Із змісту попередніх питань нам стає достатньо зрозумілими предмети, специфіка, спрямованість етики та естетики. Ми можемо достатньо впевнено стверджувати, що обидві ці дисципліни стосуються суто людських зацікавлень та проявів. Власне, вони вводять нас в світ людського буття, значною мірою допомагаючи усвідомити особливості як цього світу, так і людини.

В цілому той світ, яким та в якому живе людина, є світом культури – дечого створеного людиною, а не існуючого в природі та космосі самим собою. Але саме внаслідок того світ культури несе на собі, в своїх формах та своєму змісті суттєві особливості людини, тобто постає таким, що розкриває та виражає її сутність та характерні прояви. Сюди, в цей світ, включають все те, що пов´язане із людською виробничою діяльністю та її технологіями, витвори мистецтва, обряди, культи, церемонії як світського, так і релігійного характеру, досягнення людей в галузі пізнання та розвитку форм розумної поведінки та ін. Проте не виникає сумніву в тому, що сутність культури сягає значно глибших речей, а саме – творчих можливостей людини, що так чи інакше зосереджені в явищах духовного плану. Тому в наукових цілях та цілях управління культуру досить умовно поділяють на матеріальну і духовну, вважаючи її осереддям саме останню. Коли ведуть мову про духовну культуру, на перший план виводять різноманітні стани свідомості, форми проявів свідомого життя та його здобутки. Оскільки етика та естетика стосуються внутрішніх орієнтацій людини, її, можна сказати, інтимних тем та питань, вони входять в склад духовної культури людства і, можна сказати, займають в ній провідне місце.

Як відомо, духовні явища і процеси не мають форм прямого та адекватного матеріального виразу свого змісту: навіть слова мови, які використовує цілком конкретна та відмінні від інших людей особа, є загальними для певної сукупності людей. Але в етиці та естетиці йдеться саме про духовний вибір, духовні рішення та орієнтири. Чи можуть в такому разі етичні та естетичні явища виконати своє призначення? – На це запитання існують відмінні, інколи навіть прямо протилежні твердження і думки. Люди, що мали справу із мистецькою діяльністю, чудово знають, як складно створити щось дійсно своє та оригінальне; як правило, різного роду обставини "збивають" майстра на якісь шаблони, загальноприйнятні взірці та вирішення. З іншої сторони, всім відомі свого роду престижні або модні уподобання в галузі мистецтва: в певні часи в певних країнах люди, що вважають себе обізнаними на мистецтві, ретельно слідкують за тим, хто що читає, які відвідує вистави та музеї; людину, не прилучену до певних мистецьких акцій можуть зневажати як необізнану. Те ж саме можна сказати й на адресу етичних норм: у ХІХ ст. датський філософ С.Кіркегор стверджував, що етичні норми не виражають людської індивідуальності і не служать їй, оскільки вони є однаковими для всіх. Тому, на його думку, триматися моралі – значить відмовлятись від своєї унікальності. Щось схоже ми знаходимо й в думках Ф.Ніцше, який вважав, що будь-які обмеження життя постають його послабленням, тому життя – поза мораллю. Отже, чи справді етика та естетика вводять нас в осереддя людської особистості, в сферу внутрішнього досвіду та вибору?

Слід сказати, що будь-що індивідуальне не може проявити себе як саме неповторне інакше, як лише у відношенні до чогось сталого та загального. Наприклад, якщо в нас немає єдиної міри для вимірювання розмірів тіл, то ми не зможемо виправдано судити про відмінності кожного з них за розмірами, якщо не існує єдиних правил для певних спортивних змагань, то ми не зможемо порівнювати їх між собою та робити висновки щодо унікальності та оригінальності певних спортивних досягнень. Отже, перше, що ми повинні зрозуміти, це те, що існування загальних моральних норм, а також певних стереотипів у поглядах на певні мистецькі явища є необхідною умовою для порівнянь та оцінок дій, поглядів, суджень окремих людей. Уявімо собі, що всі люди чинять на свій власний розсуд, і між ними немає ніяких згод відносно дій; ясно, що в такому випадку у нас не буде ніяких засад для винесення хоч якихось виправданих суджень щодо таких дій.

Але це не значить, що ми, спрощуючи ситуацію, повинні тепер вважати, що чим ретельніше буде якась людина виконувати загальні настанови, тим вона буде оригінальнішею. Звичайно, це не так. Але саме в просторі індивідуального відношення до загальних усталених і може відбутись те, що утворює та виражає нашу неповторність. Тому як вчинки людей, так і їх поведінку слід оцінювати разом і тільки разом із їх намірами, думками, оцінками, судженнями, рішеннями. Поза цим дії людини перетворюються на фізичні явища (чи факти), які можна вимірювати засобами фізики та математики. Тому-то етика та естетика й постають не просто проявами соціально-гуманітарних наук, а й певною концентрацією особливостей соціально-гуманітарного пізнання, бо останнє, як ми вже з´ясували, передбачає комунікацію, інтерпретацію, внутрішній вибір. Значить, цим сферам знання належить центральне, провідне місце в духовній культурі людства. Тому недаремно, коли ми знайомимося із якимись культурами, зниклими цивілізаціями, ми всюди шукаємо їх виявлень чи-то в особливостях людського життя та поведінки, чи-то в формах виявлення їх творчого генію.

Коли ми ведемо розмову про місце етики та естетики в духовній культурі людства, ми не повинні забувати про те, що духовні явища складають органічну та невід´ємну частину загальних процесів людської життєдіяльності. Поза ними ця діяльність була би простим продовженням природно-космічного процесу, в якому люди були би не діячами, а лише його елементами. Тому духовні процеси не можуть бути відрізаними від загальних процесів життя. Але вони не повинні і зливатися із останніми: духовні явища надають процесами життя не лише сенсів, доцільності, а й змістового багатства, адже тільки завдяки свідомості ми здатні вписувати окреме явище, окрему подію в історію, в життя, в ціле поле культури, де дане явище набуває нової складності, звучання, нових виявлень. Тому в духовних явищах дуже специфічно виражаються та виявляються реальні процеси і події. Ми не можемо не помічати певної однобічності в художньому творі, не можемо не відчувати певних меж моральних регулятивів, проте ми повинні розуміти й те, що поза їх присутністю в нашому житті останнє перетворюється на суто біологічний процес.

Звідси випливає й той висновок, що моральна та естетична діяльність не може не втручатись в життя, не може не реагувати на те, що і як в ньому відбувається. Більше того, саме ця діяльність досить часто починає помічати та виражати ті симптоми у житті, які звичайна людина може або не помічати, або, помічаючи, не бачити їх виразно та не надавати їм серйозного значення. Можна послатись на конкретні приклади. Скажімо, Ф.М.Достоєвський, зображуючи в своїх творах революціонерів, чітко фіксував їх своєрідний ідейний егоїзм, їх моральну хворобливість, і врешті передрікав величезні людські жертви, які будуть результатами захоплення суспільства революційними настроями, що й відбулось. Ціла низка європейських письменників так званого "втраченого покоління" зображували загальну деморалізацію та лицемірство європейського суспільства після першої світової війни; деякі письменники прямо стверджували, що і другої світової війни не уникнути. Ціла низка діячів культури, пройшовши шляхами цієї війни, стверджували, що саме моральний занепад привів Європу до таких ганебних явищ, як методичне знищення мирного населення, представників певних націй (циган, євреїв, слов´ян). Тому можна впевнено стверджувати: ми не повинні ототожнювати етичні та естетичні ідеї, погляди, норми із життям, але ми повинні враховувати, що вони виражають життя, фіксують його стани та симптоматику, дозволяють помітити його аномалії або хворобливі стани.

Нарешті, слід звернути увагу й на те, що явища і процеси, що перебувають в центрі уваги етики та естетики, вивчають не лише вони, а й інші науки, яких досить багато. Наприклад, етичні явища так чи інакше вивчаються історичними науками, етнографією, культурологією, емпіричною соціологією та ін. Естетичні явища досліджують мистецтвознавство, психологія, інформатика, ті ж самі культурологія та етнографія. Отже, ні етика, ні естетика не володіють пізнавальною монополією на вивчення своїх предметів; це значить, що вони повинні перебувати в активному контакті із іншими науками та сферами пізнання задля розширення предметних горизонтів своїх досліджень. Такий характер їх реального функціонування відповідає загальним особливостям соціально-гуманітарного пізнання.

Висновки.

-          Етика та естетика за своїми змістовими наголосами, за спрямованістю та предметом вивчення постають дисциплінами соціально-гуманітарної сфери знання та пізнання, тобто вони стосуються перш за все та переважно питань людської індивідуальності, її внутрішнього світу та людських взаємин в суспільстві.

-          Етика та естетика постають філософськими науками, оскільки в них йдеться про внутрішні щодо людини, духовні явища і процеси, тобто вони вивчають те, що пов´язане виключно із внутрішнім вибором людиною життєвої позиції, спрямованості своїх дій, способу життя.

-          Хоча етика та естетика розглядають перш за все ті норми та характеристики предметів своєї уваги, які носять загальний характер, останні саме тому, що відсторонені від будь-якого часткового інтересу, передбачають можливість слугувати підставою для виявлення особливостей індивідуальних, неповторних людських виборів та виявлень.

-          Між етикою та естетикою існують як єдність, так і відмінність, проте, постаючи органічними елементами процесів людської життєдіяльності, вони своїми особливими засобами виражають та фіксують явища життя, а тому наставляють людину на більш уважне та вдумливе до нього ставлення.