Соціальна педагогіка як наука зобов’язана своїм становленням серед плеяди інших видатних діячів українському педагогу Костянтину Дмитровичу Ушинському. Безсумнівно, його творчість дала могутній поштовх подальшим соціально-педагогічним дослідженням.
      Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). Народився у м. Тулі в небагатій дворянській сім’ї. Його батьки, вихідці з Чернігівщини, мали невеликий маєток поблизу Новгород-Сіверського, де Костянтин Дмитрович закінчив гімназію. Протягом 1840-1846 рр. навчався на юридичному факультеті Московського університету. Здобувши вищу освіту, працював за призначенням на посаді професора у Ярославському юридичному ліцеї. У роботі відзначався демократичністю, через що у 1849 році його звільнили з посади.
      З 1854 р. працював викладачем словесності, а згодом став інспектором Гатчинського сирітського інституту.
      З 1859 р. йому дали призначення на посаду інспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Тут він відзначився як прогресивний реформатор жіночої освіти. Він дозволив вихованкам відлучатися із закладу, який раніше був закритого типу, на канікули та провідувати батьків. Перебудував викладання російської мови і літератури, географії і природознавства. Запросив до співпраці багато прогресивних педагогів.
      У цей період надрукував багато цікавих статей: “Праця в її психічному й виховному значенні”, “Рідне слово”, “Проект учительської семінарії” та ін.
      У 1862 р. Ушинського звинуватили в атеїзмі і звільнили з роботи у Смольному інституті. Щоб завуалювати незаконне звільнення, уряд відрядив його за кордон для вивчення жіночої освіти. Ця поїздка по суті була замаскованим засланням. Після повернення з-за кордону друкує свою фундаментальну працю “Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології” (1867-1869).
      Протягом 1869-1870 рр. жив на Україні, яку вважав своєю батьківщиною. Помер 22 грудня 1870 р., похований на території Видубецького монастиря.
      К.Д.Ушинський обґрунтував педагогіку як науку, довівши, що вона може стати наукою в повному смислі слова, якщо буде тісно пов’язана з життям, виражати потреби суспільства і спиратися на дані наук про людину. Джерелом теорії педагогіки називав весь комплекс “антропологічних наук”, куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології. Тільки знання наукових основ педагогіки дає можливість творчо розв’язувати складні проблеми формування людини.
      Ушинський обґрунтував питання про єдність теорії і практики. Виховання, яке не спирається на педагогічну теорію, порівнює з пустоцвітом, із знахарством у медицині.
      Головне в педагогічній системі Ушинського – звернення до принципу народності, як особливої для кожного народу ідеї виховання.
      Термін “народність” Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність – це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу.
      Ушинський закликав до створення якомога більшої кількості народних шкіл з хорошими вчителями, наголошував, що навчання у них має відбуватись рідною мовою.
      Складовою частиною ідеї народності з Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи виховання.
      Його вчення про народність пов’язано із завданнями формування особистості, виховання в дітей любові до батьківщини, гуманності, чесності, працелюбства, відповідальності. Всі ці якості виходять від народу і співвідносяться з його характером і традиціями.
      К.Д.Ушинський визначив фактори, які особливо сильно впливають на виховання особистості: навчання, праця, гра, природа, життя, релігія.
      Першоджерелом формування моральної сторони дитини, так само як і всіх інших її сторін, у житті і у вихованні виступають засоби природи. За твердженням Ушинського, ці засоби є найдоступніші для дитячого сприймання. Головне завдання педагога навчити дітей помічати і спостерігати красу природи.
      Велике значення на формування моральності дитини справляє гра. У ній формуються всі сторони душі людської, її розум, її серце, її воля... У грі діти випробовують свої сили і вчаться самостійності. Через колективну гру здійснюється пізнання і входження у систему суспільних відносин.
      Основним соціальним фактором і засобом виховання К.Д.Ушинський називає працю. На його думку, вона є джерелом не лише фізичного, розумового і морального вдосконалення, але і існування людини взагалі.
      Перед вихованням ставить завдання формувати у дітей серйозне ставлення до праці, прищеплювати вихованцям не лише повагу і любов до неї, але і звичку працювати. Відводить важливу роль не лише фізичній праці, але й розумовій. Вказує, що розумова праця – один з найважливіших видів людської діяльності: “Мріяти легко, приємно, але думати важко”.
      К.Д.Ушинський показав взаємозв’язок між працею і щастям людини. Багатство, відсутність праці діють руйнівно не тільки на моральність, але навіть і на щастя суспільства. Погану послугу зробив би державі той, “хто знайшов би засіб відпускати їй щороку всю ту суму грошей, яка необхідна її громадянам... Якби люди винайшли... казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком замінює всяку працю людини..., то сам розвиток людства зупинився б: розпуста і дикість заволоділа б суспільством, саме суспільство розпалося б: із знищенням необхідності особистої праці історія повинна припинитись” (12, 106).
      Таким чином, “виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя”.( 12 , 113).
      Іноді із щастям люди пов’язують забезпечене життя; справжнім лихом вважається убогість. На думку Ушинського, багатство також може бути суспільною проблемою. “Багатство росте без шкоди для людини тоді тільки, коли разом з багатством ростуть і духовні потреби людини, коли і матеріальна, і духовна сфера разом і дружно розширюються перед нею” ( 12, 115). Обґрунтовуючи у статті “Праця в її психічному й виховному значенні” роль праці як чинника, який особливо сильно впливає на формування особистості, К.Д.Ушинський по суті обґрунтував гостру потребу створення соціально-педагогічної науки в період нових економічних відносин і зв’язаної з ними соціальної політики: “Розкоші розвивають фабрики, фабрики розвивають розкоші, капіталіст збиває нові капітали; некапіталіст борсається з усіх сил і залізає в борги, щоб не відстати в розкошах від капіталіста; людина крутиться на своєму оксамитовому кріслі, придумуючи, як би добути оксамитові драпрі; потреба дедалі більших капіталів для в
      сякого самостійного виробництва збільшується; кількість самостійних виробництв зменшується; одна величезна фабрика поглинає тисячі маленьких і перетворює самостійних хазяїв на поденщиків; один дуріє з жиру, інший дичавіє з бідності; одного губить багатство, іншого крайня бідність перетворює на машину; той і другий наближаються до стану тварини; а нові потреби, створювані щохвилини промисловістю, збільшують кількість незадоволених життям. Так відбувається економічний розвиток суспільства, який не спирається на духовний та моральний розвиток його змісту і форми” (12 , 115 ).
      Таким чином, К.Д.Ушинським поставлено питання про радикальне перетворення суспільства, яке можливе лише через освіту та виховання, яке на думку видатного педагога, досягає успіху, коли на нього в однаковій степені впливають церква, сім’я і школа. Батьки перш за все повинні турбуватись про релігійне виховання дитини, і основнаа роль тут належить матері. При цьому Ушинський підкреслював, що в процесі навчання не можна відділяти Закон Божий від інших предметів і виховання.
      Він писав, що релігійне виховання людини проходить протягом всього життя. Воно починається з раннього дитинства, продовжується в юності, проникає у всі шкільні предмети і ніколи не завершується.
      Певну роль у формуванні особистості відводив естетичному вихованню. Основними засобами естетичного виховання вважав природу, зміст шкільної освіти , мистецтво. У навчальні предмети народних шкіл пропонував включити предмети естетичного никлу: малювання, музику, співи. Особливо цінував участь дітей у хоровому співі: “Якщо заспіває школа заспіває країна”. Ушинський вважав, що для естетичного розвитку дитини важливо прилучити її до народної поезії, народних традицій, проводити у школі свята зими, весни, літа й осені. У зв’язку з цим ставив питання про художню освіту вчителів та вихователів.
      Якщо малювати портрет Ушинського, писала Водовозова, одна з його учениць, то це був би портрет Пророка з палаючими очима і дуже суворим, серйозним обличчям. На працях Ушинського виросло декілька поколінь учителів, його називають вчителем російських вчителів. Його творчість сприяла подальшим соціально-педагогічним дослідженням в Україні та за кордоном.