Фердинанд Лассаль (1825—1864) — німецький соціаліст, що вважав себе учнем К. Маркса. 1848 року був заарештований за революційну агітацію. Після звільнення (1851) він припиняє свою пропагандистську діяльність і присвячує себе науковій роботі. 1862 року Лассаль повертається на політичну арену, створює «Загальний союз німецьких робітників» (1863—1875).

Ф. Енгельс писав про Лассаля як про надзвичайно талановиту й різнобічно освічену людину. Водночас він підкреслював, що Лассаль не був оригінальним мислителем, а запозичив ідеї соціалізму в К. Маркса і виклав їх відповідно до свого бачення.

Справді, у трактуванні соціалістичних ідей Лассаль наслідує Маркса. Проте він не теоретик, він більше практик, пропагандист. Лассаль веде інтенсивну соціалістичну агітацію, виступає на мітингах, виголошує палкі промови на захист трудящих, критикує уряд і буржуазну опозицію. Він закликає забезпечити панування в державі четвертого стану (трудящих), що породило б, на його думку, небачений в історії розквіт суспільства. Панування четвертого стану не означає загострення суперечностей між класами. Заклик до панування четвертого стану в Лассаля — це «заклик до примирення»[1].

Проте конкретних шляхів і методів досягнення такої мети Лассаль не бачив, а можливість втілення ідей соціалізму відкладав на далеке майбутнє. Саме тому Лассаль уважав не лише зайвим, а навіть небажаним використання соціалістичних гасел у поточній пропаганді. Безпосередні соціальні вимоги він зв’язує зі здобуттям загального виборчого права і створенням виробничих асоціацій.

Загальне виборче право має забезпечити реалізацію «істинної» мети держави. Лассаль виступає проти ідей економічного лібералізму. Він — прихильник втручання держави, саме на неї покладає він надії. Надаючи цій проблемі надзвичайно великої ваги, Лассаль протиставляє буржуазній концепції держави концепцію робітничого класу. Буржуазна концепція держави передбачає збереження свободи і власності багатіїв, що зумовлює посилення експлуатації слабкого сильним. А справжня мета держави інша. «Мета держави, — писав Лассаль, — позитивно розвивати й невпинно вдосконалювати людську істоту; інакше кажучи, — здійснювати насправді призначення людини, тобто культуру, на яку людський рід здатний; мета держави — виховання і розвиток людства до свободи»[2]. За допомогою загального виборчого права він сподівався включити робітників у законодавчі установи і тим самим наблизити реалізацію цієї мети[3].

Із вирішенням згаданої проблеми тісно зв’язана й інша — створення виробничих асоціацій. Як теоретик соціалізму Лассаль засуджував тяжке, безправне становище робітників. Але пояснював його не соціально-економічними умовами, а дією так званого залізного закону заробітної плати. Суть закону, за Лассалем, полягає в тім, що робітник одержує лише мінімум засобів існування, а не повний продукт праці. «...Середній розмір заробітної плати, — пише він, — завжди зводиться до безумовно необхідного утримання, що визначається звичками народу, для підтримання життя і для розмноження»[4]. На підтвердження свого висновку Лассаль посилається на Сміта, Рікардо, Сея, Мальтуса та ін.

Скасувати цей закон неможливо, але його можна нейтралізувати, «усунувши умови його дії». Нейтралізувати дію «залізного закону» Лассаль сподівався через перетворення робітників на підприємців організацією добровільних асоціацій. У таких асоціаціях робітники одночасно були б і підприємцями. Тим самим було б ліквідовано різницю між заробітною платою і прибутком, а винагорода робітника збільшилась би до повного продукту праці. Це, на думку Лассаля, і є шлях до мирного, законного і єдино можливого способу знищення експлуатації. «Найбільш мирним, — писав він, — найбільш законним, найбільш простим знищенням підприємницького зиску є організація робітничого стану за допомогою добровільних асоціацій у позицію свого власного підприємця, усунення цим єдиним способом того закону, який за теперішнього виробництва дає робітникам лише необхідне для життя як найману плату, а решту віддає підприємцеві, — ось єдино істинний, єдино життєвий, єдино такий, що відповідає справедливим домаганням робітничого стану, засіб поліпшити його становище»[5].

Капітал для утворення таких самоасоціацій має дати держава. Змусити державу це зробити можна лише за допомогою загального виборчого права.

Ідея утворення робітничих асоціацій не була новою. Лассаль, власне, копіював план «суспільних майстерень» Луї Блана. Значного поширення в Німеччині набрали різні форми кооперації відомого економіста Шульце-Деліча. 1849 року він створив велику кількість кредитних, споживчих, позичкових та інших кооперативів. Вони об’єднували переважно ремісників і не передбачали державної підтримки.

Лассаль не заперечував корисності кооперативів. Але він наголошував на необхідності проведення чіткої межі між інтересами найманих робітників, виробників матеріальних благ і, як він пише, «інтересами споживачів». У праці «Пан Бастіа — Шульце-Деліч, або Капітал і Праця» Лассаль піддає гострій критиці економічну програму Шульце-Деліча і доводить тотожність його поглядів і поглядів Бастіа, який виступав з ідеєю гармонії інтересів у буржуазному суспільстві. Капіталізму Лассаль протиставляє соціалізм, а виробничі асоціації розглядає як перехідну форму до майбутнього соціалістичного ладу. У майбутньому суспільстві засоби виробництва будуть спільними, спільною буде праця, а доходи розподілятимуться відповідно до трудового внеску кожного працівника[6].

[1] Лассаль Ф. Соч. — Т. I. — М., 1925. — С.129.

[2] Там само.

[3] Там само, с.124.

[4] Лассаль Ф. Соч., т. II, с.59.

[5] Там само, с.65.

[6] Лассаль Ф. Соч., т. III, с.166.