Під терміном “неформальна група” позначають відразу кілька об’єктів, соціальна природа якиз є різню.
      - По-перше, це угрупування переважно підліткові, всередині яких організаційні відносини виражені або дуже слабо, аабо, навпаки, дуже сильно із загрозою використання фізичної сили. Самоціллю подібних неформальних мпільностей у більшості є спілкування, а головним внутрішнім принципом – групова солідарність. Такі неформальні “тусовки” служать засобом самовизначення, тією групою, завдяки якій неповнолітній знаходить своє місце у відношенні “я-ми-вони”.
      - По-друге, до неформалів на сьогодні відносяться учасники різних самодіяльних об’єднань. Серед них – екологічні групи, історико-культурні об’єднання і політичні клуби.
      - По-третє, до неформальних організацій часто відносять тих, хто включений у масові національні та суспільні рухи.
      Неформальні групи можуть бути організовані як у рамках формальних, так і поза ними. Перші є у рамках певних організацій, другі – існують незалежно від формальних. Вони утворюються на основі просторової близькості (сусіди), спільності інтересів, психофізіологічних характеристик, особистої симпатії. Контакти в таких групах є глибші й ширші, більш значущі для індивідів. Саме такі групи справляють суттєвий вплив на соціалізацію особистості.
      Причинами створення неформальних об’єднань є:
      - реакція на недоліки роботи з молоддю;
      - проблеми соціальної структури в державі;
      - наслідки бюрократії та формалізму;
      - прагнення проявити самостійність;
      - прагнення задовольними потреби й інтереси;
      - необхідність у спілкуванні;
      - особливості молодіжної свідомості й розвитку.
      Соціально-педагогічним впливом на спрямованість і діяльність неформальної групи моржна виділити: через поведінку лідера, введення в групу осіб, які мають просоціальну спрямованість, через переорієнтацію діяльності.
      Соціальний діагноз неформальних об’єднань здійснюється за наступною технологією.
      І етап:
      - ознайомлення з групою, його лідером;
      - постановка мети і завдань;
      - виділення предмету діагностики; вибір основних показників і критеріїв.
      ІІ етап:
      - вимірювання і аналіз отриманих кількісних та якісних показників.
      ІІІ етап:
      - підсумок, оформлення висновків і постановка соціального діагнозу неформальної групи.