Сучасні економісти у своїх поглядах на роль держави в ринковій економіці в основному виходять з концепції А. Сміта, який розглядав державу насамперед як захисника і гаранта прав власності й цілісності національного суверенітету, законності, правопорядку, стабільності національної валюти. Однак реалізація цих функцій не може забезпечити ефективного функціонування ринку, безпосередньо не впливає на економічні результати.

Досвід економічного розвитку свідчить про потребу створення адекватної інституційної основи, яка створить необхідне середовище для ринкових агентів.

Глибокий перелом у стратегії держави в ринкових економіках настав на початку XX ст. Частка державних витрат у національному продукті розвинених країн з ринковою економікою (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Іспанія, Італія, Канада, Норвегія, США, Франція, Швеція, Швейцарія, Японія) невпинно зростала (з 10 % у 1914 р. до 47 % у 1995 p.).

Дж. М. Кейнс одним із перших висловив думку про існування умов, за яких ринкове господарство не в змозі забезпечити рівновагу, що призводить до того, що економіка функціонує на значно нижчому, ніж потенційний, рівні. Він звернув увагу на те, що гроші є суспільним інститутом, відповідальність за нормальне функціонування якого лежить на державі. Дж. М. Кейнс показав, що грошово-кредитна політика держави, спрямована на стабілізацію грошового обігу, рівня цін, валютного курсу і процентної ставки, стала необхідним елементом розвиненого ринкового господарства. Центральний банк з розрахункового центру перетворився в інституцію, яка формує економічне середовище національної економіки, її гроші.

Ринковий механізм неспроможний зрушити економіку в бік рівноваги. Це в змозі зробити тільки держава шляхом створення належних умов, визначення зовнішніх ефектів і організації перерозподілу доходів через механізм державного бюджету.

Механізм вільного ринку дозволяє задовольнити тільки ті потреби, які виражаються через попит. Однак є й інші потреби - в товарах і послугах колективного користування (національна оборона, державне управління, державні комунікації). Це так звані суспільні товари, які мають регіональну структуру.

Досвід країн з розвиненими ринковими економіками свідчить про те, що сучасний конкурентний ринок не може нормально функціонувати без державного втручання. Держава бере на себе відповідальність за правильну організацію грошового обігу, задоволення частини колективних потреб людей, компенсацію, ліквідацію і попередження негативних впливів ринку. Механізм ринку не завжди дає суспільству потрібні результати.

Ринок визнає єдиний справедливий варіант розподілу доходів, отриманих завдяки участі в конкуренції на ньому товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Поза впливом ринку залишається сфера освіти, фундаментальної науки, державного управління, громадяни, які не беруть участі у виготовленні товарів (послуг), а виступають лише як споживачі (інваліди, діти, люди похилого віку).

Ринковий механізм не гарантує реалізації права людини на стандарт добробуту, який забезпечує їй нормальне існування незалежно від форм і результатів діяльності. У зв´язку з цим необхідне втручання держави в перерозподіл доходів.

Механізм ринку не забезпечує дотримання й інших прав людини, зокрема, права на працю для тих, хто хоче і може працювати. Характерне для ринку тривале безробіття в структурній, регіональній, технологічній, прихованій та інших формах ставить перед державою чимало складних проблем. її обов´язком стає регулювання ринку робочої сили з метою підтримання зайнятості, скорочення безробіття, матеріального забезпечення непрацюючих верств, встановлення мінімального рівня оплати праці.

Стимулюючи ефективне використання результатів науково-технічного розвитку, ринковий механізм не в змозі самостійно забезпечити стратегічні напрями розвитку науки і техніки, глибокі структурні зміни у виробництві. Ринок не дає ефекту в ситуаціях, коли є потреба здійснити великі інвестиційні проекти з тривалим терміном окупності, високим ризиком і невизначеністю про норму прибутку. Йдеться про фундаментальну науку, капіталовкладення в нові галузі з випуску продукції, попит на яку складно спрогнозувати, витрати на космічні, природоохоронні програми тощо. Без державного втручання їх розв´язання стане неможливим.

Ринок не може розв´язати і численні регіональні проблеми, які виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших факторів. Для їх вирішення потрібна регіональна політика держави.

Такі в загальних рисах напрями державного втручання в ринкову економіку. Якщо держава прагне розширити сферу свого впливу, то це призводить до деформації ринкових процесів, зниження ефективності виробництва. Через деякий час це викликає необхідність у роздержавленні економіки і ліквідації необгрунтованих функцій держави.

Досвід роздержавлення, нагромаджений в останні роки різними країнами світу, дає змогу визначити основні тенденції цього процесу і встановити основне: в процесі роздержавлення держава не зменшує свого впливу на економіку, а лише змінює форму втручання стосовно вимог часу і соціально-економічного стану. На практиці сформувалися, в основному, чотири способи роздержавлення.

Перший з них - лібералізація ринку шляхом відміни перешкод із доступу на нього нових конкурентів, стимулювання диверсифікації виробництва і продажу.

Другий спосіб роздержавлення - стимулювання і розширення сфери діяльності змішаних підприємств за допомогою пільгового оподаткування, особливого режиму кредитування.

Третій спосіб роздержавлення - поступова ліквідація неринкової обстановки, в якій працюють підприємства державного сектора, шляхом скорочення бюджетних асигнувань, відмова від списання банківської заборгованості, відміна податкових пільг та ін.

Четвертий спосіб роздержавлення - денаціоналізація власності. Приватизація розглядається як один із багатьох варіантів денаціоналізації.

У реальному житті спостерігається одночасне застосування різних способів роздержавлення, однак переважають перший і четвертий способи.

Досвід розвинених країн світу свідчить про те, що будь-яка держава виконує політичну, міжнародну, соціальну та економічну функції. Всі функції взаємопов´язані, але економічна функція є основною, оскільки від її дії залежить ефективність реалізації всіх інших. Економічно доцільними функціями держави в умовах ринкового господарювання є:

—  розроблення, прийняття та організація виконання господарського законодавства. Йдеться про правову основу підприємництва, оподаткування, банківської діяльності та ін.;

—  забезпечення умов для нормального функціонування ринкового механізму. В країнах з давніми традиціями до цього напряму діяльності держави входять регулярна демонополізація економіки, ефективні антиінфляційні заходи, підтримка фінансової системи;

— забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;

— здійснення грошово-кредитної політики;

— забезпечення громадян суспільними товарами;

— формування інформаційної інфраструктури ринку;

— забезпечення розподілу і перерозподілу доходів.

Держава виконує свої функції, використовуючи різноманітні форми і методи впливу на економіку. Однак вона не повинна допускати: по-перше, дій, які призводять до розриву зв´язків усередині ринкового механізму (тотальне директивне планування, розподіл ресурсів і предметів споживання та ін.); по-друге, оскільки конкурентний ринок це - саморегульована система, впливати на нього можна в основному тільки непрямими економічними методами. В економічній історії є чимало прикладів, коли держава шляхом адміністративних способів впливу на економіку не тільки не сприяла її ефективності, а призводила до руйнації ринкового механізму. Проте це не означає, що в розвиненому ринковому господарстві адміністративні методи не мають права на існування.

Спеціалісти з питань державного регулювання економіки виділяють чотири основні причини систематичних невдач держави у досягненні поставленої мети:

-  обмеженість інформації уряду;

-  обмежені можливості урядового контролю за наслідками діяльності уряду;

-  обмеженість впливу уряду на бюрократичні установи;

-  обмеження, зумовлені політичними процесами.

Обмеженість інформації зумовлюється тим, що наслідки багатьох видів діяльності органів законодавчої та виконавчої влади є складними, взаємопов´язаними і важкопрогнозованими. Так, розв´язуючи проблему будівництва високоякісного житла для забезпечених верств населення, як правило, поза увагою залишається будівництво житла для малозабезпечених.

Обмежений контроль за поведінкою конкретних ринків виявляється в тому, що в умовах демократизації уряд неспроможний контролювати наслідки своїх рішень і дій на місцях. Так, приймаючи ухвалу про заборону підвищення цін на житлово-комунальні, транспортні послуги за умови заборгованості з виплати заробітної платні і пенсій, уряд не в змозі проконтролювати дотримання цієї ухвали та забезпечити певний рівень якості послуг.

Обмежений вплив на бюрократію означає, що Верховна Рада України, державні та місцеві законодавчі органи приймають законодавчі акти і доручають їх практичне втілення певній державній установі, яка належить до виконавчої влади. Ця установа розробляє детальні правила, інструкції, закладаючи в них бюрократичні перепони і цим спотворюючи реальні наміри законодавчої влади.

У багатьох випадках неспроможність втілити наміри є не навмисною спробою, а результатом неоднозначності підходів до вирішення поставлених завдань. Існує ще одна проблема, яка полягає в тому, щоб забезпечити чесну та ефективну роботу працівників над реалізацією законів, і стосується їхнього стимулювання.

Обмеження, зумовлені політичними процесами, полягають у тому, що державні ухвали приймаються обмеженою групою виборних представників. Приймаючи господарські рішення, вони враховують безліч умов, які віддзеркалюють інтереси окремих суспільних груп і суперечать державним інтересам та інтересам громадянського суспільства.

Врахування побажань виборців, пошук компромісів, шляхів узгодження дуже часто призводить до затягування процесу прийняття рішення. Доводиться враховувати і міжнародну політичну ситуацію, яка в окремих випадках негативно впливає на господарські ухвали та дії.