А.С. Макаренко (1888-1939), педагог, письменник. Його соціально-педагогічні погляди – суттєвий внесок у розвиток соціальної педагогіки як науки.
      Народився 13 березня 1988 р. в с. Білопілля (нині Сумська обл.) у сім’ї робітника залізничних майстерень. Закінчив міське чотирикласне училище в Крюкові (поблизу Кременчука) і педагогічні курси при ньому. Вчительську діяльність розпочав у 1905 році з роботи у Крюківському училищі, потім працював у школі ст. Долинська, що на Херсонщині. У період 1914 – 1917 рр. навчався у Полтавському учительському інституті. Знову учителював у Крюкові і Полтаві. У 1920 р. Макаренку доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. За період роботи у цьому закладі він створив принципово нову систему виховання, а сам заклад став відомим у всій країні. У 1921 р. колонії присвоїли ім’я Горького.
      У 1927 р. Макаренко брав участь в організації дитячої трудової комуни ім. Дзержинського в Харкові і згодом очолив її. Тут він також запроваджував свою виховну систему. У 1985 році залишив комуну. Його призначили заступником начальника управління дитячими виправними колоніями в НКВС. З 1937 р. переїхав до Москви, де займався літературною роботою та читанням лекцій на педагогічні теми для вчителів, батьків і громадськості. Помер видатний педагог 1 квітня 1939 року.
      Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, сценарії, науково-педагогічні статті). Найбільш відомими є “Педагогічна поема”, “Книга для батьків”, “Методика організації виховного процесу” та ін.
      Розвиваючи вчення про цілі виховання, Макаренко вказував, що педагог повинен мати перед собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст особистості (зовнішня поведінка, внутрішні переконання, громадянське і політичне виховання та знання). Виходячи з умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету виховання вбачав у підготовці культурної людини, активного громадянина, який повинен отримати освіту, бажано середню кваліфікацію, бути політично розвинутим, дисциплінованим із розвинутим почуттям обов’язку і поняттям честі, господарем і організатором.
      Стрижнем педагогіки Макаренка є соціально-педагогічне вчення про колектив.
      Під колективом розуміє не випадкове зібрання людей, а таке, яке об’єднане спільною суспільно-цінною метою, спільною діяльністю із досягнення цієї мети, де наявні органи самоуправління і координації та існують відносини відповідальної залежності.
      Крім цих суттєвих ознак колективу важливою умовою його існування називає контактність: члени колективу повинні знати один одного і мати про кожного особисту думку.
      Для правильної організації колективу важливим є питання про його структуру. Макаренко вважав, що структура колективу повинна бути . багатоваріантною і динамічною
      Важливою структурною ланкою загального колективу Макаренко називає первинний колектив. Первинний колектив це соціальне мікросередовище, яке створюється спеціально для зв’язку між окремою особою і колективом, у якому окремі його члени перебувають у постійному, діловому, товариському, побутовому та ідеологічному об’єднанні. Саме первинний колектив, на думку Макаренка, повинен першим представляти і захищати інтереси особи, першим реагувати на її вчинки і поведінку. До організації первинного колективу Макаренко ставив певні вимоги: повна керованість (вміщувати не більше 15 членів, щоб не виникали більш дрібніші об’єднання неформального характеру), соціальна нейтральність (бути не меншим 7 чоловік, щоб не перетворитись у групу друзів-приятелів), наступність поколінь і можливість нагромадження традицій (організація тісної взаємодії дітей різного віку).
      У комуні ім. Дзержинського первинні колективи-загони організовувались за принципом об’єднання дітей різного віку. Така організація давала більший виховний ефект. У старших піклування про молодших і відповідальність за них виховувало необхідні для радянського громадянина якості: увагу до людини, великодушність, вимогливість, якості майбутнього сім’янина та багато інших.
      Організація первинних колективів здійснювалась у формі виробничих загонів.
      У структурній побудові колективу Макаренко важливе місце відводив організації його керівництва. Це питання він вирішував перш за все через розвиток органів самоврядування, найголовнішою умовою існування яких була їх регулярна дієвість. Найвищим таким органом у колективах Макаренка були загальні збори колективу, які вирішували більшість питань. На цих зборах обиралися робочі органи самоврядування: рада колективу, санкомісія, господарська комісія та уповноважені. Раду колективу складали командири первинних загонів, які обиралися на загальних зборах, адміністрація закладу та представники комсомольської і піонерської організацій.
      А.С. Макаренко приділяв значну увагу розвитку у вихованців громадянських якостей, що простежується навіть у його роздумах про особливості роботи в колективі. Зокрема, він відзначає: “В перший рік я, як педагог-початківець, зробив звичайну помилку. Я звертав увагу на особу, що випадала з колективу. У мене був неправильний погляд, спрямований у найнебезпечніші місця, і я за ці небезпечні місця брався. Природно, що моєю особливою увагою користувався той, хто крав, той, хто хуліганив, хто йде проти колективу, хто хоче втекти, тобто те, що випадало з колективу...
      Протягом останніх років я змінив такий тон. Я побачив, що найнебезпечнішим елементом у моїй роботі є не той, що привертає до себе мою особливу увагу, а той, хто від мене ховається.
      Чому мені спала думка про це? Тому що вже зробив 15 випусків, і я стежив за цими випущеними і бачив, що багато хто з тих, яких я вважав найнебезпечнішими та поганими, в житті поводяться активно, по-радянському, іноді роблять і помилки, але загалом вони задовольняли мене цілком як продукт виховання. А ті, хто ховалась від мене й були непомітні в колективі, у житті іноді поводяться зовсім як міщани: рано одружуються, заводять “сімейку”, влаштовуються з допомогою всіляких способів на роботу, з комсомолу виходять, втрачають усякий громадський обов’язок, перетворюються на сіренькі істоти...” (7, 157 – 158).
      А.С. Макаренко намагався кожну дитину переконати, що він не стільки педагог, скільки навчає, щоб вона була грамотною, працювала на виробництві. Найменше Антон Семенович намагався показати вихованцеві, що він лише вихованець, тобто явище тільки педагогічне, а не суспільне й не особисте. Його підопічний це перш за все громадянин, а він, педагог, керує життям з його ж, вихованця, допомогою.
      У своїх закладах Макаренко запровадив методику паралельної педагогічної дії. Сутність даної методики полягає не в прямому впливові вихователя на особистість вихованця, а через первинний колектив, до якого цей вихованець входить. Ця методика дозволяє зняти опір дитини виховним впливам, оскільки позиція педагога є прихованою.
      А.С. Макаренко запропонував класифікацію колективів за стадіями розвитку, виділяючи при цьому наступні чотири стадії:
      - перша колективу ще нема, керівник змушений виступати у ролі “диктатора”;
      - друга виділяються активісти, які підтримують керівника і беруть на себе частину його повноважень;
      - третя колектив повністю склався, більшість функцій керівника переходить до органів самоврядування;
      - четверта кожний перебуває на рівні самовиховання, ставлячи колективну вимогу сам до себе.
      Важливою умовою розвитку дитячого колективу Макаренко називав “закон руху вперед”. Цей закон означає те, що виховну роботу треба будувати так, щоб неперервно росла потреба творити щось нове. У цьому зв’язку Макаренко розробив систему перспективних ліній, яка ставила перед вихованцями далекі і близькі цілі, дозволяла жити колективу напруженим, цілеспрямованим життям. Ця система виглядала так: близька перспектива віра в завтрашню радість, середня перспектива проект колективної дії, дещо віддаленої в часі; далека перспектива майбутнє вихованця чи майбутнє закладу.
      Велике значення у згуртуванні колективу Макаренко віддавав традиціям, які дають змогу зберегти досвід минулих років і здійснити наступність поколінь. Вони є тим колективним законом, який регулює поведінку і позбавляє необхідності вирішувати щоразу, як діяти. Живучи за встановленими традиціями, вихованці почувають себе в обстановці особливого колективного закону, гордяться ним і намагаються його поліпшити.
      Виховання у колективі Макаренко поєднував з правильно поставленим трудовим вихованням. Після тривалих роздумів він прийшов до висновку, що “труд без освіти, що йде поряд, без політичного й суспільного виховання, що йдуть поряд, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом. Ви можете примусити людину працювати скільки завгодно, але коли водночас з цим ви не будете її виховувати політично й морально, коли вона не братиме участі в громадському й політичному житті, то ця праця буде просто нейтральним процесом, що не дає позитивного наслідку.
      Труд як виховний засіб можливий тільки як частина загальної системи” (7, 103).
      Макаренко був прихильником виробничої (сільськогосподарської і промислової) праці, вважав, що лише в такій праці виробляється правильний характер людини, виховується відповідальність за свою роботу, яка є частиною загальної колективної праці. У своїй виховній діяльності використовував й інші види дитячої праці: самообслуговуюча, реміснича, безкоштовна суспільно-корисна у порядку шефства і т.д. Щоб праця здійснювала правильний виховний вплив на дітей, вона, на думку Макаренка, повинна бути посильною, результативною, осмисленою, творчою, педагогічно доцільною, колективною.
      Діяльність Макаренка з організації праці у дитячих виправних закладах може слугувати прикладом для соціальних працівників, які прагнуть подолати бідність.
      У колонії ім. Горького видатний педагог вводив трудовий принцип якраз з необхідності, через бідність та нестатки.
      “В колонії ім. Горького просто через нестатки я поспішав перейти до виробництва. Це було виробництво сільськогосподарське. В умовах дитячих комун сільське господарство майже завжди дає збитки. Мені пощастило протягом двох років, і то тільки завдяки винятковим знанням та вмінню агронома, прийти до рентабельного господарства, і не до зернового, а до тваринницького. Головною ареною в мене була свинарня. В останні роки ми мали до 200 маток і плідників та кілька сот молодняку. Це господарство було устатковане за останнім словом техніки. Було спеціально збудовано свинарню, в якій чистота була, набудь, не менша, ніж в комунарівських спальнях. Свинарню мили з допомогою солідної системи водогонів і відливів, стоків і кранів, де навіть не було запаху...” (7, 175).
      Бідність, нестатки, голод спонукали Макаренка до організації виробництва у комуні ім. Дзержинського. “Мені довелося починати роботу в дуже тяжких умовах в колонії їм. Ф.Е.Дзержинського, значно тяжчих, ніж у колонії ім. Горького, де все-таки був кошторис” (7, 177).
      Дуже допомогла у налагодженні виробництва в комуні енергійність та підприємливість завідувача виробництвом Соломона Борисовича Когана.
      “Прийшовши в комуну, він сказав:
      Як? 150 комунарів, 300 рук не можуть заробити собі на суп! Як це може бути? Вони повинні вміти заробляти собі на життя, інакше й не може бути” (7 ,178-179).
      Почавши з деякої трудової авантюри, незабаром комунари виготовляли меблі. Але на деревообробній справі не зупинилися. Оскільки комуна набула вигляду серйозного підприємства, то банк довірив позику на будівництво. У 1931 р. було збудовано чималий завод металообробної промисловості, що виготовляв дуже складні машинки, які до того часу були імпортними. Ця робота була така успішна, що почалось будівництво заводу фотоапаратів.
      А.С. Макаренко прийшов до висновку, що праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним елементом виховання, тому що праця так звана навчально-виробнича, і та повинна виходити з уявлення про цінності, які праця може створити (7, 175).
      Соціальні педагоги можуть використати на сучасному етапі ідеї А.С. Макаренка стосовно подолання негативних соціальних явищ, виправлення девіантної поведінки підлітків. Ним рішуче переслідувалися хуліганство і насилля над слабкішим. У таких випадках використовувались моральні форми осуду. У разі крадіжки, і в разі пияцтва загальні збори колективу могли винести ухвалу про затримання випуску із закладу до певного строку, про занесення до особистої справи. Проте в окремих випадках за крадіжки вихованців віддавали до суду. І негайно заарештовували.
      Макаренко попереджав, “за правило треба взяти таке: жоден вчинок вихованців не повинен бути непомічений. У навчально-виховній частині треба постійно реєструвати всі порушення дисципліни” (6, 45) .
      На думку А.С. Макаренка, ніяких особливих методів щодо безпритульних вживати не треба. Але йому вдалося за дуже короткий час довести своїх вихованців до стану норми і подальшу роботу з ними проводити як з нормальними дітьми.
      Соціальний педагог в особі Макаренка проявляється у його глибокому переконанні, що в його країні “вихованню підлягає не тільки дитина, не тільки школяр, а кожен громадянин на кожному кроці. Підлягає вихованню або в спеціально організованих формах, або у формах широкого суспільного впливу. Кожна наша справа, кожна кампанія, кожний процес у нашій країні завжди супроводжується не тільки спеціальними завданнями, але й завданнями виховання” (7, 99).
      А.С. Макаренко приділяв увагу вихованню громадянських якостей дітей у сім’ї. Він наголошує на тому, що у сім’ї росте майбутній громадянин, майбутній діяч, майбутній борець. Треба ясно усвідомлювати свої власні батьківські бажання. Чи ви хочете виховати справжнього громадянина Радянської Країни, людину знаючу, енергійну, чесну, віддану своєму народові...? Чи ви хочете, щоб з ваші дитиня вийшов міщанин, жадний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Потрудіться, поміркуйте добре над цим питанням... (5, с.259). А.С. Макаренко застерігає батьків, що якщо вони виховають погану людину, горе від цього буде не лише їм, але й багатьом людям і всій країні. Соромно повинно бути давати суспільству поганих або шкідливих людей.
      Є батьки, які відділяють сімейні справи від справ громадських. Але їх активність у суспільстві або на роботі повинна позначатись і в сім’ї: “Все, що діється в країні, через вашу душу і вашу думку повинно приходити до дітей”. (5, 259).
      У сімейному вихованні власна поведінка батьків – вирішальна річ. “Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, все це має для дитини велике значення...
      Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком ось перший і найголовніший метод виховання!
      А тим часом доводиться іноді зустрічати таких батьків, які вважають, що треба знати якийсь особливо хитрий рецепт виховання дітей, і діло буде зроблене. На їх думку, якщо цей рецепт дати в руки найзапеклішому лежневі, він з допомогою рецепта виховає працьовиту людину; якщо дати його шахраєві, рецепт допоможе виховати чесного громадянина, в руках брехуна він також зробить чудо, і дитина виросте правдивою.
      Таких чудес не буває” (5, 260).
      У “Книзі для батьків” міститься багато корисних порад щодо виховання працелюбства у сім’ї, здійсненні статевого виховання, формування культурних навичок тощо.
      Досвід А.С. Макаренка як соціального педагога, унікальний. Мало хто в історії соціальної педагогіки зумів так вдало втілити свою теорію в практику і добитись вражаючих результатів, маючи справу з важкими підлітками. Є статистика: за 15 років своєї роботи (1920 1935 рр.) через колективи, створені Макаренком, прийшло біля 3000 правопорушників і безпритульних, що стали гідними людьми, кваліфікованими спеціалістами. Возвеличення Макаренка почалось ще в 30-ті рр., і довгий час він вважався одним з найбільш видатних вітчизняних педагогів. Його ім’я і праці широко відомі за кордоном. У кінці 80-х 90-х років ХХ ст. окремі погляди Антона Семеновича піддавались критиці. Були опубліковані критичні статті Г.Ващенка з приводу діяльності А.С. Макаренка. Проте здобутки виховної системи Антона Семеновича є незаперечними, а соціально-педагогічні ідеї актуальні на сучасному етапі, коли загострились соціальні проблеми суспільства.