Поняття сексуального насильства, незалежно від того, чи відбувається воно однократно чи повторюється протягом деякого часу, позначає сукупність злочинів - від демонстрації перед дитиною статевих органів і до здійснення з нею полового акта. У найбільш важких випадках воно може супроводжуватися погрозами чи садистськими діями. Як правило ґвалтівник знайомий дитині і використовує свій авторитет для примуса до статевого контакту. У такий спосіб дитині наноситься фізична і психічна травма, страждає система її соціальних відносин.
      Безпосередніми наслідками насильства є переживання дитиною почуття страху, тривоги, депресії, гніву, ворожості, заниженої самооцінки, що нерідко супроводжуються порушеннями сексуального поводження. Довгострокові наслідки насильства можуть виражатися в психічних розладах, сполучених із самодеструктивними тенденціями, токсикоманією, розладами харчування, депресією, тривогою, почуттями соціальної ізоляції, труднощами при встановленні відносин з оточуючими і сексуальними відносинами.
      Використання візуального каналу комунікації має низку переваг. Словесний опис по різних причинах часто представляє серйозну проблему: дитина може не мати відповідного запасу слів для вираження того, що відноситься до сфери сексуальних відносин дорослого, ґвалтівник міг налякати дитину розправою за розголошення злочину.
      Образотворча діяльність допомагає відновити почуття власної гідності, оживити сферу фізичних відчуттів, заблокованих у результаті травми і сприяти вираженню подавлених почуттів.
      Інтенсивний характер відносин при індивідуальній психотерапії створює для клієнта потенційно небезпечну ситуацію, здатну провокувати травматичний досвід. Довіра дитини до арт-терапевта може виникнути при наявності чітких границь і структури психотерапевтичних відносин, а також при безумовному прийнятті дитячих переживань і образотворчої продукції.
      Для підлітків індивідуальна арт-терапія може бути неефективною через властиве їм негативне відношення до дорослих і соціальних авторитетів, тому робота в групі з однолітками підходить їм у більшій мірі.
      Вільний вибір образотворчих матеріалів підсилює віру дитини у свої сили і контроль над ситуацією. Можливість створювати безладдя, використовуючи образотворчі матеріали, дуже важлива для дітей, які перенесли сексуальне насильство. Часом ця поведінка може виражатися в нападі на арт-терапевта чи в прагненні забруднити кабінет. Можливо змішування фарб, використання води чи іншої рідини, а також додавання до них інших матеріалів. Дитина, як правило, прагне зберегти подібний розчин протягом декількох тижнів, закриваючи таку суміш у якій-небудь ємності. Іноді діти називають такий розчин «отрутою» або «ліками». Вони можуть накладати один шар фарби на іншій, загортати матеріали в папір чи тканину, а потім розвертати їх.
      Деякі діти можуть псувати «гарні» чи «чисті» малюнки, зафарбовуючи їх, спалюючи чи протикаючи їх. Ця тенденція певним чином пов’язана з тим, що жертви насильства самі схильні його робити.
      Розфарбовування долонь рук, а також обличчя передає пережитий дитиною стан «внутрішнього забруднення» і «хаосу». По цій же причині деякі діти дуже насторожено відносяться до нанесення фарби на свою шкіру, і процедура її змивання представляє для них особливу значимість. Вони нерідко просять арт-терапевта допомогти їм помитися, очевидно для більшої впевненості в тому, що вони «чисті».
      Таким чином, робота з матеріалами найчастіше відбиває повторне переживання дитиною нанесеної травми і забезпечує відновлення психічної чутливості.