Соціальна робота і соціальна педагогіка в XX ст. не тільки знаходять спільні лінії перетину, але і утворюють єдину понятійну і науково-практичну сферу. Виявляється, що соціальна робота має системні риси соціальної педагогіки. Найбільш чітко їх єдність простежується у розв’язанні проблем із соціалізації молоді, що підтверджує схильність названих галузей знань до конвергенції. Необхідно враховувати також, що соціальне виховання часто передбачає надання соціальної підтримки тим, що потребують.
      Перші тенденції до зближення двох дисциплін намітились в логіці педагогічної наукової рефлексії на початку XX ст. Це було зв’язано перш за все з тим, що зникло романтичне уявлення про можливості засобами виховання досягнути гармонії в суспільних відносинах. У контексті соціальної політики виховні можливості розглядаються як один із факторів у справі формування вільної особистості, тієї особистості, яка здатна до перетворень в суспільстві. Так, наприклад, П. Наторп стверджує, що “самоцінність особистості розвивається найсильніше якраз в скромній відданості справі, саме суспільній справі, що саме прагнення до звільнення особистості, індивідуальності повинно вести до соціальної роботи, яка в кінцевому смислі буде завжди роботою над соціальною освітою”.
      Прикладом інституту, що здійснював соціально-виховну функцію і функцію соціального помічника, є церква. Вона не тільки допомагала немічним, хворим, калікам, але і здійснювала виховання парафіян у дусі християнського милосердя. Видатні церковні діячі (А.Шептицький, Я.А. Коменський, О.Духнович та ін.), маючи богословську освіту, водночас були і педагогами та меценатами свого народу. А.Шептицький, зокрема, стільки вклав життєвої енергії та коштів у розвиток лікувальної справи, освіти, мистецтва, науки, що його діяльність можна порівняти з цілою організацією із соціального захисту населення. Поряд з тим, він плідно займався вихованням молоді. Відомі його листи до пастви, де Великий Митрополит закликав до формування активного ставлення до життя, прищеплення рис християнського гуманізму.
      Отже, в багатьох аспектах спостерігається тотожність соціальної роботи соціальній педагогіці і принципи конвергенції полягають у наступному:
      1) ця діяльність спрямована на розв´язок проблем, пов’язаних із соціальною дезадаптацією і девіацією;
      2) потреби клієнтів мають однакові причини виникнення;
      3) соціальна робота і соціальна педагогіка - практичний механізм соціальної політики;
      4) існує спільність системних феноменів, на основі яких проходить конвергенція понятійних полів.