1. У ХІV-ХVІ ст. європейська цивілізація вступила в новий етап розвитку, головними рисами якої стали:
      1) руйнування локальної замкнутості держав і встановлення міждержавних відносин;
      2) ослаблення диктату традицій і зростаня активності окремої особистості;
      3) тріумф раціоналізму і секуляризація свідомості.
      На ХІV-ХV ст. припадає епоха Відродження, провідними факторами якої стали: гуманізація і індивідуалізація суспільної свідомості; утвердження (встановлення) ринкових відносин; висока соціальна активність і розмивання меж станів. У цей період людина знову набуває своєї індивідуальності.
      Важливі зміни в життя суспільства внесли винайдення компаса, вибухівки (пороху) та друкарської справи. Наступила епоха Великих географічних відкриттів, наслідками якої стали: 
      1) розвиток матеріальної культури, поява мануфактурного виробництва;
      2) розвиток природознавства і філософії;
      3) перехід до товарного господарства.
      Зміни у сфері матеріального виробництва вимагали змін у духовній сфері, в результаті блідне ідеал істинно віруючої людини, звільняючи місце купцю і підприємцю, наділених практичною кмітливістю, ставлення до яких в період раннього і класичного середньовіччя було дуже негативним.
      Ще одним важливим фактором, що вплинув на осмислення особистості людини стало виникнення нової картини світу і поширення наукових знань (теорії Коперніка, Кеплера, Бруно, Галілея, які трактували людину як центр світобудови, пов´язану із божественними і з земними силами).
      Наслідком великих потрясінь стала реформація соціально-політичний рух проти католицької церкви, що породила протестантизм. (Мартін Лютер, Жан Кальвин, Ульріх Цвінглі). В основу протестантизму були покладені такі ідеї, як звільнення сфери виробництва від релігійного тиску, духовна санкція на прибуток як мету економічної діяльності людини, зайвість посередників між людиною і Богом, визнання віри, а не суворого виконання обрядів, як засобу до спасіння душі.
      Найважливішими результатами розвитку західноєвропейських держав стали (на початок ХVІІ ст.): 
      1. Створення абсолютних монархій.
      Передумовами до їх появи стало виникнення нових класів суспільства (буржуазії і пролетаріату), не зв´язаних із землею, що призвело до розмежування суспільних інтересів, до прагнення до економічної стабільності і захисту кордонів національного ринку, до ліквідації національної замкнутості держав, до створення стабільної грошової системи.
      2. Процес початкового нагромадження капіталу і модернізація. Епоха Великих географічних відкриттів сприяла утворенню великих колоніальних імперій, активізації банківської, акціонерної та біржової справи. Приплив золота з колоній стимулював процес початкового накопичення капіталу, гроші починають вкладатись у сферу торгівлі і обігу, а потім у сферу промислового виробництва.
      У ХVІІ ст. Виникли перші мануфактури, особливостями яких був вільний найм робітників, спеціалізація трудових операцій, товарний характер виробництва, використання в основному ручної праці.
      3. Складання нового типу людини з новими критеріями цінностей. Такими критеріями стали: працелюбство і підприємливість, наявність грошей, причому гроші повинні знаходитись в обігу.
      У період пізнього феодалізму і зародження ранньобуржуазних відносин співвідношення між державою і церквою у провідних європейських державах принципово змінюється. В кінці середніх віків церковно-монастирська система благодійності стає все менше регульованою, з´являються юрби професійних жебраків. Становище погіршили епідемії чуми, які загострили соціальні проблеми. Натовпи злидарів стали небезпечними для суспільства. Церква вже не могла самостійно займатись благодійництвом.
      У цю епоху бідність повністю втратила свій характер святості: здорові жебраки викликали недовір´я, ворожість ставлення.
      Виникла потреба у створенні нової системи допомоги, що законодавчо регулюється державою.
      Найбільш яскраво процес зміни ролей в опіці спостерігається в Англії з другої половини ХІV до початку ХVІІ ст. Тут з ростом впливу і ролі держави почалось і більш активне втручання у сферу соціальних відносин, в тому числі – у справи благодійності і опіки. Ще у 1349 р. був прийнятий статут робітників. До початку ХVІ ст. У країні завершилась церковна реформа і англійська церква була повністю підпорядкована королівській владі. Вищим церковним органом стала Висока комісія. Паралельно на протязі ХV ХVІ ст. Була сформована система місцевих органів самоврядування. Основною місцевою одиницею стала церковна парафія , до якої відійшли функції монастирів з опіки бідних. Одночасно у 1601 р. Було створено ряд законів про суспільні податки на користь бідних, що дозволяло розприділяти “милостиню” безпосередньо в церковних парафіях.
      Таким чином, поступове зміцнення позицій державної влади створило умови для переходу питань соціальної опіки з-під повноваження церкви до сфери державного управління, одночасно створюючи нове уявлення про місце і роль убогого (не імущого) в суспільстві. Найважливішим серед причин такого переходу були:
      - банкротство середньовічної системи безконтрольної роздачі милостині, що призвело до професійного жебрацтва;
      - розвиток мануфактурного виробництва і ускладнення соціальної організації суспільства;
      - перехід від натурального господарства до грошового.
      Всі ці важливі причини виклали потребу науково організованої допомоги зі сторони держави.