В.О.Сухомлинський вказує, що “справжнє виховання - самовиховання”. Саме у процесі самовиховання людина свідомо виявляє і позитивно трансформує свої індивідуальні риси, глибинні якості.
   “Вихо­вання, - за висловом  К.Д.Ушинського, - є тільки підготовкою до са­мовиховання, і якщо виховання було добре, то самовиховання триватиме все життя. Беручи в свої руки керування людською природою, що розвивається, всіляке виховання треба завершувати передачею його в руки самого вихованця”. У цьому випадку ми маємо шанс не порушити одне з основних правил виховання, на яке вказував В.О.Сухомлинський: дитина не повинна знати, що її виховують.
   Критерій ефективності виховного процесу співвідноситься із здатністю дитини самостійно продовжувати процес самовиховання. Якщо ж прагнення до самовиховання зникає після виховного впливу, це означає, що вплив за своїм змістом чи формою був помилковим.
   Надзвичайної актуальності набуває питання: за допомогою яких методів залучити учнів до самовиховання? Ефективним засобом у сучасних умовах вважається привернення уваги дітей до духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей, до потреб власної душі, а не тільки тіла. Самопізнання можна розглядати як перший крок справжнього виховання. Переломною точкою, своєрідним орієнтиром на цьому шляху Г.С.Сковорода вважає друге, символічне народження:  духовне перетворення людини, що досягається за умов спокійної, чистої совісті.
   1. Шлях до духовного оновлення лежить через розширення свідомості, яке розкриває людині її місце та роль у Бутті. Одним з дійових засобів, що допомагають усвідомленню єдності з Буттям, є процес спілкування дітей з живою природою. “Звіть мене варва­ром у педагогіці, - писав К.Д.Ушинський, - але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися виливу педагога; що день, проведений дитиною посеред бору і полів, коли її голову наповнює чарівний туман, в теплій волозі якого розкривається все її молоде серце для того, щоб безтурботно і несвідомо вбирати в себе думки і зародки думок, які потоком ллються з природи, що такий день вартий багатьох тижнів, проведених на шкільній лаві”. Таким чи­ном, виховна ситуація виступає активним засобом пробудження високих внутрішніх потреб людини. Не можна недооцінювати також впливу сімейного виховання, де кожний з батьків виступає для дитини безпосереднім "життєвим прикладом.
   2. Завдання шкільного виховання на сучасному етапі конкре­тизується переважно у створенні в навчальних закладах адекватних умов, які б сприяли активізації вищих потреб особистості школярів. Водночас новий підхід у виховному процесі відрізняється також своєю спрямованістю до кожного учня індивідуально, до врахування його природних нахилів, особливостей, що, однак, важко здійснити на практиці при великій кількості учнів у класах.
   3. Значною перешкодою у процесі виховання за всіх часів була невідповідність між закликами педагога та його особистим життям і переконаннями. Чутливість дітей до фальші, їх здатність розпізнавати внутрішній світ дорослих зумовлюють необхідність високого рівня не тільки професійних, а й моральних, духовних якостей особистості педагога.