережжя Середземного моря десь в 5—4 тис. до н. е. оселилися при-шельці з берегів Епитрейського моря. А інші дослідники кажуть, що то були корінні жителі цих міст. А може і перше і друге — відразу. Ці люди і дістали назву фінікійців. Вони побудували в 2 тис. до н. е. міста Угарії, Сідон, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо стояли на перехресті торгівельних шляхів зі сходу на захід, з півдня на північ. Фінікія стала також майстернею цього стародавнього світу, в ній великого розвитку досягла обробка металу, виготовлення скла, фарбованих тканин, будівництво весельних кораблів. Але основою господарства було хліборобство і садівництво. Швидко великого поширення набрало рабство, причому в найжорстокішій формі. Фінікійці вели активно работоргівлю в цьому регіоні. З початку 2 тис. до н. е. і до 12 ст. до н. е. Фінікія перебувала під владою Стародавнього Єгипту.

В 10 — 9 ст. до н. е. з фінікійських міст особливого розвитку досягло місто Tip. Т/рські купці здійснюють освоєння важливих морських шляхів, особливо тих, що йшли на захід Середземномор´я. Це зробило Tip піонером колонізації Кіпру, узбережжя

Егейського моря, островів Сицилії, Сардінії, Мальти, Балеар-ських островів, узбережжя Галі, Північ Африки та Іспанії. Це фінікійці створили в 825 р. до н. е. місто Карфаген, яке згодом стало центром могутньої держави.

В майбутньому, починаючи з 8 ст. до н.е., фінікійські міста перебувають під владою Ассирії, Єгипту, Вавілону, Персії, Еластичної, а потім Римської імперії, весь час зберігаючи певну автономію.

Сирійсько-фінікійська культура, в тому числі і релігія, зазнала значного впливу з боку Ассирії, Вавілону, Єгипту та інших країн. Фінікійці були добрими мореходцями, вчинили чимало географічних відкриттів. Єгипетський фараон Нехо в 600 р. до н. е. відрядив фінікійських моряків у похід навколо Африканського континенту. Відпливши у Червоне море вони повернулись до Єгипту через Середземне. Створений фінікійцями алфавіт був запозичений багатьма народами того часу, а через греків прийшов до нас.

Релігія сирійців і фінікійців утворилась з їх первісних релігійних вірувань і спочатку була звичайною родоплемінною релігією. З утворенням міст-держав кожне з них має власного головного бога, який має своє ім´я: Адоніс — владика, Ел — бог, Мелькурт — цар міста тошо. Кожен з них мав жінку, здебільшого це була богиня місяця — Астарта (Аштарт), запозичена в Вавілоні!´, де вона мала ім´я Іштар. Були також інші другорядні боги. В кожному місті був храм, присвячений своєму богові, зображення якого було головним фетишем. В храмі була могутня корпорація жерців, що відігравала значну роль в політичному і суспільному житті міста. Храми одержували щедрі пожертвування і мали колосальні багатства. Жорстокий спосіб життя породив і жорстокий релігійний культ. Богам приносили криваві жертви. Широко практикувалися і довго трималися, аж до НІ ст. до н. е., людські жертвоприношення шляхом спалювання перед ідолом чи в його металевому череві, особливо новонароджених, первістків.

В історичних пам´ятках збереглось ім´я одного з фінікійських богів, якому приносили особливо жорстокі дитячі жертви. Його ім´я — Молох, що і означає "пожиратель дітей". С.О.Токарев зазначає, що, мабуть, ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.

Молох фінікіян — це засновник держави, він — винахідник мореходства і пурпуру, він — перший цар. Коли фінікійці висилали колонію для освоєння нових земель, то обов´язково було необхідне схвалення Молоха, він сам керував цією справою.

Молох – це грызний правитель, який не терпеть заперечення своєї влади він велич і сила держави. Він такий бог , до якого небезпечно наближатися. Він джерело життя, бо він його руйнує. Жерці Молахо безшлюбні, жриці незаймані. Незвичайні боги вимагають незвичайних жертв - живих, людських.

Ще одне зауваження. Дослідник В.А.Тураєв помітив, що у Фінікійському релігійному культі нема нічого, щоб стосувалося моря. А вони ж були мореходцями, вели торгівлю з далекими країнами, славилися як жорстокі работорговці. їх боги були антропоморфічні, але більш нагадували тварин, особливо биків. Звідси зроблено висновок, що вони, так би мовити, скотарського походження, а самі фінікіяни вийшли з пустелі. Звернемо також увагу на те, як багато може розповісти релігія про ті часи історії, фактів яких ми іншим шляхом не одержали.