Ортодоксальне сприйняття теорії марксизму зв’язується з ім’ям В. І. Леніна, що вів запеклу боротьбу з будь-якими спробами критичного переосмислення чи доповнення марксистської економічної та революційної доктрини. Догматизувавши та перетворивши економічне вчення Маркса і Енгельса на партійну науку, він вульгаризував його, сприяв його протиставленню всім іншим напрямкам розвитку економічної думки.
   З часом ставало все очевиднішим, що практичне використання марксистської теорії для обгрунтування революційної боротьби вичерпало свої можливості, оскільки час вносив суттєві зміни в суспільно-економічну ситуацію. Новий етап розвитку капіталістичного суспільства демонстрував його гнучкість і широкі можливості адекватної реакції на потреби демократизації економічного устрою.
   У Росії 90-х рр., країні, де капіталістичні відносини тільки зароджувались і ще не проникли в усі сфери суспільного життя, сприйняття марксистського вчення, особливо політичного його аспекту, було досить високим. Однак це не означало, що не розвивались інші напрямки економічної думки, які точніше відображали проблеми капіталістичного суспільства. Тому пристосування марксизму до потреб революційної боротьби, його використання як теоретичного обгрунтування необхідності соціальної революції здійснювалося за умов безкомпромісної теоретичної боротьби.
   Наприкінці XIX ст. в поле зору економічної теорії потрапляє проблема забезпечення суспільно-економічної рівноваги. Головним стає питання про засоби забезпечення економічної стабільності, місце держави (допустимі межі її втручання) та ринкових відносин в цьому процесі.
   Проте послідовники марксизму зосередились на проблемі пошуку доказів неможливості регулювання будь-яких суспільних процесів за капіталізму, а відтак обов’язкової його загибелі. Як особливість марксистської економічної думки в Росії можна назвати також і те, що вона формувалась на фоні економічного романтизму та ліберального народництва, які заперечували об’єктивність існування капіталізму та доводили переваги змішаного, переважно дрібнотоварного господарства. Усе це зумовило догматизацію марксизму як науки.
   Розвиток Леніним теорії марксизму полягав не стільки в позитивній творчості, скільки в доведенні винятковості марксистського економічного вчення, його справедливості щодо всіх етапів розвитку капіталістичного суспільства та щодо всіх країн.
   Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип. В одній із перших своїх статей він пише про зародження капіталістичних відносин в сільському господарстві та розшарування селянства на класи внаслідок розвитку товарного виробництва. Він указує на невідворотність наступу капіталізму і його проникнення в усі сфери економічного життя. Ця робота була відповіддю російським народникам, що обстоювали тезу про “необов’язковість” капіталізму для Росії та відсутність внутрішнього ринку як важливої умови його існування і розширеного відтворення.
   Виходячи з тези про особливості розвитку капіталізму в Росії, аграрній країні, в якій процес переходу від феодального устрою ще не завершився, Ленін намагається визначити перспективи розвитку внутрішнього капіталістичного ринку. Він аналізує етапи переростання натурального господарства в товарне і товарного в капіталістичне. На прикладі сільського господарства досліджує процес відокремлення безпосереднього виробника товару від засобів ви-
робництва, що знаменує собою утвердження капіталістичних відносин. Його характеристики товарного виробництва є достатньо вичерпними.
   Висновок про те, що внутрішній ринок для капіталізму створюється самим капіталізмом в процесі його розвитку, Ленін обгрунтовує у працях “З приводу так званого питання про ринки” (1893), “До характеристики економічного романтизму” (1897), “Розвиток капіталізму в Росії” (1899), “Зауваження щодо питання про теорії ринків” (1898) та “Ще до питання про теорію реалізації” (1899).
   Розкривши взаємозв’язок внутрішнього ринку і генези капіталізму, Ленін аналізує процес становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві Росії, характеризуючи механізм цього становлення.
   У згаданих працях Ленін доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов.
   Він суворо дотримувався методологічних принципів, узагальнень та висновків Маркса, доводячи прогресивність капіталізму щодо попередніх форм організації суспільного виробництва, але вказуючи на його експлуататорську суть і об’єктивну природу всіх його антагонізмів.
   У межах дослідження суті капіталістичного відтворення Ленін звертається до категорії вартості суспільного продукту, до питання про роль його натуральної форми, категорії національного доходу, до характеристики відносин виробництва і споживання за капіталізму, умов і наслідків розширеного капіталістичного відтворення. Схему реалізації продукту він моделює з урахуванням впливу динамічних факторів на цей процес у часі. Він досліджує, як зростання органічної будови капіталу, що відображає процес розвитку продуктивних сил, впливає на пропорції суспільного відтворення.
   Ленін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого підрозділу на формування загальної структури суспільного виробництва.
   Особливу увагу він звертає на аналіз суперечностей капіталістичного виробництва, зауважуючи слідом за Марксом, що вони не зводяться лише до проблем пропорційності, тобто співвідношення виробництва та споживання.
   Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, що зв’язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, внутрішніх диспропорцій, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.
   Значне місце у творах Леніна присвячується доведенню однотипності дрібнотоварного та капіталістичного господарства, що було наслідком полеміки з народниками. Ленін, використавши метод Маркса, показав генетичні джерела капіталістичного товарного виробництва.
   Для підтвердження своїх висновків він використовує велику кількість статистичних матеріалів, що надає його роботам ілюстративного, вірогідного характеру. У цілому праці Леніна кінця XIX ст. присвячено захисту марксизму та доказу того, що в Росії процес розвитку капіталізму відбувається за марксистською схемою, а тому й революційна теорія марксизму є справедливою і для Росії.
   Внеском Леніна в розвиток економічної теорії можна вважати його аналіз монополістичної стадії капіталізму. Щоправда, метод та мету дослідження знову ж таки запозичено в Маркса, а економічну теорію спрямовано на доведення справедливості революційної доктрини.
   Маркс і Енгельс, досліджуючи капіталістичний спосіб виробництва, звернули увагу на виникнення в ньому нових тенденцій, що були визначені ними як процес концентрації та централізації виробництва. Енгельс, зокрема, вказував, що ці процеси супроводжуються новими економічними явищами — плануванням виробництва та збуту, змінами в ціноутворенні. Однак ці зміни тоді ще не набули загального характеру, а тому не вплинули суттєво на зміст теоретичних узагальнень основоположників марксизму.
   Проте в економічних теоріях пізніших шкіл та напрямків ці тенденції знайшли відображення у вигляді нових підходів до аналізу процесу ціноутворення, співвідношення попиту та пропозиції, факторів розвитку та чинників економічної рівноваги, взаємовпливу ліберальної (конкурентної) та монополізованої економіки.
   Ленінська теорія монополістичної стадії капіталізму була органічно вписана в марксистську класову, формаційну економічну теорію. Її висновки збігалися з висновками “Капіталу”. Вона була його прямим продовженням і розвитком його ідей. Водночас ця теорія містить ряд положень і узагальнень, які мають самостійну наукову вагу.
   Основні положення ленінської теорії викладено в його книжці “Імперіалізм як вища стадія капіталізму” (1917).
   Ленін виходить з того, що монополістичний капіталізм не є новою суспільно-економічною формацією, оскільки він зберігає всі основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробництва, кризи та ін. Але ті зміни, що відбулися в економічній сфері, сприяли трансформації надбудови.
   За основну ознаку зміни стадій Ленін узяв перехід від вільної конкуренції у сфері виробництва та збуту до панування монополій, що спричинило відповідні якісні перетворення. Він простежує, як концентрація та централізація виробництва сприяють виникненню монополій, і зазначає, що конкуренція є одночасно чинником і наслідком цього процесу.
   Досліджуючи форми монополістичних утворень у промисловості, Ленін розглядає причини і напрямки монополізації як реакцію на обмеженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гарантовані прибутки, як засіб уникнення конкурентного протистояння. Тобто, суть монополії — це можливість контролю над виробництвом та збутом.
   Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренції, а лише змінює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.
   Виникнення монополістичних об’єднань не обмежується лише сферою виробництва. Ці процеси притаманні також іншим сферам: як наслідок концентрації та централізації промислового капіталу монополізується банківський капітал, відбувається зрощування монополістичного промислового й монополістичного банківського капіталів з утворенням фінансового капіталу і фінансової олігархії.
   У цьому контексті розглянуто роль банків як засобу керування економічними процесами. Зростання значення фінансового капіталу супроводжується виникненням нових форм його функціонування: поряд з банками постають страхові та інвестиційні компанії, позичково-ощадні асоціації, інші кредитні заклади.
   Особливим видом панування монополій Ленін називає фінансову олігархію (владу небагатьох). Організаційною формою фінансової олігархії є фінансова група, що репрезентує і контролює мережу корпорацій, об’єднаних між собою взаємними інтересами. Головні методи панування фінансової олігархії — це система участі, що зв’язує окремі підприємства в єдине ціле, та особиста унія (взаємозалежність її членів).
   Існування фінансового капіталу зумовлює узурпацію економічної та політичної влади. Ленін не бачить інших способів протистояння цьому процесу, що загрожує демократії в політиці та економіці, крім соціалістичної революції.
   У цій книжці Ленін аналізує суто економічну проблему ціноутворення, зв’язуючи її з існуванням категорії монопольно високого та монопольно низького прибутку. Він визнає, що ціноутворення за умов вищої стадії капіталізму зазнає суттєвої зміни, але намагається пояснити його з позицій вартості і додаткової вартості, аби довести, що воно відбувається за об’єктивними економічними законами капіталістичного виробництва, довести, що основний закон капіталізму — виробництво додаткової вартості, закон експлуатації — справедливий і для цієї стадії.
   Досліджуються й інші ознаки та наслідки монополістичної стадії капіталізму. Це — вивезення капіталів, економічний та територіальний поділ світу, формування колоніальної системи та перетворення капіталізму на світову економічну систему.
   Проблему вивезення капіталів Ленін вирішує, слідом за Марксом, з класичних позицій. Він розглядає причини вивезення капіталу як наслідок його надлишку в експортуючій країні.
   Надлишок капіталу, на думку класиків, є тим капіталом, використання якого зумовлює спадання норми прибутку. Ленін підкреслює відносний характер цього надлишку, який полягає в тім, що у власній країні цей капітал не дає надприбутків. За умов, коли ринок пропозиції капіталів є досить обмеженим, що характерно для економік слаборозвинених країн, вивезений капітал забезпечує надприбуток.
   Надлишковий капітал вивозиться, за визначенням Леніна, у трьох основних формах — товарній, продуктивній (робоча сила та засоби виробництва) і грошовій — приватними власниками та державою.
   Активізація процесу вивезення капіталу відбувалась одночасно зі зростанням кількості та могутності монополій. Тому Ленін назвав експорт капіталу однією з головних ознак цієї стадії капіталізму, її типовою рисою.
   Економічним наслідком вивезення капіталів є інтернаціоналізація економіки, що веде до утворення міжнародних монополістичних союзів і поділу світу між ними. Ці процеси, на думку Леніна, сприяють поширенню капіталістичних відносин та загостренню їхніх суперечностей, що для країн, котрі імпортують капітал, означає деформацію економічної структури, збільшення залежності від економіки розвинених країн та перетворення на сировинний придаток останніх. Він також визначає соціальні наслідки цього процесу виходячи з тези про посилення експлуатації.
   Утворення монополістичних союзів як нової форми концентрації капіталу Ленін розглядає у контексті поділу світу між союзами капіталістів і зазначає, що боротьба за його переділ є визначальною рисою імперіалістичної стадії розвитку капіталізму.
   Саме через утворення міжнародних монополій формується світова система капіталістичного господарства, утверджуються капіталістичні відносини. Однією з форм їхнього прояву є модифікація колоніальної системи, коли поряд з традиційними формами колоніального панування ведеться економічна та політична боротьба за сфери впливу, інвестування капіталів, ринки збуту, сировину і господарську територію.
   Дослідження імперіалізму Ленін завершує висновками узагальнюючого характеру, визначаючи п’ять його основних рис, що свідчать, на його думку, про приреченість капіталізму, оскільки в економічному відношенні цьому сприятиме монополізація, що означає перехід від свободи конкуренції до повного усуспільнення, а в політичному — війни, як засіб вирішення економічних проблем.
   Аналізуючи ознаки та явища імперіалізму, Ленін постійно протиставляв марксистські методи аналізу іншим. Ортодоксальне спрямування ленінських теорій вплинуло на рівень науковості дослідження, зумовило його певне обмеження. Так, Ленін не погоджувався, що вивезення капіталу виконує функції “переливання” капіталу і сприяє пом’якшенню циклічності розвитку, що монополізація економіки створює основи для її усуспільнення та плановості, що розв’язання окремих проблем капіталізму та його загальне вдосконалення може виключити необхідність революційного перетворення суспільства.
   Водночас у книжці “Імперіалізм як вища стадія капіталізму” наводиться низка суттєвих ознак монополістичної стадії, наголошується на завершенні процесу формування світової капіталістичної системи та суперечливості її господарської будови, коли з монополістичними співіснують відносини вільної конкуренції і сама монополія посилює їх. Безперечно правильно визначається причина війн як засобу реалізації економічних інтересів.
   У наступних працях, особливо в “Державі і революції” (1917), Ленін визначає ще одну рису, притаманну цій стадії, — зародження державно-монополістичної економіки, поєднання сили монополій із силою держави, створення передумов для регулювання економіки з одного центру.
   Одержавлення економіки Ленін характеризує як процес поглиблення суспільного характеру праці, створення умов для виконання державою нових економічних, політичних та соціальних функцій. “Зараз ми маємо пряме переростання капіталізму у вищу планомірну форму його”, — писав Ленін у статті “Доповідь на захист резолюції про поточний момент” (1917), завершуючи аналіз висновком про необхідність соціалістичної революції, яка означатиме перехід до планової економіки на ділі. Державно-монополістичний капіталізм створює, на його думку, для соціалізму готові форми.
   Наступні праці Леніна було спрямовано на розвиток марксистської теорії про економічні та політичні основи соціалістичного суспільства. Вони грунтувалися на використанні марксистського методу та на догматизації положень Маркса і Енгельса щодо структури виробничих відносин майбутнього суспільства.