Януш Корчак (1878 – 1942), польський педагог, письменник, громадський діяч. Справжнє ім’я Я. Корчака – Генрік Гольдшміт. Народився в сім’ї варшавського адвоката. Його вважали дивною дитиною: до 14 років грався кубиками. У 15 ним оволоділа жадоба до читання. Януш любив спілкуватися з малечею, але також не цурався розмов з дорослими. Після смерті батька родина втратила матеріальний достаток, і він вимушений був підробляти. Даючи приватні уроки, багато часу приділяв самоосвіті. У 1903 р. закінчив медичний інститут у Варшаві, працював у дитячій лікарні, де і відбувся його перехід від медицини до педагогіки, хоч лікарем він залишався все життя. Свою педагогічну діяльність Корчак почав в дитячих літніх таборах, де пізнав, за його словами, “азбуку виховної роботи”. У 1911 р. очолив створений для єврейських дітей “Будинок сиріт”, який став його домівкою.
      Педагогічні погляди Корчака формувалися під впливом багаторічних досліджень і досвіду спілкування з дітьми. Він застерігав від неправильного розуміння природи дитини. Дорослі часто неуважні до неї, вважаючи, що в дитини ще все попереду. Вони не вникають у багатогранність її життя і ті прості радощі, які легко їй можна дати. Януш Корчак осуджував лінію поведінки багатьох батьків і педагогів у ставленні до дітей: критикувати, не дозволяти, наглядати, “стояти на сторожі інтересів дитини”, адже вона сама “не знає”, скільки їй їсти, пити, спати, прогулюватись, грати. Він помічав, що дорослі дуже часто у взаєминах з дітьми бояться доброти, вважаючи, що від дружнього спілкування діти стають нахабними і відповідають недисциплінованістю. Януш Корчак переконував, що дитина – істота розумна, добре знає потреби і складнощі свого життя, а дитячий вік довгі важкі роки в житті людини, коли їй потрібні від дорослих тактовна домовленість, віра в досвід, співробітництво і спільне життя. Він закликав поважати незнання дитини, її сьогодення, розвиток та почуття. Приділяв увагу вивченню дитини, вважаючи це необхідним у виховній роботі. Я. Корчак запровадив педагогіку доброти. Він вважав, що дітей треба вивчати як відмінну, але не більш слабку і бідну організацію. “Нема дітей є люди”, - переконував польський вихователь.
      Соціальна педагогіка Корчака отримала своє втілення в його “Будинку сиріт”, згодом в “Нашому домі”. Тут він перш за все спостерігав, аналізував поведінку груп дітей і окремої дитини в різних місцях та ситуаціях. Виходячи з власних спостережень, здійснював діагностику і конкретну виховну діяльність. У своїх книгах Я. Корчак навів переконливі приклади ефективності такої роботи, а також збирання різноманітної документації, статистичних матеріалів, медичних показників та ін. Архів сирітського притулку “Наш будинок” (50 дітей) за 7 років нараховував: 195 зошитів стінгазети будинку і документів, 41 зошит протоколів, 227 засідань Ради самоврядування, 14 000 подяк, понад 100 зошитів з різними описами, розповідями, спогадами дітей, сотні малюнків, діаграм і ін. Спираючись на 34 блокноти записів про сплячих дітей, він збирався написати книгу про ночі в сирітському притулку і взагалі про сон дітей.
      У “Будинку сиріт” існувало дитяче самоврядування. Воно має цікавий досвід: “Дошка оголошень” з повідомленнями, попередженнями, проханнями і звітами; “Поштова скринька” для листування вихованців з педагогами і один з одним; “Дитячий суд”, який спонукав дітей задуматись, самокритично ставитись до себе, краще розуміти друзів тощо. У суду був свій “Кодекс” – продумана система ведення справ, діти могли жалітися гне тільки один на одного, але і на персонал вихователів. І хоч, як правило, “трибунал” виносив тільки два вироки – “Виправдати” або “Пробачити”, враження від нього залишались глибокими. Органами дитячого самоврядування були “Рада” та “Сейм”, які сприяли тому, щоб правила поведінки дітей відповідали їх моральній свідомості, проходили через призму дитячої справедливості.
      Усі заслуги Януша Корчака важко перелічити. В організації різнобічної діяльності немало підказали видатному педагогу самі діти. Він вважав, що навчався в них, йшов за ними, але найбільше за все – любив їх.
      Януш Корчак – національний герой Польщі. Після захоплення Варшави гітлерівцями у 1939 р. “Будинок сиріт” відчайдушними зусиллями його керівника протримався ще 3 роки. У 1942 р. фашисти розпочали акцію зі знищення всіх євреїв міста. Загроза нависла і над дітьми “Будинку ...”. Януш Корчак мав можливість врятувати своє життя, проте вирішив залишитися разом з дітьми. Цей епізод описаний В.О.Сухомлинським у книзі “Серце віддаю дітям”: “Януш Корчак був вихователем сирітського будинку у варшавському гетто. Гітлерівці прирекли нещасних дітей на загибель у печах Треблінки. Коли Янушу Корчаку запропонували вибір: життя без дітей або смерть разом з дітьми, він без вагань і сумніву вибрав смерть. “Пане Гольдшміт, сказав йому гестапівець, - ми знаємо вас як гарного лікаря, вам не обов’язково йти до Треблінки”. “Я не торгую совістю”, відповів Януш Корчак. Герой пішов на смерть разом з дітьми, заспокоював їх, дбаючи про те, щоб у серця малюків не проник жах чекання смерті. Життя Януша Корчака, його подвиг дивовижної моральної сили й чистоти стали для мене натхненням. Я зрозумів: щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддавати їм своє серце” (14, 14).
      У газових печах Треблінки загинули Януш Корчак, його найближча помічниця Стефанія Вільчинська та 200 дітей. Останній запис в своєму щоденнику видатний педагог зробив 4 серпня 1942 р.
      Проте його приклад самовідданої любові до дітей та служіння своїй справі надихає педагогів виховних закладів працювати, “віддаючи своє серце дітям”.