«Ми живемо в епоху, характерною ознакою якої є постійні зміни. Тому нашим завданням є – створити такі організаційні структури, які б не лише дозволяли постійно адаптовуватись до змін, що відбуваються, але й активно впливати на цей процес. Це означає, що організація рухається за вимогами ринку, а не навпаки»
А. Вайсман

      У класичному менеджменті організація – це систематизоване, свідоме об’єднання дії людей для досягнення певних цілей. Організація соціальної сфери (соціальна система, організація, яка здійснює соціальну роботу, тощо) – це систематизоване, структуроване, публічне, свідоме об’єднання дій людей для досягнення ефективного результату вирішення соціальної проблеми в контексті соціальної роботи.
      У теорії соціального управління виділяють такі загальні риси організації:
      · наявність ресурсів: людей, матеріалів, технології, інформації тощо;
      · залежність від зовнішнього середовища (економічних умов, громадських організацій, законодавчих актів тощо);
      · горизонтальний поділ праці (виділення конкретних завдань), підрозділи, які виникли в результаті горизонтального поділу праці;
      · вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи, тобто здійснення процесу управління;
      · необхідність управління;
      · наявність формальних та неформальних груп:
      · здійснення певних видів практичної діяльності.
      Розглянемо рисунок 1 «Компоненти організації «Соціальної служби». При цьому слід звернути увагу кожного керівника організації на три принципових правила:
      1. Компоненти соціальної служби, які виступають в організації зв’язаними попарно і функціонують як єдине ціле.
      2. Мінімальні зміни в одному з компонентів призведуть до змін в інших компонентах.
      3. Вплив зовнішнього середовища на кожен з компонентів є непрямим, тоді як на організацію цей вплив безпосередній (прямий).

      Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення. Усі організації розглядаються як відкриті системи, тобто такі, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, але й із зовнішнім середовищем. Відкрита система має певні властивості, а саме: цілісність, перспективність, незалежність, спеціалізованість, централізація, циклічність розвитку та ін. Відкрита система має вхід та вихід. Організація складається з керуючої та керованої підсистем, що тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов’язаними. До складу керованої підсистеми входять елементи, які забезпечують безпосередній процес діяльності.
      Якщо управлінські рішення в керованій системі спрацьовують не повною мірою (не виконуються, виконуються частково, виконуються з відхиленнями тощо), то інформація про усі неточності, недоліки, відхилення каналами зворотнього зв’язку надходить у керуючу систему (тобто виконується процедура регулювання), в якій апарат управління розробляє необхідні заходи. Управлінські рішення щодо розроблених заходів надходять каналами прямого зв’язку в керовану систему і спрямовуються на усунення недоліків, відхилень тощо. Фактично забезпечується робота циклічного механізму, в результаті якої (якщо необхідно, за декілька циклів) будуть усунуті усі недоліки та керована система під впливом керуючої ліквідує наявні проблеми. Якщо керуюча система працює недостатньо професійно, кваліфіковано, ефективно чи активно, то слід очікувати, що керована система не забезпечить виконання поставлених завдань та досягнення намічених цілей. Рівень виконання керованою системою завдань і досягнення цілей прямо залежить від діяльності керуючої системи та, зокрема, апарату управління.
      Діяльність організації залежить від різноманітних факторів.
      Фактори впливу на організацію – це рушійні сили, які впливають на діяльність організації і забезпечують певний рівень отриманих результатів.
      Фактори визначають будь-які процеси, які відбуваються в організації. Їх можна класифікувати за двома ознаками: рівень впливу (макрорівень, мікрорівень); середовище впливу (внутрішнє, зовнішнє).
      За рівнем впливу виділяють: макроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси тощо); мікроекономічні фактори (законодавчі акти, державні органи влади, політичні події, соціально-культурні обставини).
      За ознакою середовища впливу виділяють фактори внутрішнього середовища організації (формують організацію із середини) та фактори зовнішнього середовища організації (пов’язані із розглядом організації як відкритої системи).
      Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми факторами, тобто ситуаційними рушійними силами всередині організації. Основними факторами внутрішнього середовища в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси. Внутрішнє середовище організації охарактеризовано у таблиці 1.
      Фактори зовнішнього середовища поділяють на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності); непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через певні механізми та взаємовідносини). Фактори непрямої дії мають властивість впливати через фактори прямої дії.
      У науковій літературі визначено п’ять основних факторів, що сприяють розвитку співробітництва між організаціями:
      - наявність схожих цінностей та культури;
      - досягнення консенсусу з приводу сфери взаємодії (узгодженість з питання розподілу ролей та відповідальності);
      - усвідомлення важливості створення мережі;
      - наявність обміну (чи всі сторони виграють від соціальної діяльності);
      - наявність альтернативних ресурсів.
      Ефективність соціальної сфери представляє собою достатньо складний соціально-управлінський феномен, який залежить від багатьох факторів, що включає цілий ряд компонентів, який може бути оцінений лише шляхом введення необхідних критеріїв і показників.