Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) видатний український письменник, поет, художник, громадський діяч. Народився в с. Моринці на Черкащині. Початкову освіту здобув у дяка, після викупу з кріпацтва навчався у Петербурзькій. Академії мистецтв, потім повернувся на Україну. Був активним членом таємної політичної організації Кирило-Мефодіївське Братство, де очолив революційно-демократичну групу. У 1847 р. Шевченка заарештували і заслали в Оренбурзькі степи рядовим солдатом. Після заслання жив у Петербурзі. Педагогічні погляди Шевченка знайшли місце у його віршах, публіцистичних і художніх творах.
      Вірив у велику силу виховання. Виняткову роль у вихованні відводив сім’ї. З великою симпатією писав про виховання дітей у трудових сім’ях, де матері піклуються про своїх дітей, де наполеглива праця зміцнює порядність у стосунках. З повагою ставиться до жінки-матері. У повісті “Наймичка” зобразив маму-селянку, яка приховувала своє материнство від сина заради його благополуччя.
      Зовсім по-іншому змальовує поміщицькі сім’ї, де убога мораль згубно впливала на виховання дітей. Затаврував тих аристократок, які безвідповідально ставляться до виховання своїх дітей. Такою є мати-поміщиця з твору “Прогулка с удовольствием и не без морали”, яку більше цікавить вбрання, ніж власні діти.
      Сімейне виховання не може замінити виховання суспільного, яке передбачає життя серед однолітків, спілкування з дорослими, ознайомлення з соціальними обставинами. Ніяке, навіть найкраще поставлене сімейне виховання не в силі забезпечити підготовку добре зорієнтованих в життєвих умовах юнаків і дівчат.
      Поміщиця Софія Самійлівна (повість “Музика”) висловлює бажання виховувати своїх дітей Лізу і Наталю у цілковитому безлюдді і потім випустити їх у світ зовсім невинних, як двох пташенят з-під крильця. Т.Г.Шевченко дає таку оцінку цьому планові: “Справді, поетична ідея, але не більше”. Дитинство дівчаток було цілком однакове, проте в 14-15 років характери їх вийшли різні. Наталя любила музику, дуже допитлива. Ліза занадто жвава, більше схожа на хлопчика, вчиться неохоче й музики не любить.
      Автор розмірковує: “Дивна, одначе психологічна загадка”. Дівчатка, як дві краплі води схожі одна на одну, але дуже різняться характерами.
      Подібна психологічна загадка зображена у повісті “Близнецы”, де показано, яка може бути різниця завдяки суспільному вихованню між двома хлопчиками-близнюками, один з яких навчався в гімназії та університеті і зробився корисною людиною, а інший виховувався в кадетському корпусі, де з нього витруїли все людське.
      Отже, проблеми, які вирішувались теоретичною педагогікою, Шевченко розв’язав при допомозі художніх засобів. Він виділив три фактори формування особистості:
      - задатки, набуті в дитинстві;
      - система виховних впливів учбового закладу;
      - вплив соціального середовища, яке оточує виховання.
      З творів Шевченка можна отримати чітке уявлення про його виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, що здатна застосовувати свої знання в житті, уміє цінувати мистецтво, любить працю. Виховному ідеалові Шевченка властива така риса, як працьовитість. Праця повинна займати, на його думку, головне місце в житті людини. В повісті “Капітанша” він писав: “Заздрю і завжди заздритиму тобі, щасливий благородний трудівнику”.
      Шевченко піддав гострій критиці станову систему освіти в царській Росії. Він вказував на недостатню кількість навчальних закладів на Україні, а з тих закладів, що існували, виходили духовно скалічені молоді люди. У повісті “Княжна” він описав недоліки початкового навчання. Учителями були малограмотні дячки, які вчили за церковними книжками. Навчання зводилось до того, щоб навчити дітей читати релігійні книжки і виховати їх в дусі покори. У творах Шевченка звучить також критика навчально-виховної практики станових закладів: кадетських корпусів, пансіонів та інститутів шляхетних дівчат.
      Т.Г.Шевченко належить до радикального (революційно-демократичного напряму) соціально-педагогічних досліджень. Він мріяв про школу та виховання, створення яких пов’язував, передусім, з революційною перебудовою суспільства. Народну школу уявляв як школу, де панує рідна мова. Ставив також питання про необхідність освіти для жінок нарівні з чоловіками.
      Як революційний демократ Шевченко гаряче вболівав за відкриття недільних шкіл, які відігравали важливу роль у поширенні освіти серед трудящих. Надавав їм матеріальну підтримку. Так, у 1860 році в Петербурзі він, разом з іншими письменниками, виступив на літературному вечорі на користь недільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після реалізації видань “Кобзаря”.
      У листах до М. Костомарова та М.Чалого Шевченко підкреслював, що необхідно створити спеціальні підручники для всіх шкіл. Сам він взявся за написання одного з них – “Букваря Южнорусского”. Закінчив роботу над ним у 1860 році, вже тяжко хворим. “Буквар” був виданий у кількості 10 тис. примірників (вартість 3 копійки). Книжечка нараховує усього кільканадцять сторінок, але це “прощальна лебедина пісня нашого національного генія”