Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805—1875) — німецький соціаліст. Після закінчення в 1827 р. Геттінгенського університету К. Родбертус служив певний час у судовому відомстві.

Родбертуса обирали членом парламенту, певний час він був міністром. Залишивши політичну арену, Родбертус присвятив себе дослідженню соціально-економічних проблем.

Основні праці Родбертуса: «До пізнання нашого державно-еко­номічного стану» (1842), «Соціальні листи до Кірхмана» (1850—1851), а також низка статей, опублікованих у журналах і присвя­чених господарству стародавнього Риму. Після смерті Родбертуса було опубліковано його працю «Капітал» (четвертий соціальний лист) (1884).

Родбертус посідає своєрідне місце в історії економічної думки. Сприйнявши ідеї Сісмонді, критику ним капіталізму і нужденного становища робітничого класу, він виступає з проповіддю соціалістичних ідей. Проте його соціалізм, на відміну від марксистського, мирно співіснує з німецькою монархією. Він прихильник суто економічних форм боротьби, виступає проти політичних дій пролетаріату. Родбертус погоджується з тим, що можливості втілення ідей соціалізму на той час були надто обмеженими. Але це, на його думку, не стосується теорії. Тут не повинно бути компромісів. Саме
тому він гостро критикує теоретичні засади так званого катедер-соціалізму (німецької соціально-етичної школи) і разом з тим стає одним з основоположників теорії «державного соціалізму». Реформування суспільства він сподівався здійснити з допомогою зрівняльного розподілу. Захищаючи переважно інтереси дрібної буржуазії, він, проте, виступає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція капіталістичного виробництва, за Родбертусом, відбуватиметься через перетворення капіталістичної власності на трудову. Здійснити соціальні реформи має держава.

Теорія вартості. Родбертус стоїть на позиціях трудової теорії вартості, хоч розробка і формулювання її є в нього дещо специфічними.

Перший розділ його основної праці має такий заголовок: «Вартість усіх господарських благ визначається працею і тільки працею»1. Розкриваючи зміст цієї тези, Родбертус передовсім зазначає, що до сфери господарства він відносить лише матеріальні блага. А з матеріальних благ лише ті є господарськими, що варті праці.

У своєму аналізі вартості він виділяє такі категорії: «уживаність», «речі, придатні для вжитку», «споживні цінності» і «блага».

«Уживаність» — це здатність речі бути засобом досягнення мети, задоволення потреби. Вона має об’єктивну основу. «Речі, придатні для вжитку» — ті, які мають названу об’єктивну здатність. Але не всі «речі, придатні для вжитку» є «споживними цінностями». «Споживної цінності» у Родбертуса набувають лише ті речі, що в них є потреба. «Цінність,2 — писав він, — не є якістю речі, а становить той її статус, якого вона набуває завдяки потребі в її об’єктив­них особливостях»3. Отже, «споживна цінність» у нього — категорія суб’єктивна. «Блага» — це речі, що мають споживну цінність і є
результатом людської діяльності. Вартість благ, підкреслював Родбертус, визначається лише працею. Аналізуючи цю проблему, Родбертус ставить питання: чи включаються у вартість, крім праці, безпосередньо вкладеної у виробництво блага, також витрати матеріалу і знаряддя виробництва? Його відповідь є позитивною. Так, включаються, але теж як попередні витрати праці4.

Матеріал сам по собі не може бути віднесений до вартості блага. У вартість блага включається праця, витратами якої визначається вартість матеріалу. Праця, що визначає вартість знарядь виробництва, включається у вартість блага повністю або частково, залежно від міри їх використання.

Заслугою Родбертуса є те, що він визнає порівнювання цінностей, тобто визначення мінової цінності і самої цінності, її величини. Але, писав він: «...Порівняти кількість двох благ стосовно їхньої цінності — це ще не означає виміряти її»[1]. Єдиною мірою цінності, підкреслює Родбертус, є праця[2]. А одиницею її вимірювання є час.

Виходячи з трудової теорії вартості, Родбертус визнає за нетрудові доходи прибуток і земельну ренту. Їх він об’єднує в єдину категорію «ренти взагалі», яку визнає рівноцінною категорії додаткової вартості. Надаючи великого значення цій концепції, Родбертус навіть заявляв, що К. Маркс «украв» у нього теорію додаткової вартості, яку він (Родбертус) виклав і стисліше і зрозуміліше, ніж Маркс. Зазначаючи всю безпідставність такої заяви, Ф. Енгельс писав, що в Родбертуса «рента взагалі» становить просто суму земельної ренти і прибутку.

Земельна рента. Родбертус зробив певний внесок у розробку теорії земельної ренти. У його працях закладено основи теорії абсолютної ренти.

У Родбертуса середні ціни всіх товарів, як промислових, так і сільськогосподарських, збігаються з їхніми трудовими вартостями. Кількість додаткової вартості («ренти») в обох галузях пропорційна створеним у них сумам вартостей. Проте в сільському господарстві та сама сума вартостей, а отже й додаткової вартості, створюється меншим капіталом, ніж у промисловості, тому що тут немає сирого матеріалу, сировини. Норма прибутку визначається промисловістю. Через те в сільському господарстві виникає певний надлишок над прибутком, який і становить земельну ренту. Земельну ренту приносять усі ділянки землі. Отже, Родбертус по­ставив питання про існування ренти, яку Маркс назвав абсолютною. Що ж до диференційної ренти, то він її заперечував, хоч і визнавав, що різниця в продуктивності і розміщенні земельних ділянок збільшує ренту.

У трактуванні ренти в Родбертуса є певні суперечності. Не відповідає дійсності його твердження про те, що сировина відсутня в сільськогосподарському виробництві, насправді там теж використовуються насіння, добрива. Водночас сировина відсутня в деяких галузях промисловості, наприклад транспорті, але там не виникає земельної ренти.

Основою утворення земельної ренти Родбертус називає приватну власність на землю. Вона є нетрудовим доходом власника землі. А привласнюється земельна рента землевласниками на основі «позитивного права» через постійний примус. Розробляючи теорію земельної ренти, Родбертус заперечував закон спадної родючості грунту.

Проблема розподілу. Розглядаючи суспільство як цілісний соціальний організм, утворений поділом праці, Родбертус наголошує на необхідності виконання суспільством певних соціальних функцій. Одна з найважливіших — це справедливий розподіл суспільного продукту. Справедливий розподіл він називає основною проблемою, яку має вирішувати наука. Під справедливим Родбертус розуміє такий розподіл, який забезпечує одержання кожним робітником повного продукту своєї праці. Він підкреслює, що лише робітник створює всі продукти. Власники землі й капіталу одержують частину продукту у вигляді процента й ренти. Отже, Родбертус виділяє дві сторони в розподілі багатства — економічну й соціальну. Економічна (через дію ринкових відносин) дає змогу власникам землі та капіталу привласнювати частину суспільного продукту. А соціальна — забирає в робітників частину створеного ними продукту, що є порушенням справедливого розподілу.

Оце чітке розмежування економічної і соціальної сторін розподілу багатства є величезною заслугою Родбертуса.

Не приділяючи особливої уваги з’ясуванню пропорцій, які складаються в процесі розподілу між факторами (послугами) виробництва, Родбертус основний наголос робить на проблемі пропорцій між трудовими й нетрудовими доходами в національному продукті. Він робить висновок, що частка робітників у національному продукті зменшується на користь капіталістів і землевласників.

Виходячи з цього, Родбертус визнає необхідність ліквідації приватної власності, що забезпечить, на його думку, ліквідацію нетрудових доходів. Але це справа далекого майбутнього. І Родбертус намагається знайти компроміс між сучасним йому капіталізмом і колективістським суспільством майбутнього. Цей компроміс він бачить у посиленні ролі держави в розподілі національного продукту.

1 Родбертус-Ягецов. К познанию положения нашего народного хозяйства // Теория ценности. — Л., 1924. — С. 113.

2 Цінність і споживну цінність Родбертус розглядає як однозначні поняття. Див.: Родбертус-Ягецов. Назв. тв., с.113, 140.

3 Там само, с.114.

4 Там само, с.120—121.

[1] Родбертус-Ягецов. Назв. тв., с.150.

[2] Там само, с.158, 166.