Державне регулювання національної економіки здійснюється на основі поєднання різних економічних теорій, зумовлених практикою господарювання. В розвитку теорій регулювання економіки фахівці виділяють декілька етапів, які найповніше характеризують певний часовий період господарювання.

Першим етапом державного регулювання економіки вважається меркантилізм (XV-XVII ст.), теоретики якого вважали благородні метали джерелом багатства і складали рекомендації правителям своїх держав щодо розвитку зовнішньої торгівлі. Вони вважали, що до збагачення веде перевищення експорту над імпортом, нагромадження золота й срібла. Політика обмеження доступу іноземних купців до внутрішнього ринку через запровадження високого мита доповнювалася заходами щодо стимулювання вивозу готової продукції на зовнішні ринки. Така політика забезпечувала перевищення експорту над імпортом. Вважалося, що держава стає багатшою, якщо володіє більшою кількістю грошей.

На зміну цьому етапу прийшли фізіократи - економічна школа (XVIII ст.), представники якої вважали джерелом багатства працю в сільському господарстві й продукти землі. Вони рекомендували розвивати саме цю галузь економіки. Основоположник школи фізіократів Ф. Кене розробив економічну таблицю, яка відображала рух продуктів між основними секторами економіки й класами суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки.

Фізіократи вважали, що уряди не повинні втручатися в природний хід економічного життя, а їх завданням є запровадження таких законів, які б відповідали законам розвитку природи.

У другій половині XVIII - початку XIX ст. формується класична теорія регулювання (саморегулювання) економіки. Представниками цієї школи були англійські економісти А. Сміт і Д. Рікардо. Основним регулятором економічних відносин вони визнавали ринковий механізм, який автоматично встановлює економічну рівновагу між попитом і пропозицією, заперечуючи необхідність втручання держави в економіку.

Згідно з ученням А. Сміта, ринкова система здатна до саморегулювання, в основі якого лежить особистий інтерес, пов´язаний з прагненням до отримання прибутку. Він виступає головною рушійною силою економічного розвитку.

Економісти класичної школи вибудували велику теоретичну споруду, в основі якої лежало поняття ринкової економіки як системи, що саморегулюється через механізм цін. Коливання ринкових цін автоматично встановлює рівновагу в економіці. Тому державне регулювання економіки вони вважали зайвим.

Часті і глибокі економічні кризи, безробіття породили марксистську теорію регулювання, засновану на вченні К. Маркса про трудову природу багатства на основі суспільної власності. Ця теорія обґрунтовувала необхідність знищення приватної власності, конкуренції, переконувала в доцільності впливу держави на соціально-економічні процеси з допомогою плану. "Тільки там, де виробництво знаходиться під контролем суспільства, задовольняються його потреби", - писав К. Маркс. "Лише при переході засобів виробництва у власність усього суспільства стає можливим суспільне виробництво за наперед продуманим планом", - додавав Ф. Енгельс. Ця теорія була реалізована на практиці у XX ст. на значній частині світової системи господарювання. Однак результати її дії виявилися невтішними, а марксистські ідеї - нежиттєздатними.

Паралельно з´являється нова теорія економічного розвитку, яка обґрунтовує необхідність і практичну доцільність державного регулювання економіки на засадах приватної власності, конкуренції, - кейнсіанська. Засновником цієї теорії вважають англійського економіста Дж. М. Кейнса, який обґрунтував необхідність і роль державного регулювання економіки, описав основні засоби та інструменти впливу держави на економіку: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестицій, зменшення ціни кредиту, розширення державних закупок, підвищення рівня зайнятості, проведення ефективної фіскальної політики.

Кейнсіанської теорії дотримувалися уряди більшості держав після Другої світової війни, що й сприяло виходу їх країн з кризи і розрухи.

Прикладом застосування на практиці кейнсіанської концепції може служити здійснення нового курсу Ф. Рузвельтом у США в результаті прийняття низки законів:

- про введення мінімальної заробітної плати;

- про соціальне забезпечення та виплати з безробіття;

- про державне страхування банківських вкладень та позик;

- про підтримку фермерського господарства і малого бізнесу;

- про регулювання діяльності банків та фондової біржі та інші.

Ця теорія ефективна в складні періоди розвитку економіки: воєн, відбудов, науково-технічних перетворень, формування ринкового середовища.

На базі класичної теорії саморегулювання опоненти Дж. М. Кейнса створюють ряд неокласичних теорій (монетаризм, Раціональних очікувань, "економіки пропозиції"), в яких визнають необхідність державного втручання в економіку, однак зводять його до мінімуму і віддають перевагу опосередкованим методам впливу. Монетаризм, пропагує регулювання грошового обігу; теорія раціональних очікувань стверджує, що суб´єкти господарювання без держави приймають оптимальні рішення; теорія "економіки пропозиції" пропагує стимулювання пропозиції, зниження витрат, скорочення податків і соціальних витрат.

Всі ці теорії дотримуються протилежних до кейнсіанства позицій. Поширена концепція монетаристів зводиться до того, що, по-перше, система вільного ринку забезпечує високий рівень макроекономічної стабільності на основі конкуренції за умови, що держава не втручається у функціонування економіки; по-друге, коливання сукупних витрат впливає на ціни, а не на рівень виробництва і зайнятості. Монетаристи вважають, що втручання держави у визначення мінімальної заробітної плати, підтримку цін на сільськогосподарську продукцію тощо посилює негнучкість цін і заробітної плати. Отже, держава, втручаючись в економічні процеси, підриває здатність вільного ринку забезпечувати макроекономічну стабільність.

Концепція монетаризму розглядає економіку переважно як саморегулюючу систему; визнає, що інфляція, спад, безробіття, криза платіжного балансу є результатом незадовільної грошової політики держави; рекомендує для оздоровлення економіки застосовувати жорстке регулювання приросту грошової маси, зниження рівня податків і кредитів, зменшення соціальних витрат, забезпечення вільного розвитку підприємництва; ринкове ціноутворення, скасування мінімальної заробітної плати. Згідно монетарної теорії у "відкритій" економіці вільно перетікають товари, гроші, капітали. Як результат, темп світової інфляції визначається темпом зростання світової грошової маси. Девальвація національних валют визначається зростанням світової грошової маси. Таким чином, держава неспроможна здійснювати грошово-кредитне регулювання без урахування світового кредитного ринку.

Як показали приклади розвитку світової економіки, саморегуляція в деяких країнах призвела до спаду виробництва, зростання державного боргу, значного безробіття, зниження доходів, скорочення попиту.

Монетарна і кейнсіанська концепції мають багато позитивного і, як свідчить світовий досвід господарювання, монетарна система забезпечує кращі результати за умов функціонування розвинутого ринку з цивілізованою конкуренцією, а кейнсіанська - в період його становлення.

У сучасних умовах продовжується пошук нових форм і методів впливу держави на економіку, удосконалюються теорії державного регулювання відповідно до змін середовища. З´явилася теорія "неокласичний синтез", яка поєднує сучасну кейнсіанську теорію з неолібералізмом. Вона стала теоретичною основою змішаної системи регулювання економіки.

Близьким до неокласичного синтезу є соціально-інституціональний напрям, прихильники якого стверджують, що економічні відносини в суспільстві формуються під впливом політичних, соціальних, психологічних та інших факторів.

Незважаючи на відмінності, в основі всіх теорій лежать положення кейнсіанської та монетариської теорій, основні характеристики яких наводяться у табл. 1.

Таблиця 1. Основні ознаки кейнсіанської та монетарної теорій регулювання економіки

Кейнсіанська	Монетарна
1. Принципи ефективного сукупного попиту	1. Принципи ефективної сукупної пропозиції
2. Значна частка державного сектора економіки	2. Часткова приватизація державної власності
3. Сприяння конкуренції	3. Стримування конкуренції
4. Зростання оподаткування в інтересах збільшення державного попиту	4. Зниження податків
5. Організація державного планування і регулювання	5. Згортання макроекономічного планування, обмеження регулювання
6. Дефіцитне фінансування і посилення інфляції	6. Зменшення дефіциту бюджету і стабілізація грошового обігу
7. Розширення державних соціальних програм	7. Скорочення державних соціальних програм

 

Світова практика господарювання показала, що в основі функціонування певного типу економічної (господарської) системи лежали положення відповідної теорії державного регулювання.

Економічна (господарська) система - це упорядкована і скоординована сукупність елементів національної економіки, яка характеризується наявністю певних ознак: входу, виходу, обмеження, процесу, середовища.

В економічній теорії виділяють такі типи економічних систем:

-  натуральне господарство, якому відповідає класична теорія саморегулювання;

-  ринкова, в основі якої кейнсіанська, неокласична теорії регулювання економіки;

-  адміністративно-командна, регулювання якої здійснюється відповідно до марксистської теорії;

-  ринкова економіка змішаного типу, якій відповідають форми: методи теорії неокласичного синтезу та інституціональних перетворень.

Державне регулювання ринкової економіки змішаного типу здійснюється з допомогою таких основних елементів:

-  ринкових регуляторів;

-  державних важелів впливу на економіку;

-  корпоративного управління;

-  інституту соціального партнерства.

Вони забезпечують високу ефективність національної економіки, реалізацію макроекономічних цілей, стабільний розвиток, стійкість державного управління, соціальну справедливість.

Фахівці виділяють два види та кілька моделей регулювання ринкової економіки змішаного типу - економічний лібералізм, економічний дирижизм і типові моделі.

Економічний лібералізм - це система соціально-економічних відносин з домінуванням ринкових регуляторів і мінімальним державним втручанням. До країн економічного лібералізму можна віднести США, Канаду, Велику Британію, Австралію, в яких державний сектор не перевищує 10 % , державні витрати сягають 30-35 % ВВП, переважають правові та економічні методи регулювання.

Економічний дирижизм. - система соціально-економічних відносин зі значним впливом держави на соціально-економічний розвиток. До країн економічного дирижизму відносять Австрію, Японію, Німеччину, в яких державний сектор відіграє істотну роль, державні витрати сягають 45-50 % ВВП, для регулювання активно використовуються прямі, адміністративні і специфічні методи.

Національний інститут стратегічних досягнень узагальнив досвід регулювання економіки і виділив кілька моделей сучасної ринкової економіки, з властивими їм методами.

Ліберальна (американська) модель передбачає втручання в економіку держави за залишковим принципом, тобто втручання в ті процеси, які не регулюються ринковим механізмом. Державне регулювання зводиться до встановлення "правил гри", створення належних умов для ведення бізнесу, вирішення проблем соціального характеру, використання державних інвестицій.

Неоліберальна (німецька) модель орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, стимулювання розвитку малого бізнесу, зростання зайнятості, соціальної спрямованості розвитку ринку, економічної безпеки працівникам, вирівнювання доходів, соціальне страхування, забезпечення мінімальної оплати праці.

Європейсько-кейнсіанська модель передбачає значну частку державного сектора в економіці країни. Державна власність концентрується в енергетиці, вугільній, газодобувній промисловості, машинобудуванні, фінансовій сфері. Бюджет розглядається як засіб впливу на попит і витрачається переважно на інвестиції та структурні зміни. Ця модель характеризується високим рівнем узгодженості заходів, що реалізуються державою.

Соціал-демократична (шведська) модель, яка впроваджується у скандинавських країнах та частково у Португалії, Іспанії, передбачає посилену увагу до соціальної сфери, рівня зайнятості, соціального забезпечення, трудових відносин та жорсткої політики доходів. Головним орієнтиром цієї моделі є забезпечення максимально сприятливих умов для виявлення кожним суб´єктом власної суспільно-корисної активності, активне втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту, домінування ідей рівності та солідарності.

Японська модель ринкового господарства передбачає досить високий рівень керованості за допомогою позадержавних об´єднань, РАД, особливої ролі фінансово-банківських установ. Основні фонди держави майже повністю зосереджені в галузях інфраструктури, що допомагає створити сприятливі умови для розвитку приватного сектора економіки. Японська модель регулювання будується шляхом поєднання державних і приватних інтересів на основі застосування позаекономічних важелів-планів, прогнозів, програм, рекомендацій тощо. В регулюванні домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним.

Таким чином, застосовувати ту чи іншу існуючу модель ринкової економіки шляхом автоматичного запозичення неможливо. При виборі схеми державного регулювання економіки слід враховувати багато чинників: наявність конкретних умов, стан виробничого потенціалу, можливості забезпечення економічної безпеки, національний менталітет, традиції тощо.

Джордж Джозеф Стиглер (США) - Нобелівська премія присуджена у 1982р. за дослідження промислових структур, функціонування ринків, а також причин і наслідків державного регулювання. Будучи "літературним" економістом, Дж. Стиглер уникав математики. Його докторська дисертація - "Теорія виробництва і розподілу". Основні наукові праці: "Теорія ціни" (1947), "Теорія олігополії" (1964), "Теорія економічного регулювання". Дж. Стиглер - прихильник вільного ринку і противник державного втручання в економіку.