Духовні потреби кожної людини унікальні, а тому шлях духовного розвитку носить індивідуальний характер. Завдяки згаданій індивідуальності досить важко накреслити загальні підходи, розробити універсальні методи, якими міг би користуватися кож­ний, оскільки “Духовне не можна зрозуміти, його можна тільки пережити” (Хейч).
   Разом з тим характерною ознакою успішного духовного розвитку особистості слід вважати трансформацію її свідомості. Розвиток свідомості - явище природне і необхідне для планетарної еволюції. Саме в цьому розумінні людина стає “вінцем природи” і докорінно відрізняється від тваринного світу. 
   Однак, індивідуальність кожної людини передбачає наявність природної диференціації рівня її свідомості. У координатах часу життя прийнято розподіляти на періоди дитинства, юності, зрілості та старості, проте розвиток свідомості не завжди безпосередньо пов’язаний із названими часови­ми орієнтирами і може бути розглянутим як досить незалежний процес внутрішнього, духовного прогресу. На думку Е. Канта, “багато хто залишається “неповнолітнім” протягом усього життя”. З іншого боку, очевидно, що високо свідома особистість прагне до реалізації загальнолюдських ідеалів і духовних цінностей.
   Таким чином, розвиток (розширення) свідомості прямим чином співвідноситься з трансформацією домінантних потреб і цінностей людини у напрямі від нижчих до вищих. Згідно з наведеною схемою (подібна класифікація зустрічаєть­ся в багатьох працях) людська свідомість має конкретний шлях свого розвитку від першого рівня - егоцентризму до рівня духовних цінностей.
- Рівень духовної свідомості (космічних чи бутгєвих цінностей).
- Рівень загальнолюдських цінностей. 
- Рівень суспільних,  громадянських, національних цінностей.
- Рівень сімейних (родинних) цінностей.
- Рівень егоцентричної обмеженості.
   Перший ступінь розвитку свідомості — егоцентризм — харак­терний для дитини, яка потребує від навколишнього світу уваги,  піклування, любові. Початковий крок усвідомлення є відокрем­лення людини від оточуючого як необхідна умова майбутнього індивідуального розвитку. Під час цього відокремлен­ня найактуальнішими для дитини стають слова: “я”, “мені”, “я сам”. Цей рівень можна також назвати рівнем переважної любові до себе, але якщо людина залишається на першому рівні свідо­мості протягом подальшого дорослого життя, її прийнято називати егоїстичною.
   У процесі переходу на другий рівень зростає значення піклування про найближчих людей - батьків, братів та сестер, рідних. Для другого рівня свідомості пріоритетні цінності та потреби - це цінності і потреби власної сім’ї. Дитина, підростаючи, бере на свої плечі вирішення сімейних проблем, тобто, світогляд розширюється до сімейного кола. Вислів “добрий сім’янин” має безпо­середнє відношення до цього рівня.
   Подальше розширення світогляду людини сприяє усвідомленню того факту, що її особисте життя та життя сім’ї тісно пов’язані з життям суспільства, нації. Отже, поліпшення суспільного життя позитивно позначиться і на житті сімей, з яких складається суспільство. Завдяки усвідомленню цього факту (що, на жаль, трапляється не так часто) людина “переходить” на третій рівень - до громадської активності, державного патріотизму, національної свідомості. Це, звичайно, не означає, що її перестають турбувати сімейні чи власні проблеми, однак у разі потреби людина може відсунути їх на другий план, жертвуючи власним заради суспільно­го.
   Наступний, четвертий, рівень — це рівень здатності до розуміння кожної людини, незалежно від її національних ознак. Прийняття кожної людини як індивідуальності, визнання права кожного на власні переконаний, усвідомлення факту, що людство - єдиний взаємопов’язаний організм, в якому кожний виконує свою важливу роль, характеризують рівень загальнолюдських цінностей. Цей рівень свідомості визволяє людину із замкненого кола “моє — чуже”, “друзі — вороги”. Основним принципом, що характеризує світогляд четвертого рівня, може бути так зване «золоте правило» І.Христа: “не роби іншим того, чого не хочеш собі”.
   Однак, людина не відокремлена від природи, космосу, плане­тарного життя. Всі космічні процеси безпосередньо впливають на людство, і розуміння цього факту розширює свідомість людини до космічного, духовного масштабу. А.ФЛосєв вбачає дух у “сукуп­ності та зосередженні усіх функцій свідомості, які виникають як відображення дійсності”. Отже, не буде помилкою назвати найвищий рівень свідомості “духовним рівнем”. Духовний рівень свідомості людини характеризується розумінням, що Всесвіт — теж єдиний організм, а Земля з усіма істотами, що її населяють, — його невід’ємна частина. З цього випливає і відповідне ставлення до всіх живих істот Всесвіту як до самого себе. Таким чином, розвиток свідомості має певну закономірність: від неусвідомленої єдності з материнським організмом шляхом духовного розвитку людина доходить свідомої єдності з Організмом Всесвіту, повертаючись до відправної точки власного життя, але на якісно новому рівні. СЛ.Рубїнштейн справедливо зауважує, що “Свідомість людини... перетворюється... у самосвідомість світу; світ усвідомлює себе через людину”.
   Г.С.Сковорода поділяє рівні людської свідомості переважно на буденний і філософський. Згідно з його поглядами для філософської свідомості характерне чуття вічного, всесвітнього, "осягнення першоначала". Шляхом до цього рівня Г.С.Сковорода вважає самопізнання, поступове розширення свідомості, яке приводить людину до другого, духовного народження. Детальний опис духовною прозріння філософ відобразив у курсах психології Києво-Могилянської Академії. Стан вищої свідомості не розглядається як екстаз самозабуття, а навпаки, як усвідомлення власно­го місця у Бутті.
   В чому ж полягає сутнісна відміна між наведеними на рисунку рівнями свідомості? Якісна відміна характеризується межами світогляду, спрямованості прагнень й потреб людини: на першому рівні потреби спрямовуються на себе, незважаючи на запити оточуючих, а на п’ятому - людина отримує природну радість і задоволення від самовіддачі, від допомоги іншим. У свою чергу, певний рівень свідомості характеризується здатністю до відповідальності, що є важливою ознакою розвиненої людини. Зрозуміло, що в процесі подальшого розвитку така здатність підвищуватиметься — розширення свідомості спричинюється і до розширення кола відповідальності.
   Одним із критеріїв вихованості дитини прийнято вважати його поведінку. Вихід за певні окреслені межі у поведінці розцінюється як її порушення, з огляду на що вся система виховання була спрямована на те, щоб поведінка учнів практично не відрізнялася. Безумовно, успішність навчально-виховного процесу залежить від дисциплінованості школярів, але реальне життя нерідко доводить, що учні, поведінка яких у шкільні роки не відзначалася високою дисциплінованістю, досягали в майбутньому значних творчих успіхів у сфері науки, техніки, мистецтва і т. д. Таким чином, внутрішня енергія трансформована у творчий потенціал, може приносити значну користь.
   Найбільш руйнівний вплив на творчу спроможність людини мають:
- жорсткі зовнішні межі;
- однотипність і монотонність;
- умови, що пригнічують ініціативу - тобто все те, що називається у народі “сірою буденністю”.
   Слід визнати, що діти та підлітки намагаються будь-яким чином зберегти свій внутрішній творчий потенціал. Вони прагнуть до “гострих відчуттів”, захоплюючих вражень, високоемоційних станів, оскільки такі стани мають максимальну вартість з точки зору отримання життєвого досвіду. З цими станами, зокрема, пов’язане відчуття “прискорення часу”, коли, наприклад, захоплюючий кінофільм здається надто коротким.
   У разі монотонності навчально-виховного процесу, однотипності його елементів, відсутності творчого підходу учні намагаються звільнитися від його впливу (проблеми відвідування уроків) чи “внести розмаїтість” у сам процес (проблеми незадовільної поведінки). 
    У методичному арсеналі системи виховання минулого розроблено чимало адміністративних засобів для обмеження поведінки учнів, однак набагато менше уваги приділялося перетворенню навчально-виховного процесу не тільки в інформаційну, а й в емоційно-цілісну систему. Через це не навчені сприйняттю вищих емоційних станів, підлітки звільняються від шкільної буденності через створення гострих емоційних ситуацій, які прийнято називати негативними (бійки, хуліганство і т. п.). 
   Диференціація суб’єктивних емоційних станів людини:
   Вищі емоційні стани
   Буденність
   Нижчі емоційні стани