Аналіз викопних решток людиноподібних мавп, що знаходились біля витоків антропогенезу, дають підстави стверджувати, що предки людини існували вже 2-3 млн. років тому назад. Вони являли собою істоту, яка лазила по деревах, проте була здатна до випрямленого положення тіла, з об’ємом мозку 450-500 см3. У ході жорсткої міжвидової боротьби за існування єдиними перевагами предків людини були більший об’єм головного мозку та соціальний (стадний) спосіб життя. Ці індивіди не змогли б вижити, якби в колективах найбільш древніх гомінідів не була розвинута взаємодопомога. Очевидно, потомки людини успадкували її з тваринного світу, де взаємна підтримка широко розповсюджена. Мавпи не складають виключення у цьому відношенні: павіани, наприклад, за певних умов чекають відсталих тварин при пересуванні стада, шимпанзе після полювання легко ділиться м’ясною здобиччю з іншими членами угрупування. Таким чином, вже гоміноїдні предки людини були мирними істотами.
      Отже, виникнення соціальних відносин не можна розглядати, як шори, які накладались суспільством, що народжувалось, на смертельні за своїми наслідками зіткнення між окремими індивідами. Їх функціональна роль полягала в регуляції взаємин між членами колективу в процесі праці.
      Згідно із сучасною періодизацією історії соціальної роботи епоха від найдавніших часів, коли виникли опіка і взаємопідтримка на зорі людства до утворення перших класових держав, де соціальна допомога набула організованих форм, визначена архаїчною; у ній виділяють такі основні види допомоги:
      1) взаємодопомога між племенами;
      2) філантропічна допомога зі сторони вождів і старійшин роду співплеменникам, що знаходились нижче за встановленою у племені ієрархією;
      3) міжособистісна допомога.
      На стадії родового суспільства уявлення про допомогу і взаємодопомогу пов’язані з механізмами реципрокації (взаємний обмін дарами, послугами, допомога у побутовій та господарській сфері) та редистрибуції (передавання частини виробленого громадою надлишкового продукту у розпорядження вождів на різні громадські потреби). Вже на цій стадії проходить оформлення суб’єктів допомоги, ідеології, а також принципів, що регулюють зв’язки обміну і підтримки між суб’єктами родового простору.
      Найважливішою особливістю архаїчного періоду в історії соціальної роботи є відсутність будь-яких письмових джерел , які б дозволяли з абсолютною точністю оцінювати реальний стан взаємної допомоги і благодійності .