2. Глобальні проблеми розвитку людства та сучасне політичне мислення
У другій половині ХХ століття людство натрапило на проблеми, від вирішення яких залежить дальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Ці проблеми отримали назву глобальних (від лат. globus — земна куля) [9]. Визначальною особливістю цих проблем є їх комплексність, системність та загальний характер, зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенденціями до посилення взаємозв’язку і взаємозалежності існуючих економічних і політичних структур.
Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи. Це проблеми:
¨ соціально-політичного характеру: запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насильства на засаді утвердження довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки;
¨ соціально-економічного характеру: подолання економічної відсталості й пов’язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук способів розв’язання енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану;
¨ соціально-екологічні, що зумовлені дальшим погіршанням природного середовища проживання людей. З особливою гостротою постає необхідність здійснення заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої й неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети;
¨ стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу: дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави, інших людей у результаті власної життєдіяльності [10].
Головне, проте, не в переліку цих проблем, а в осмисленні причин їх виникнення та визначенні ефективних шляхів і способів розв’язання.
Розмірковуючи над причинами глобальних проблем, учені вказують, передовсім, на всесвітню спільність людей, що особливо виявилася у ХХ столітті. Її забезпечують глибинні економічні зв’язки, сталі політичні, культурні контакти, новітні засоби масової комунікації. За умов, коли планета Земля стає єдиним домом людства, багато суперечностей, конфліктів, проблем виходять за локальні рамки й набирають глобального, загальносвітового характеру.
Але річ не тільки в цьому. Нині активно-перетворюючу діяльність самої людини за могутністю й наслідками — як творчими, так і руйнівними — можна порівняти з дією найбільш грізних сил природи. Вихід з цього становища полягає в радикальній зміні характеру виробничої діяльності людини, її способу життя та свідомості. Науково-технічний прогрес — це не тільки «переобтяження» для природи. Найбільш прогресивні технології створюють можливість для впровадження екологічно чистого виробництва, запобігаючи його негативному впливу на довкілля. Настав час змінити суть технологічної цивілізації, надати їй природоохоронного характеру.
Сучасна наука розглядає людину, людство й навколишнє середовище як єдину систему. Видатний учений В. І. Вернадський писав, що людина вимушена буде свідомо взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери. Середовище проживання людей, що ним управляє науковий розум, В. І. Вернадський називав ноосферою. Перехід біосфери в ноосферу — якісно новий етап у еволюції суспільства, необхідна умова розвитку цивілізації [11].
Цілком очевидно, що не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибокої кризи цивілізації, не забезпечить своє виживання й дальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши величезну загрозу людству, народи з допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілювати в практику глобальних взаємозв’язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.
Ці принципи мають універсальний характер. Демократизація міжнародних відносин, на противагу тоталітарним і авторитарно-бюрократичним стереотипам у політиці, перетворюється у нездоланний рух сучасності, набирає геополітичної форми розвитку людства на шляху до його соціального й політичного визволення.
Зараз практично жоден народ, жодна держава не можуть нормально розвиватися за умов автаркії, ізоляції. Унаслідок об’єктивного розвитку сучасної цивілізації, світової економіки, техніки і технології, інформації і культури всі країни незалежно від свого місця у світовому співтоваристві залучено до глобальної й регіональної системи взаємозв’язків і взаємовідносин. А це означає, що нині становище в кожній країні визначається багато в чому тим, наскільки демократична вся система міжнародних відносин, наскільки вона забезпечує будь-якому народу справжню незалежність, суверенність, свободу соціального й політичного вибору, невтручання ззовні, недоторканність території, дотримання існуючих договорів та зобов’язань, поважання прав держави як члена ООН, інших міжнародних і регіональних організацій.
Цілком очевидно, що за умов зростаючої взаємозалежності забезпечити на практиці такі гарантії кожній державі і народу може лише по-справжньому демократична система міжнародних відносин. Цілком вона ще не склалася, у відносинах великих держав і малих країн ще не подолано рецидиви імперських підходів, погрози силою, блокадою, торговельно-економічними санкціями — аж до воєнної інтервенції включно. Усе це підтверджує, що демократизація міжнародних відносин не може бути локальною, вибірковою; вона має бути інтернаціональним, всезагальним процесом.
Звичайно, неможливо абсолютизувати світові політичні реалії безвідносно до того, чим є насправді суб’єкти міжнародного права; неможливо досягти цілковитого демократичного розвитку світового політичного процесу, коли у світі зберігаються недемократичні режими. Треба наголосити також, що міжнародні відносини попри всю їхню важливість мають вторинний (щодо національно-державних відносин і структур) характер.
Демократизація міжнародних відносин, світового політичного процесу потребує як необхідної передумови — демілітаризації. Роззброєння — центральний пункт демілітаризації [12]. Але цим демілітаризація не обмежується. Вона охоплює глобальну сферу міжнародних відносин: ліквідацію військово-політичних блоків; конверсію науки, а також невійськової промисловості, що виконує військові замовлення; звільнення державних політичних і управлінських структур, суспільних інститутів, способу життя мільйонів людей, їхньої свідомості від надмірного впливу військового елементу.
Демілітаризація, сприяючи формуванню світової економіки, інфраструктур, що забезпечують перехід від епохи конфронтації до співробітництва народів і держав, одночасно створює умови для гуманізації міжнародних відносин. Саме в мирний час, скинувши з себе тягар гонки озброєнь (військові витрати держав у наш час сягнули майже 1 трлн дол. на рік) і реально гарантуючи міцну загальну безпеку, людство здатне висунути на передній план світової політики Людину з її цілями, інтересами і потребами.
Гуманізація міжнародних та міждержавних відносин означає, що політика проводиться заради людей; що інтереси людини, її права і свободи вищі за інтереси і права держави; що не люди живуть і працюють задля держави, а, навпаки, держава має існувати для людей, бути їхньою зброєю, засобом, а не самоціллю і самоцінністю [13]. Носієм вищого суверенітету є народ; головний критерій діяльності будь-яких державних і суспільних інститутів — служіння людям; найвища мета соціального розвитку — вільна, невідчужена особистість, дійова система вільних суспільних відносин. Гуманізм громадян, суспільства та всесвітніх міжнародних відносин із вікової мрії людства може перетворитися в реальність тільки протягом тривалого історичного процесу.
Упровадженню в міжнародні відносини принципів демократизації, демілітаризації та гуманізації повинно активно сприяти сучасне політичне мислення. Воно зародилося в другій половині 40-х років, коли великі фізики світу на чолі з А. Ейнштейном усвідомили страшну загрозу, пов’язану з використанням ядерної енергії у військових цілях. У 1946 році А. Ейнштейн попереджав, що людство ідеологічно не готове до технічного застосування енергії атома. Таке застосування потребує нового мислення, принципово інших підходів до взаємовідносин держав і народів, до розробки нової системи загальної безпеки. якщо нове мислення не проникне в масову свідомість, цивілізацію приречено на загибель.
Сучасне політичне мислення формувалося поступово. Воно ввібрало в себе глобалістські ідеї міжнародних неурядових організацій, прогресивні демократичні ідеї соціал-демократії. У кінці 80-х років у колишньому СРСР було розроблено теоретичну концепцію сучасного політичного мислення [14]. Вона вперше зруйнувала «образ ворога», вийшла на арену світової політики, почала впливати на міжнародні контакти, на масову суспільну свідомість і на погляди провідних політичних лідерів.
Назвемо основні риси сучасного політичного мислення.
1. Пріоритет виживання людства та ідея пріоритету загальнолюдських цінностей у світовій політиці. До 1983 року радянські й американські вчені обрахували на ЕОМ наслідки обміну ядерними ударами. Те, що станеться з планетою після такого обміну («напівзима»), означає загибель цивілізації, це науково доведено. Отже, «ядерна зима» не може бути засобом для досягнення політичних, економічних, ідеологічних, взагалі будь-яких цілей. Де ж вихід? відповідь однозначна: людство мусить вижити, мусить зберегти цивілізацію як таку. А для цього необхідно, щоб перше місце в міжнародній шкалі пріоритетів посіли загальнолюдські цінності на противагу класовим, національним, релігійним, груповим тощо. Тільки нині, коли загроза загальнопланетарної катастрофи стала реальністю, ідея пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей почала переходити в площину практичної політики. Сьогодні кожному зрозуміло: без реалізації загальнолюдських інтересів неможливий прогрес суспільства.
2. Концепція суперечливого, взаємозалежного, цілісного й ненасильницького світу. Глобальне співтовариство розвивається на базі закону інтернаціоналізації суспільного життя. Реалізація цього закону потребує подолання конфронтації. Жодна держава не може розвиватися ізольовано й автономно, не завдаючи собі величезних втрат. Становлення взаємозалежного й цілісного світу, попри всі суперечності, — необхідний і реальний процес.
Чи буде цей світ ненасильницьким, може визначити тільки рівень суспільної свідомості. Насильство дуже глибоко ввійшло в практику міжнародних відносин. Але не вмирає надія на те, що ненасильство стане єдино правильною тактикою виживання людства в ядерну епоху. Ненасильство прийде в душі людей. Вони, кінець-кінцем, усвідомлять: насильство, примус, терор несумісні зі світом честі, взаємоповаги, довіри, в який вступає цивілізація на початку ХХІ століття.
3. Важливим моментом сучасного політичного мислення, який розкриває філософію сучасної міжнародної політики, став пошук правильного співвідношення таких понять, як «баланс сил» і «баланс інтересів» [15]. За умов економічної та ядерної небезпеки, що тяжіє над людством, цілком природно, що на зміну взаємної підозрілості й недовіри, які нещодавно панували у сфері міжнародних відносин, приходить усвідомлення необхідності балансу інтересів на засаді взаємоприйнятних компромісів. За таких умов об’єктивно необхідним є нове розуміння світової ситуації, коли вирішення проблем власної національної безпеки кожний суб’єкт розглядає крізь призму досягнення міжнародної безпеки. Як свідчить розвиток подій, можливість збереження життєво важливих національних інтересів будь-якою державою в сьогоднішньому світі багато в чому залежить від надійності системи міжнародної безпеки.
4. Ще однією важливою рисою міжнародної політики нині є свобода вибору. Ідея свободи вибору була колись складовою частиною принципу мирного співіснування, на словах широко підтримувалася всіма державами, але в реальному житті постійно порушувалася. Розглядаючи зміст та характер цього політичного явища, можна визначити два його важливі виміри: соціально-політичний (право на вибір суспільного ладу) і міжнародний (право держави вибирати свій курс на світовій арені, шляхи та методи забезпечення національних інтересів, своїх партнерів і союзників). Таким чином, свобода вибору для кожної держави полягає не тільки в багатоваріантності її соціально-політичного розвитку, а й у праві кожної держави на таку зовнішню політику, яка б відповідала її національним інтересам.
|
:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття