Основні питання:
1. Об’єкт, предмет, мета та завдання курсу.
2. Етика як наука про мораль.
3. Професійна етика та її особливості. Етика соціального працівника.

*****

      Етика (грец. Ethika, від ethos – звичай) – філософська наука, об’єктом вивчення якої є мораль, її розвиток, норми і роль у суспільстві. Етика – одна з найдревніших теоретичних дисциплін, яка виникла як частина філософії. Термін “етика” запропонував Арістотель для визначення філософського вчення про мораль.
      Етика як філософська наука вивчає мораль, з’ясовує місце моралі в системі суспільних відносин. Її завдання традиційно бачили у створенні ідеальної моделі міжлюдських відносин. Мораль – одна з форм суспільної свідомості, система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулює поведінку людей. Вона будується на силі переконання, громадської думки, традицій, авторитетів. Етика означає систему моральних норм поведінки людини будь-якої соціальної чи професійної групи. Етика вивчає закономірності виникнення, розвитку й функціонування моралі, її специфіку та роль у суспільстві, систему моральних цінностей і традицій. Вона встановлює критерії моральної свободи і відповідальності особистості, моральну цінність вчинків.
      Професійна етика – одна з фундаментальних теоретичних основ будь-якої професійної діяльності. Тому під професійною етикою розуміють науку про професійну мораль як сукупність ідеалів та цінностей, етичних принципів та норм поведінки, які відображають суть професії та забезпечують взаємовідносини між людьми, що складаються у процесі праці і походять із змісту їх професійної діяльності. Поряд з цим, професійна етика – це моральна самосвідомість професійної групи, її психологія та ідеологія.
      Тому професійна етика може розглядатися двояко:
   – як різновид загальної моралі, що має специфічні риси, що обумовлюються видом і типом діяльності, тобто є науковою дисципліною, яка вивчає професійну мораль;
   – як теорія моральності, що існує у професійному середовищі.
      Основними завданнями професійної етики є:
   – систематизація накопиченого у процесі історичної практики досвіду, характерного для даного виду діяльності,
   – узагальнення і вдосконалення його відповідно до вдосконалення даного виду діяльності.
   – вплив на свідомість спеціаліста з метою вдосконалення його як особистості і професіонала;
   – сприяння більш повному та ефективному вирішенню професійних задач.
      Етика в соціальній роботі – одна з невід’ємних складових щоденної діяльності. Знання теоретичних основ, законодавчих передумов сприяє у найбільш ефективному вирішенні проблем. Глибоке знання норм і принципів професійної етики, обов’язкове і творче застосування їх у щоденній діяльності допомагає соціальному працівнику здійснювати співпрацю з клієнтами, їх близькими, колегами, представниками суспільних, державних і недержавних організацій і закладів.
      Етика соціальної роботи – вчення про моральні основи професійної соціальної діяльності з надання допомоги інвалідам, сім’ям, соціальним групам і общинам, посиленню чи відновленню їх здатності до функціонування та створення сприятливих умов для досягнення цих цілей, морально-етичних норм поведінки спеціалістів з соціальної роботи, працівників соціальних служб. Етика соціальної роботи – специфічний прояв загальної етики у соціальному обслуговуванні населення.
      Об’єкт вивчення етики соціальної роботи – професійна мораль спеціалістів.
      Предмет – етичні відносини, що виникають у процесі роботи, етична свідомість та етичні дії соціального працівника.
      Мета – забезпечення і підтримання змісту і суті професійної діяльності, які узгоджуються із соціальною потребою.
      Завдання етики соціальної роботи:
   – нормативна регламентація відносин, поведінки і дій окремих представників професійної групи та їх об’єднань;
   – формування відповідної етичної свідомості спеціалістів соціальної сфери.
      Професійна етика соціального працівника визначає його рольову позицію і відношення з іншими людьми, включаючи клієнта і колег. Це набір зобов’язань, які відповідають цій рольовій позиції, і положень про етичну відповідальність за виконання своєї соціальної ролі.
      Етика соціальної роботи виступає складовою філософської науки про роль моральних начал у діяльності працівників соціальних служб і має велике значення для практики соціальної роботи. Як філософсько-соціологічне знання, відіграє унікальну роль у формуванні професійно-етичного образу спеціаліста.
      Етику соціальної роботи доцільно розглядати, як науку про моральні цінності вчинків та поведінки соціального працівника у галузі діяльності, а мораль, відповідно як вимоги, які пред’являються до його реальної поведінки у процесі виконання ним службових обов’язків і побудови взаємовідносин з клієнтами та їх оточенням.
      У практичній діяльності соціальна робота потребує використання:
   – моральних ідеалів, що визначають загальні основні напрями її діяльності;
   – правил щоденної діяльності, без дотримання яких неможливо реалізовувати моральні норми і принципи.

Список використаної та рекомендованої літератури
1. Белякова Г.И. Профессиональная этика. – М., 1975.
2. Веретенко О.О. Становлення професії соціального педагога в Україні // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 4. – С. 21-22.
3. Етика соціальної роботи: принципи і стандарти (Ухвалено Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) // Соціальна політика і соціальна робота. – 1998. – № 4. – С. 67-75.
4. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / соціальна робота: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997.
5. Медведева Г.П. Этика социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС, 1999.
6. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник.– К.: ІЗМН, 1997.
7. Обучение социальной работе в России. Программы и техно-логии. Ч. 1. Социальная работа: наука и профессия. – М., 1997.
8. Профессионально-этические нормы социальной работы. – М. 1993.
9. Теория и методика социальной работы (в вопросах и ответах): Учеб. пособие / Под ред. Панова А.М. – М., 1998.
10. Фирсов М.В. Введение в специальность и основы профессиональной этики социального работника. – М., 1993.
11. Философский словарь. Под ред. М.М.Розенталя. М.: Политиздат, 1975.