Швидкі темпи, високе емоційне напруження та хаотичне мислення характеризують життя сучасної людини. Особливий вплив ці соціальні фактори мають на дитячу психіку, в якої ще відсутні захисні механізми свідомості. Типовим прикладом такої незахищеності може бути загальновідома сімейна ситуація: для того, щоб встигнути зробити всю домашню роботу, батьки вмикають перед маленьким хлопчиком телевізор, знаходять цікаву та корисну (на свій погляд) передачу і залишають сина поза увагою на тривалий час. Неважко помітити, яку владу має телевізійний екран над дитиною - хлопчик “фізично” не може відвести погляду від телевізора, і це зрозуміло: потреба у швидкому засвоєнні інформації зумовлена природними особливостями його вікової категорії. З роками такий спосіб проводження часу перетворюється на звичку, яка вступає у суперечність із запитами самих батьків: дитина легко може просидіти перед екраном кілька годин, але приділити стільки ж уваги урокам для неї вже не під силу.
   Приблизно така сама ситуація відбувається у сучасному житті, де на своєрідному телеекрані зовнішнього світу прискорено змінюються дати і події. Реальною можливістю тимчасово відвести увагу від зовнішніх факторів хоча б для того, щоб визначити, яка з “телевізійних програм” найпотрібніша людині, є можливість са­мопізнання. Одним із визначень самопізнання може бути свідоме переведення уваги від об’єктів зовнішнього світу до вивчення психічних або духовних особливостей багатовимірного внутрішнього світу. Також очевидно, що характерною ознакою гармонійного розвитку людини є рівновага розуміння та задоволення потреб зовнішнього та внутрішнього.
   Процес самопізнання дозволяє наблизитися до власної сутності, усвідомити свої внутрішні потреби, поглянути на свою до­лю збоку, здаля. Зустріч із власною сутністю, за стародавніми духовними традиціями, які залишили своє відображення у народних казках, легендах, обрядах та піснях, вважалася одним із самих найважчих випробувань: «Добрі розуміють, що вони жор­стокі, сміливі визнають, що вони боягузи...”
   Кожен з нас має певні уявлення про себе, свій образ, однак здебільшого в процесі порівняння з іншими ми підсвідомо підкреслюємо власні вади і приховуємо недоліки, чим тільки відсуваємо свідоме вирішення своїх проблем.
   Люди­на може правильно зорієнтуватися на життєвому шляху за умов відвертої самооцінки та усвідомлення своїх реальних потреб. Мета самопізнання полягає спочатку у виявленні власного “Я” без прикрас чи надуманих недоліків, що звичайно, під силу не кожному. У народних казках перед цим іспитом герой проходив випробування водою (внутрішня чистота, творча спроможність), вогнем (вогонь серця, любові, духу) та мідними трубами (ораторське мистецтво, вміння упорядковано передавати знання, досвід).
   У про­цесі самопізнання людина все глибше освоює таємниці свого внутрішнього світу, спостерігаючи, немов би свідок, за власними вчинками, словами, проявом емоцій та якістю (спрямованістю) думок. При цьому пробуджується природне бажання стати кращим і цим також зробити внесок у поліпшення внутрішнього світу. Цінності і прагнення людини, яка займається самопізнанням, можуть суттєво відрізнятися від загальноприйнятих, оскільки, одного разу доторкнувшись до скарбів внутрішнього світу, вона навряд чи проміняє їх на суто матеріальні, зовнішні блага.
   Як розпізнати у повсякденному житті людину, яка свідомо йде шляхом самопізнання та самореалізації? Один із засновників гуманістичної психології Карл Роджерс виокремив характерні риси такої особистості, серед яких важливе місце посідають такі:
   1.  Відкритість як зовнішньому, так і внутрішньому світу.
   2. Здатність до повноцінного життя у кожний момент свого існування.
   3. Прагнення до цілісності, до подолання розмежування між тілом і духом, думкою і почуттям, наукою і здоровим глуздом, працею та грою.
   4.  Прагнення до тісного духовного зв’язку з іншими людьми, пошук нових форм вербального та невербального спілкування.
   5. Піклування про людей, готовність подати допомогу. Важли­во, щоб це була делікатна, тактовна допомога.
   6. Почуття єдності з природою, виявлення турботи про неї, наявність екологічної свідомості.
   7. Довіра до власного досвіду в поєднанні з недовірою до на­в’язаних зовні авторитетів, готовність робити самостійні моральні висновки.
   8. Скептичне ставлення до надбань науки і техніки, які згубно позначаються на природі та застосовуються для маніпулювання людиною, в поєднанні з підтримкою використання науково-технічних досягнень у гуманних цілях.
   9. Відсутність потягу до грошей і привілейованого матеріального становища, байдуже ставлення до багатства.
   10. Надання переваги духовним цінностям і духовним особис­тостям - таким, як Тейяр де Шарден, Микола Реріх, Сальвадор Далі і т. д.
   Процес самопізнання може здатися на перший погляд чимось пасивним, проте насправді - це важка і складна робота трансформації свідомості. Звичайно, ставши на цей шлях, людина має потребу в теоретичних і практичних знаннях, методах подальшого розвитку. За словами І.Христа, щасливий той, хто усвідомлює свої духовні потреби, оскільки усвідомлення - це вже перший крок до їх задоволення.
   Помилково розглядати самопізнання відокремлено від пізнан­ня навколишнього світу і свого місця у Бутті. Пізнання власної сутності розкриває перед людиною універсальні принципи існування - єдині як для мікрокосму, так і для макрокосму. На думку СЛ.Рубінштейна, самовідображення світу втілюється через людське самопізнання. Отже, самопізнання людини та са­мопізнання світу - один і той самий процес: “Пізнати себе означає пізнати в собі, через свою індивідуальність Вселюдське, а потім, на основі цього вищого осягнення пізнати своє буття, факт свого буття, щоб довідатись про своє існування через знаходження його смислу”.