Що таке політика та політичне життя? Який вид діяльності, відносин між людьми називається політикою? У чому полягають її найбільш суттєві риси, без яких політичні відносини просто не виникають?

Політика (гр. politike — мистецтво управління державою) — це одне з основних явищ у системі інших важливих сфер життя суспільства: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної тощо. Термін політика завдячує своїм виникненням твору видатного мислителя античного світу Арістотеля про державу, правління й владарювання, що мав назву «Політика». Саме з цього періоду майже до кінця ХІХ ст. політика традиційно трактувалася як учення про державу. І лише за нової доби розвиток політичної думки та положень про державу завершився виділенням цілої системи наук про державу та їх відособленням від політичної науки.

Розглядаючи питання про специфіку політики як важливого феномена життєдіяльності суспільства, треба коротко спинитися на розкритті причин її виникнення, становлення, розвитку, на з’ясуванні умов та чинників, без яких її поява взагалі була б неможливою. Для цього важливо передовсім розглянути питання, до якої сфери життєдіяльності належить політика, з яких причин і як вона виникла. І тільки після цього можна буде розкрити її сутність і якісні відмінності від інших феноменів суспільного життя, її вплив на них і на суспільство в цілому.

Політика належить насамперед до сфери духовного життя суспільства, до сфери усвідомлення людьми свого ставлення один до одного, до себе, до світу. Її виникнення було зумовлене цілою низкою об’єктивних чинників у різних сферах суспільного життя, але насамперед — у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Вона виникає в період переходу від первіснообщинного життя суспільства до цивілізації.

У цей період кровно-родинні відносини первісного суспільства, звичаї, традиції, сила суспільної думки втрачають значення визначальних регуляторів взаємовідносин між людьми, між спільнотами. Це зумовлюється тим, що вже всередині первісного суспільства на підставі ускладнення та зростання потреб, удосконалення засобів праці, підвищення її продуктивності відбувається відособлення виробника в процесі виробництва; природне «прикріплення» виробника до певних засобів виробництва та виконання ним певних видів праці, спеціалізація праці; виникає сім’я, яка стає суб’єктом виробничої і (в цілому) соціальної діяльності; обмін проникає всередину общини, що призводить до можливості привласнення результатів чужої праці, виникнення майнової нерівності, боргової залежності, можливості використання чужої робочої сили.

Складні процеси диференціації всередині первіснообщинного суспільства зумовили потребу в посиленні інтеграційних процесів у всіх сферах його життя. Кожна з відносно самостійних сторін життя могла функціонувати вже тільки у взаємозв’язку з усіма іншими його сторонами. Інтеграційні процеси зумовлюють зміцнення взаємозв’язків поміж всіма сторонами життя суспільства, поміж суспільством і природою, поміж соціальними суб’єк­тами, їхніми інтересами, сприяючи становленню суспільства як цілісної системи.

Інтегрованим виразом усіх суспільних відносин є суспільний устрій, основу якого становлять панівні в даному суспільстві економічні відносини та інститути, що повинні забезпечувати його функціонування та розвиток. Роль суспільного устрою в житті суспільства полягає передовсім у тому, що він визначає для даного конкретного суспільства загальний спосіб і характер його життєдіяльності. Він виконує регулятивну функцію стосовно всіх інших сторін суспільного життя.

Як відомо, економічні відносини — це відносини між людьми в процесі виробництва, що зумовлені їхнім відношенням до засобів виробництва та результатів праці й утілюються в конкретно-історичних формах власності, у способах поєднання робочої сили зі знаряддями праці, у формах обміну діяльністю, що визначається суспільним поділом праці і відмінностями місця (становища) осіб, груп, класів у системі виробництва, у формах розподілу, обміну, споживання.

Економічні відносини, будучи соціальною формою, в якій і з допомогою якої здійснюється виробництво, стають водночас передумовою його поступального розвитку. Саме вони справляють величезний вплив на всі інші відносини історичних спільностей людей — сімейно-шлюбні, побутові, міжособистісні, на відносини суспільства й особистості.

Усвідомлення суб’єктами залежності їх життєдіяльності від характеру економічних відносин і від суспільного устрою в цілому знаходить свій вираз у політичній і правовій свідомості. Але політична свідомість не обмежується тільки розумінням залежності людей від характеру економічних відносин. Оскільки економічні відносини справляють визначальний вплив на всі інші сфери життєдіяльності, то політична свідомість виступає як усвідомлення соціальними суб’єктами свого ставлення до всіх сторін життя суспільства через економічні відносини.

Економічні відносини не визначають автоматично особливості життєдіяльності людей. Але вони справляють величезний вплив на специфіку суперечностей у суспільстві, на характер взаємовідносин між соціальними суб’єктами. Ось чому в політиці, де центральним питанням постає питання про владу, остання не є самоціллю, а лише засобом або для захисту суспільного ладу з його конкретними економічними відносинами, або для його повалення й заміни іншим.

З розкладом первіснообщинного ладу і з переходом до цивілізації відбулося не тільки класове розшарування суспільства, а й загострення суперечностей поміж соціальними суб’єктами через посилення існуючих відмінностей у відношенні до засобів виробництва та результатів праці. Відбулося поглиблення й загострення суперечностей між інтересами різних соціальних суб’єктів.

Водночас суспільний поділ праці, соціальна диференціація й посилення нерівності у володінні засобами виробництва і засобами задоволення життєвих потреб створили можливості для вияву таких негативних людських рис, як жадібність, заздрість, нестримна гонитва за багатством, намагання домогтися його будь-якими засобами.

Відтак виникає потреба в новій організації суспільства. Формування цієї нової організації пов’язане з розробкою особливих правил, норм, настанов, законів, спрямованих на регулювання відносин між людьми, а також зі створенням відповідних органів, інститутів, які б забезпечували виконання цих правил, норм, законів і регламентували поведінку людей у суспільстві.

Так відбувається становлення публічної влади, головним органом здійснення якої стає держава. На цьому рівні розвитку суспільства індивіди перестають бути членами роду, носіями його рис, а стають громадянами, життєдіяльність яких віднині здійснюється в межах розроблених суспільством норм, законів і під контролем суспільства, насамперед — держави.

Отже, місце колишніх кровно-родинних зв’язків і відносин займають якісно нові відносини — політичні, які активно впливають на всі інші. Відтак політика виникає як результат об’єктивно зумовленого суспільного поділу праці, зміни характеру відношень людей до засобів виробництва і результатів праці (виникнення приватної власності), утворення в суспільстві соціальних суб’єктів з різними інтересами, зміни форми обміну, споживання. Політика виникла як сфера суспільних відносин, що забезпечує погодження, регулювання, реалізацію інтересів людей за допомогою влади.

Діяльність держави як усередині країни, так і за її межами та ставлення до цієї діяльності класових сил з цього часу стали визначатися поняттям «політика». Уже набагато пізніше, під час бурхливого розвитку демократичних процесів, коли з’явилися нації, а згодом політичні партії та масові суспільні організації, кожна з яких виражала інтереси та настрої багатьох людей, політика набуває нового змісту.

Політика виражає докорінні інтереси різних соціальних спільностей, партій, держав і цілі, якими вони керуються. У всіх сферах, де здійснюється політика, вона має багато форм вияву. Теорія виділяє дві великі, тісно пов’язані одна з одною сфери політики — внутрішню та зовнішню. Водночас багатоманітність реального життя дає змогу і навіть зобов’язує виділяти у внутрішній і зовнішній політиці більш вузькі, але дуже важливі сфери, такі як: економічна, соціальна, національна, політика розвитку народовладдя, культурна політика тощо.

Зрозуміло, що багатоплановість такого важливого суспільного явища, як політика, потребує виокремлювання та розгляду й інших більш конкретних сфер діяльності. Наприклад, тільки у сферу економічної політики входять такі її складові, як науково-технічна, структурна, аграрна, фінансова, інвестиційна, зовнішньоекономічна. Необхідно назвати й такі сфери політики, як економічна, демографічна, кадрова, національна, молодіжна тощо. Кожна з них може бути предметом самостійної теорії політики.

Різнобічними є також сфери й напрямки зовнішньої політики, які зумовлюються діючими на міжнародній арені групами держав, політичними, громадськими та іншими суспільними об’єднаннями.

Теорія політики, зрозуміло, не обмежується лише виокремлюванням та оцінкою основних сфер політики, розкриття її структури та завдань. У політиці необхідно бачити зв’язки між її сферами, їх взаємовплив, взаємодоповнення та механізм їх здійснення. Її важливо розглядати не тільки з погляду структури, а з урахуванням функціональних, тимчасових, довготривалих та інших її аспектів.

Еволюційний розвиток політики засвідчує незмінність її фундаментальних засад. Навіть якщо вони в далекій перспективі й зазнають змін, то тільки разом із реформуванням усієї системи організаційних та регулятивно-контрольних сфер суспільства. А щодо перспективи зникнення політики, як про це мріяли соціалісти-утопісти, то бурхливий сьогоднішній розвиток політичних процесів робить цю перспективу зовсім нереальною навіть у гіпотетичному майбутньому. Якщо колись і не буде держави, що теж проблематично, політика неодмінно залишиться з тими самими суспільними функціями, але з іншими суб’єктами. Такими соціальними суб’єктами можуть бути асоціації, вільні самокеровані угруповання в межах громадянського суспільства тощо. Але цілком очевидно, що політика як засіб організації й регулювання життя суспільства неодмінно збереже своє значення. Аналізуючи стан і перспективи розвитку людства, не можна не дійти висновку, що нині найбільш актуальною проблемою політики є її демократизація, гуманізація, наближення до злободенних запитів суспільства і вирішення їх через його (суспільства) прогрес та оновлення. Кількість і складність таких завдань із розвитком людства зростає. Ось чому дальшою перспективою розвитку політики буде її ускладнення, посилення її ефективності та відповідальності. Без усвідомлення цієї методологічної засади не можна зрозуміти зміст та характер політичного життя суспільства.

«Політичне життя суспільства» — це загальна систематизуюча політологічна категорія. Перевага поняття «політичне життя» для визначення сфери всього політичного полягає не тільки в тому, що воно уможливлює охоплення всіх елементів, усієї політичної сфери, а й у тому, що воно дає можливість відобразити їхній динамізм та активність.

Щоб розкрити сутність та зміст категорії «політичне життя суспільства», проаналізуємо категорію «суспільне життя», котра є більш загальною щодо попередньої. У чому ж полягає сутність суспільного життя? У дослідженні цього явища треба виходити з такого: життя суспільства включає всю багатоманітність суспільних виявів, тобто всю багатоманітність суспільних зв’язків між людьми. Ці зв’язки виникають як результат діяльності людей, що мають власні інтереси і змушені тому вступати один з одним у необхідний контакт та взаємодіяти. Діяльність, що зумовлена інтересами людей, виступає тут як засіб, з допомогою якого між ними встановлюються суспільні зв’язки, і в такий спосіб вона стає джерелом їхнього суспільного життя. Завдяки цій діяльності людей суспільні зв’язки перебувають у русі (виникають, розвиваються, переходять у новий якісний стан), інакше кажучи, перебувають у процесі постійного встановлення та відтворення. А виявляється суспільне життя залежно від особливостей формування різних суспільних зв’язків передовсім як економічне, політичне, соціальне й духовне життя. Найважливіші види суспільних зв’яз­ків між людьми відповідають і сферам суспільного життя. Отже (з погляду сутності), суспільне життя можна визначити як процес створювання (відтворення) суспільних зв’язків між людьми.

Поняття «політичне життя», аналогічне поняттям «економічне», «духовне», «матеріальне», «релігійне життя» та іншим його видам, застосовується для узагальненої оцінки політичної сфери конкретних епох, країн, суспільств, діяльності й політичної поведінки класів, соціальних верств, груп та окремої людини. Аналіз політичного життя як суспільного явища дає змогу оцінювати умови, в яких це життя функціонує, ті соціальні, політичні, економічні і духовно-ідеологічні фактори, які його детермінують. Головними факторами, що визначають політичне життя, можуть бути також тип держави, політичний устрій суспільства, його політична організація і культура, структура влади, форми спілкування і т. п. Це дає змогу створити загальне уявлення про політичне життя тієї чи іншої епохи, країни, регіону світу, нації, класу тощо.

Політичне життя — це підсистема суспільства, певна цілісність з елементами, видами й формами її вияву як діяльності та спілкування між людьми. Воно завжди втілюється в конкретно-історичній формі, що зумовлено матеріальними й соціокультурними факторами. Це сукупність усіх політичних явищ, що функціонують у суспільстві. Воно включає соціальних суб’єктів з їхніми потребами та інтересами, їхні відносини та діяльність, політичні інститути, норми, свідомість і культуру, політичну владу й інші компоненти. Між ними існують певні закономірні зв’язки, їм притаманні специфічні функції, напрямки діяльності.

Природно постає питання: у чому ж полягає специфіка такого виду суспільних зв’язків, як політичні? З’ясовуючи це, іще раз зазначимо, що джерелом суспільного життя є діяльність людей, зумовлена їхніми інтересами. А тому специфіка політичних зв’язків визначається особливостями відповідної, тобто політичної діяльності. Говорячи про останню, підкреслимо, що вона, як одна із форм соціальної активності людей, спрямована на реалізацію їхніх політичних інтересів, що стають її джерелом, внутрішнім фактором. Кінцевою метою будь-якої політичної діяльності є оволодіння державною владою та використання її для захисту своїх життєвих інтересів. Державна влада — це головний предмет політичних інтересів, і тому спрямованість на неї політичної діяльності є суттєвою рисою цієї діяльності, її головною особливістю, що надає їй власне політичної якості. Можна сказати, що ця спрямованість політичної діяльності людей на державну владу є віссю, що на ній тримається все політичне життя суспільства в його різних виявах. Отже, специфіка політичних зв’язків полягає в тому, що вони складаються поміж людьми в процесі такої їхньої діяльності, яка спрямована на оволодіння державною владою й використання її. У цьому полягає головна ознака політичних зв’язків, саме це і відрізняє їх від усіх інших.

Політичне життя визначає основні соціальні та політичні структури влади, тип політичної системи, партійних систем, політичної організації суспільства, спосіб правління, тип державного устрою і політичного режиму, стан суспільного порядку тощо.

Формування політичного життя перебуває під серйозним впливом культурно-історичних традицій та національних особливостей народу, які проникають у політичний побут державних, суспільних структур або в самоврядування тощо. У формуванні політичного життя людини й суспільства велику роль відіграють економічні, ідеологічні, культурні, правові, релігійні та інші форми суспільних відносин. На розвиток політичного життя сильний вплив справляє розвиток у даному суспільстві громадських і політичних прав та свобод людини (свобода слова, зборів, совісті тощо). Водночас політичне життя мінливе й динамічне, воно знає періоди піднесень і спадів, апатії та бурхливих вибухів.

За умов демократії до активної й добровільної участі в політичному житті (вибори представницьких установ, участь у асоціаціях, партіях, самоврядуванні, масових або групових політичних акціях) залучається значна кількість населення, і його пасивна частина може стати порівняно незначною. У такому суспільстві політичне життя є стабільним і динамічним.

Усі компоненти політичного життя в демократичних суспільствах орієнтовано на забезпечення стабільності системи суспільних відносин і водночас на створення умов для активізації діяльності її суб’єктів. Так, американський політолог С. Ліпсет уважає, що один із головних критеріїв стабільності — збереження та розвиток політичної демократії, забезпечення лояльного ставлення до існуючого державного устрою. Він зазначає, що стабільність державного устрою, його здатність приймати рішення й забезпечувати їх виконання без відкритого застосування сили значною мірою залежить від законності й ефективності політичних інститутів. Законність пов’язана зі здатністю системи формувати й підтримувати переконання, що її політичні інститути якнайліпше відповідають даному суспільству [1].

Зовсім інакше відбувається політизація життя в суспільствах диктаторського, авторитарного або тоталітарного типу. Формаль­но в цих суспільствах у політичному житті не бере участі лише мінімальна частина населення, але сама ця участь часто зводиться тільки до виконання державних і партійних розпоряджень. Як свідчить історична практика нашого минулого, у такій слухняності значну роль відігравала дисципліна страху. Авторитарне, диктаторське або тоталітарне суспільство з надцентралізованою владою, переслідуванням інакомислячих та масовими репресіями зводить усе політичне життя суспільства до формальних виявів активності. По суті, населення за цих умов у ліпшому разі є політично нейтральним, а здебільшого — відчуженим від пануючої політичної системи.

Звернімося тепер до розгляду основних виявів політичного життя суспільства. Найбільш поширеними й важливими формами політичного життя суспільства є політичні відносини. Політичні відносини можна визначити як взаємодію соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів суспільства стосовно питань влади. Вони виникають з того моменту, коли одвічна потреба в управлінні та регулюванні соціальних процесів і відносин починає здійснюватися за активної участі держави.

Політичні відносини відіграють у суспільстві так само велику роль, як соціальні та економічні: вони характеризують тип суспільної організації, відносини експлуатації, панування та підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. На їхній характер впливають відносини, що складаються між державою і суспільством, владою і народом (тобто відносини функціональної політичної диференціації); відносини між класами, групами та верствами в суспільстві (структурна, соціально-політична диференціація суспільства) та внутрішньогрупові, міжгрупові та між-
індивідуальні відносини. Політичні відносини можуть змінюватися залежно від змін характеру політичного життя і можуть також коливатися залежно від його активізації та спадів.

Важливою формою політичних відносин є відносини політики з іншими неполітичними організаційно-регулятивними системами — економічною, правовою, ідеологічною, моральною тощо, які координуються та організовуються через політику.

Політичні відносини як форма зв’язку відображають місце політичних суб’єктів у процесі їхньої політичної діяльності. Таке місце визначається політичними інтересами, а точніше — тим, збігаються чи не збігаються ці інтереси. Залежно від збігу або різниці інтересів люди займають різне становище стосовно один одного, тобто між ними складаються різноманітні політичні відносини, котрі можна звести до двох крайніх, яскраво виражених виявів: політичного співробітництва або політичного суперництва.

Так, наприклад, політичний спектр сучасного українського суспільства складається з різних політичних сил, що засвідчує наявну в Україні різноманітність політичних інтересів. При цьому, як повідомляють засоби масової інформації, виникають то лівоцентристський блок, то правоцентристський, то об’єднання різних демократичних партій, організацій, рухів, тобто, з одного боку, іде формування різних політичних інтересів, політичних сил, а з іншого — процес установлення між ними політичних зв’язків, їхнього об’єднання й розмежування залежно від того, наскільки збігаються або різняться їхні поточні політичні інте­реси. На кожному конкретному етапі суспільного розвитку різні політичні сили вступають у відносини політичного співробітництва, зберігаючи при цьому свою самостійність, а за необхідності руйнують ці відносини. Ось чому політичні відносини можна охарактеризувати як форму політичних зв’язків, котрі складаються на підставі збігу або різниці політичних інтересів людей і виявляються в політичному співробітництві або політичному суперництві.

У свою чергу, відносини політичного співробітництва і політичного суперництва залежать від рівня розвитку суспільства в цілому і мають конкретні вияви, що свідчать про особливості політичного життя і стан його розвитку. Так, в епоху менш розвинутого (з демократичного погляду) політичного життя, яке характеризується виявами гострої класової боротьби, особливо в початковий період розвитку капіталізму, політичне суперництво може переважати в політичному житті суспільства й набувати дуже гострої форми аж до відкритого збройного протистояння соціальних сил (збройні повстання, революції, громадянські війни тощо). Але в сучасних цивілізованих державах сформувалися інші механізми вирішення політичних суперечностей, що виключають кровопролиття. Прагнення до політичного співробітництва, зокрема до політичних компромісів, починає тут переважати. Отже, політичні відносини як одна з основних форм політичних зв’язків у своєму здійсненні та розвитку є найважливішим виявом політичного життя суспільства.

Іншою важливою формою політичних зв’язків між людьми є політичні об’єднання. Вони стали явищами політичного життя, що зумовлене об’єктивною наявністю в суспільстві різних соціальних спільнот. Маючи стійкий характер, такі спільноти створюють ґрунт для формування єдиних політичних інтересів людей та відповідних політичних об’єднань. Можна виділити дві основні форми таких політичних об’єднань. Одна форма — це політичні об’єднання, які виникли на підставі спільності людей, що проживають на певній території, мають єдине господарське та етнічне життя. Основною формою політичного об’єднання такої територіальної спільноти людей є держава. Інша форма — це політичні об’єднання людей, що зумовлені відповідними соціальними інтересами і склалися в межах даної територіальної спільності, тобто на території даної держави (різні класи, соціальні верстви тощо). Найбільш розвинутими політичними об’єднаннями таких соціальних спільнот є політичні партії. І перша, і друга форми політичних об’єднань мають досить складну внутрішню структуру. А це означає, що люди в межах цих об’єднань підпорядковані певним правилам, що їхня політична діяльність є певним чином організованою. Ось чому політичні об’єднання називаються також політичними організаціями. Відтак політичні об’єднання можна охарактеризувати як форму політичних зв’язків між людьми, зв’язків, що створюються на засаді стійкої спільності їхніх політичних інтересів і підпорядковані певним правилам.

У сукупності різні політичні об’єднання створюють політичну структуру суспільства, що в ній кожне об’єднання залежно від особливостей його внутрішньої організації займає належне місце.

Так, держава (як політична організація) — це такий суспільний механізм, котрий повинен захищати інтереси людей, що проживають на даній території, регулюючи з допомогою правових норм відносини між ними, користуючись для цього в разі необхідності й спеціальними органами примусу. Саме в цій якості держава стає головним предметом політичних інтересів людей. А засобом оволодіння державною владою для використання її у своїх інтересах є інша форма політичних об’єднань — політичні партії, їхні союзи тощо. Ці партії та союзи як політичні організації мають згуртувати, об’єднати людей у єдину політичну силу, яка уможливила б досягнення їхніх головних політичних цілей.

У сучасному українському суспільстві, що рухається по шляху демократизації, процес розвитку політичної структури відбувається дуже інтенсивно. Поряд із відповідними перетвореннями в самій державі виникають і набирають силу різноманітні політичні партії, союзи, рухи. Між ними (залежно від політичних інтересів) складаються певні політичні відносини, що виявляються як у політичному протистоянні, так і в пошуках шляхів до співробітництва. Об’єднуючись у різні партії та рухи, громадяни незалежної України вбачають у цьому можливість досягти своїх політичних цілей. Отже, політичні об’єднання людей як форма політичних зв’язків є одним з найважливіших виявів політичного життя суспільства.

Найбільш складною формою вияву політичного життя та політичних зв’язків між людьми є політична система суспільства. Характеру і змісту цієї політологічної категорії присвячено спеціальний розділ нашого посібника.

Отже, ми розглянули три основні форми політичних зв’язків, що створюються в процесі політичної діяльності людей і становлять основний зміст політичного життя суспільства: політичні відносини, політичні об’єднання, політичну систему. Формування й функціонування кожної з цих форм відбиває відповідний рівень розвитку суспільства.