Релігія на рівні соціальної системи є головним предметом соціологічного аналізу. Соціолог не може обмежитися вивченням функцій релігії в індивідуальному житті, хоча він повинен постійно мати їх на увазі. На перший план виходить дослідження впливу релігійної поведінки і релігійних організацій на соціальну групу, на життя в суспільстві.

Для початку необхідно визначити джерела релігії, які залягають не в індивідуальному розвиткові людини, а в її історичному розвиткові, тобто звернутися до найдревніших пластів культури Дюркгейм припустив, що примітивні суспільства, що дожили до нашого часу, являють собою модель таких стадій розвитку людства. Відповідно до цього тотемізм, розповсюджений у австралійських аборигенів, він розглядав як "елементарну" форму релігії, тобто таку, яка не спирається на якісь більш ранні форми, які їй передували. Це — самий початок релігійного життя. Дюркгейм стверджував, що в примітивній релігії об´єктом поклоніння є виражена в релігійному символі сама соціальна спільнота. За словами Парсонса, це перший рівень співвідношення релігії з соціальністю: тварина — тотем і клан — одне й те ж, часто члени клану в релігійних діях відчувають себе як міфічні символічні істоти, дії яких вони відтворюють у ритуалах. Релігія в даному співвідношенні виступає як ритуальний символізм з соціальним змістом

Другий рівень співвідношення релігії з соціальним визначається тим, що первинна функція релігійного ритуалу міститься у формуванні і зміцненні солідарності: спільна віра об´єднує тих, хто її приймає. Спільна віра створює, за Дюркгеймом, моральну спільноту, яку на мові сучасних понять називають церквою, спільноту релігійну від початку, але яка в той же час є світською соціальною системою. Хоча конкретні ({юрми релігійної організації в різних суспільствах неоднакові, важлива та обставина, що завжди, в усіх випадках релігія означає деякий тип спільноти — групу людей, котрі дотримуються спільних вірувань і зразків поведінки.

Визначення Дюркгеймом церкви як "моральної спільноти" пов´язане з тим, що він розрізняє два головні нормативні компоненти дії людини — когнітивний (пізнавальний) і моральний, дві первинні категорії культури — коди, які визначають когні-тивні структури, і коди, які визначають моральний порядок. 1 той, і другий мають, за Дюркгеймом, соціальний характер. Пар-сонс вважає, що в "Елементарних формах релігійного життя" Дюркгейм виділяє велику тріаду основних принципів систем людської дії: релігійний, моральний і когнітивний компоненти, які в його інтерпретації складають три первинні центри (осередки) культурної системи: конструктивну символізацію, морально-ціннісну символізацію і когнітивну символізацію. До цих трьох Парсонс додає четверту — експресивну символізацію, яку він пов´язує з категорією афекту (бажання, жага) і розглядає її як узагальнений засіб взаємообміну, вкорінений перш за все в соціальній системі і лише специфічним чином виступаючий посередником взаємообміну між особистістю і системою культури.

Ця четверта "символізація" виявляється досить важливою в аналізі релігійного ритуалу.

Єдність цих категорій на різних рівнях дає можливість зрозуміти, яким чином релігія надає мотивацію людським діям, пов´язуючи їх не тільки з наявними зовнішніми обставинами повсякденного життя індивіда, але і "трансцедентуючи" їх — пов´язуючи з космічним порядком. Тільки тому релігійні інституції можуть виступати в якості найбільш суворих санкцій і заборон, протидіючи поведінці, яка являє собою небезпеку не тільки для даної соціальної спільноти, але і для існування самого роду людського, для збереження людяного в людях. Керівництво з боку релігійних інституцій часто набуває настільки великої сили, що "перевищує" навіть імпульси інших соціальних інституцій і навіть "великого" суспільства, не говорячи вже про індивідуальні прагнення. Відмічені више загальні компоненти — умови існування, структури мислення і моральні настанови в різних культурах виступають в різних варіаціях, проте таких, які можна співставити і піддати аналізу на основі порівняльного методу.

Таким чином, релігія являє собою людський феномен, який об´єднує культурну, соціальну і персоніфіковану системи в осмислене ціле. "Структурний функціоналізм" Парсонса відрізняється від інших підходів до визначення релігії тим, що дозволяє поєднати в єдине ціле функціональний і субстанціональний типи визначення релігії на різних, взаємопов´язаних рівнях людської дії. З цих позицій, релігія містить в собі наступні найважливіші компоненти, кожний з яких є функціонально значущий: І) спільнота віруючих, які розділяють 2) спільні віру-вання, міфи, які інтерпретують абстрактні цінності культури в певній історичній реальності відповідно до конкретних умов існування даної соціальної спільноти завдяки 3) ритуальній поведінці, яка має на меті персональну участь, наскільки це можливо, у 4) долученні до спільних символів, які означають реальність, яка відрізняється від реальності повсякденного життя; те, що Дюркгейм називає "священними речами". Ці компоненти існують у конкретних формах, у всьому різноманітті конкретних релігій, які втягнені в процеси змінювання, розвитку, руйнування.

Хоча структура і функції, якщо їх розглядати в тому чи іншому конкретному втіленні, тобто стосовно до конкретних релігій, нерозривно пов´язані, однак соціологічний аналіз на теоретично-абстрактному рівні вимагає самостійного розгляду двох проблемних областей — "структура релігії" і "функції релігії".